Голодомор

Це одне з небагатьох сіл Макарівського району, чий мартиролог Голодомору укладено самими лише книгами реєстрації актів про смерть, без спогадів: так само зроблено Озірщину.^[4] Королівка, Ситняки й Маковище мають і акти, і свідчення; решта сіл району - самі свідчення, записані через сімдесят років. Тому тут відомі не самі імена, а дата, вік і причина, записані рукою сільського реєстратора тоді ж, у 1932 і 1933 роках.

Книга називає такими трьома селами Макарівську Буду, Озірщину й Забуяння. Три записи, надруковані під Забуянням, виявилися рядками з озірщинського списку із заміненою графою причини - розібрано окремо, «Три рядки з чужого списку».

Актів тридцять: двадцять три за 1932 рік і сім за 1933-й.^[1][2]

Хто вмирав

У 1932 році з двадцяти трьох померлих девʼятнадцять - діти й підлітки, і восьмеро не дожили до року. Дорослих лише двоє: Бенедикт Мілевський, 60 років, і Олександр Мілевський, 68. Ще у двох актах вік не записано взагалі - мартиролог подає обох немовлятами, але в документі цього немає.^[1]

У 1933 році навпаки: жодної дитини й семеро дорослих - двадцяти восьми, сорока трьох, сорока пʼяти, шістдесяти, шістдесяти двох, шістдесяти семи й сімдесяти двох років.^[2] Наймолодшій із них, Ядвізі Пирнач, було двадцять вісім.

Від чого, за документом

Найчастіша причина - дизентерія: сім записів за два з половиною місяці, з 30 серпня по 15 листопада 1932 року.^[1] За пів століття до того в селі стояло девʼятнадцять хат.^[4] Серед решти причин, як їх записав реєстратор: «від старости», «воспалення легкіх», «воспалення мозгів», «Скарлятина», «діфтерит», «сібірске язва», «от простуди», «скоропостижно», «от роспуханія горлових мишцу», «від слабонарождення», «Різак», «од довгої хворості», «від поважних причин».

Один із тридцяти записів це взагалі не хвороба: сімнадцятирічна Яніна Пірнач з хутора Соболівка «убилась на Пісківському полустанку П.З.З. під час ходу поїзду» 29 вересня 1932 року.^[1]

Слова «голод» немає в жодному з тридцяти актів.

І це мовчання не тутешня особливість. Мартиролог сусідньої Озірщини укладено з актів того самого фонду, тих самих місяців і навіть тієї самої справи. У ньому сто сорок вісім датованих записів, і слова «від голоду» немає в жодному: сто сім разів книга подає в графі причини «невідомо», двадцять три рази «від старості», решта - хвороби, ризак і кілька нещасних випадків.^[5]

«Невідомо» в книзі - це переважно порожній рядок в акті

Ми відкрили те, з чого вона зроблена, - сто десять актів поспіль, аркуші 88-197 справи за 1933 рік: сто девʼять по Озірщині й один по Андріївці, на якого акт склала та сама озірщанська рада.^[3] Це частина тих ста сорока восьми записів мартиролога: на цих ста девʼятьох людях книга ставить «невідомо» вісімдесят пʼять разів.^[5] В актах це слово написане тричі.^[3]

Решту книга дописала сама. У вісімдесяти актах графа причини смерті не заповнена взагалі: під друкованим рядком «14. Зазначити докладно причину смерті» лишилася порожня лінійка. Ще у двох там щось написано, але почерк не розбирається.^[3]

«Невідомо» звучить як відповідь: причину питали й не встановили. Порожній рядок відповіді не містить. Реєстратор доводив акт до кінця - імʼя, вік, село, з чого людина жила, у кого жила, хто заявив про смерть, - доходив до причини й не писав нічого.

І робив він так не завжди. За перші чотири місяці 1933 року причину в актах Озірщини записано чотирнадцять разів із двадцяти. За липень, коли померло тридцять двоє, - жодного разу: тридцять два аркуші поспіль, і на всіх чотирнадцята графа порожня.^[3]

Але порожньо - це не «від голоду». Реєстратор причини не написав, і підставити за нього слово ми не можемо так само, як не могла книга. Хто шукає тут свою родину, має бачити те, що справді стоїть у графі, - навіть коли там не стоїть нічого.

Чому реєстратор перестав заповнювати цю графу, з документів не видно.

Ядвіга Пирнач, яка «просила у людей»

4 березня 1933 року померла Ядвіга Бартломеовна Пирнач, двадцяти восьми років, з хутора Соболівка. Причина смерті в акті - «од довгої хворості». Але в графі заняття той самий реєстратор написав «просила у людей», а в графі місця роботи - «ніде, а ходила просила».^[2]

Де запис уривається

Останній акт по цьому селу датований 31 березня 1933 року.^[2] Далі в справі немає нічого - а попереду були квітень, травень і червень, найтяжчі місяці Голодомору.

Що це означає, ми не знаємо. Або записи за другу половину 1933 року лежать в іншій справі, якої ми ще не знайшли, або реєстрація смертей у селі просто припинилася.

Чому числа тут не збігаються з книгою

«Національна книга памʼяті» подає ці ж тридцять імен, але з помилками, і знайти їх можна було тільки за самими актами.^[4]

Книга посилається на справу 641, аркуші 100-122. Насправді на цих аркушах записи сусіднього села Озірщина, а двадцять три акти Макарівської Буди за 1932 рік лежать у справі 638 на аркушах з тими самими номерами.^[1]

Чотири дати в книзі хибні. Три з них зсунуті назад із жовтня й листопада в серпень: Марія Пілюховська померла 1 жовтня, а не 1 серпня; Болеслав Мілевський - 13 жовтня, а не 13 серпня; Антон Мілевський - 15 листопада, а не 15 серпня. Четверта зсунута на девʼять днів у межах вересня: Яніна Пірнач загинула 29-го, а не 20-го.^[1] Через ці три перенесення в книзі на серпень 1932 року припадають три смерті, яких у ньому за актами не було.

Хибні там і прізвища: Панчук у книзі став «Панчиком», Яковіцький - «Яковським», а Ранчикові, записаному в акті Геронімом, книга дала імʼя Георгій. Хибні дві причини смерті: трирічний Генрих Панчук помер не від запалення легень, а від «воспалення мозгів», а Аркадій Карпенко - не від скарлатини, а «скоропостижно».^[1]

Книга обіцяє подати записи «в порядку запису в книзі реєстрації» - і за 1932 рік подає їх саме так, аркуш за аркушем від сотого до сто двадцять другого.

Як ми це зʼясували: Шифр веде в справу, де мартиролога немає, Сім розбіжностей на шістнадцять записів, Три рядки з чужого списку