Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Макарівська Буда
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Буда Макаровская, Забуянская Буда, Макаровская-Буда, Макар-Буда
Назва це не топонім, а рід заняття: буда була місцем у лісі, де гнали смолу й дьоготь[3]. Похилевич 1864 року пише:
Будою, по мѣстному обычаю называется такое заведеніе въ лѣсу, въ которомъ выдѣлываются уголь, смола, деготь и поташъ… Въ Макаровской Будѣ выдѣлывается нынѣ смола и деготь.[3]
Село стоїть у Макарівській селищній громаді Бучанського району, за пʼять верст на північ від Забуяння[3] і за 26 кілометрів від Макарова[6]. Раніше належало до Макарівського району[16][6], історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії[5].
Назва
У Похилевича село зветься «Буда Макаровская», у «Списку населених місць» 1900 року - «Макаровская-Буда»[5], а в описах Державного архіву Київської області - «Макар-Буда»[1].
Друге видання Похилевича, 1887 року, додає «Забуянская Буда». Тут село не отримало власного заголовка: воно стоїть підзаписом усередині статті «Забуянье», одразу після Кодри, у переліку деревень того самого приходу[4].
Найдавніший документ, у якому це село названо, - Похилевич 1864 року[3]. «Національна книга памʼяті» пише, що перші жителі зʼявилися тут у 1840-1860-х[9].
Не плутати. «Мѣстностей съ названіемъ Будъ и Будищъ есть много въ Кіевской губерніи»[3]: згадку про «с. Буда» без повіту або району не можна без інших ознак віднести до цього села.
Кому належало
1864 року Буда входить до макарівського маєтку Павші поряд із Фасовою, Забуянням, Кодрою і Заваловкою: 12 032 десятини, «большею частію лѣсистой и болотистой»[3]. 1875 року Забуяння з Кодрою, Будою й Соболівкою та 5807 десятинами землі купив С. Т. Єремєєв[4], а в 1900 році жителі орендують землю в Михайла Степановича Єремєєва, а рахується вона по Забуянню, «составляющему одно имѣніе съ деревнею Макаровской-Будой»[5]. Пошта й телеграф були у Фасовій.
1887 року за селом рахувалося 90 десятин наділу під викуп[4], а 1900-го власної землі жителі вже не мали[5].
Ще один документ про умови, на яких тут сиділи, - план чиншових земельних ділянок 1892 року, відмежованих від земель поміщика Єремєєва, у ДАКО[13]. Чинш це грошова оренда. Чому буда постала саме на чужому лісі, розказано в записі про заснування села.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1860-ті | 35 | обох статей[3] |
| 1885 | - | 19 хат[9] |
| 1887 | 70 | обох статей; ревізьких душ 10, наділ 90 десятин, викуп 74 р. 88 к.[4] |
| 1900 | 234 | 27 дворів, 121 чоловік і 113 жінок[5] |
| 1971 | 300 | довідник «Історія міст і сіл»[6] |
Чим тут жили
Працювало село здебільшого не на своїй землі.
У 1930-х чоловіки ходили у Кодру: там із 1927 року добували торф, а склозавод стояв іще за Похилевича, який записав, що в Кодрі «прежде добывалась желѣзная руда, а теперь находится стеклянный завод»[3][6].
В актах про смерть це видно поіменно: Василь Пирнач «робив в Кодр-Шклян-Гуті», Адам Сівко - «в Кодранск Шклян-Гуті», Станіслав Мілевський - «в Кодро Шкло-Заводі», а Франц Мілевський служив сторожем на «Кодро-Тореф-Розробці» від «Київ-Палива»[1]. Шістнадцятирічна Марія Яковіцка працювала ще далі - на Пісківському склозаводі сусіднього Бородянського району.
Тих, хто лишався в селі, документи називають «з хліборобства». Колгосп тут звався «2-го Більшовицька весна»[1].
Краєзнавчий нарис 2006 року пише, що по війні в селі «почав знову діяти колгосп ім. Чапаєва» з фондом 1,2 тисячі гектарів, з них 519 ріллі й 61 сіножатей, і називає при ньому млин, пилораму та дві кузні[11]. Докладніше.
На 1971 рік у селі жило 300 людей, і власного господарства вже не було: комплексна бригада колгоспу «Україна» з центральною садибою в Забуянні обробляла 1200 гектарів угідь, з них 519 орної землі, вирощувала картоплю й льон, тримала мʼясо-молочне тваринництво, сад, город і пасіку. Лишалися клуб і бібліотека[6].
Село польське
У 1864 році Похилевич, рахуючи Забуянську парафію, записав: «православныхъ 304, римскихъ католиковъ 63 (вмѣстѣ съ Кодрою и Будою)»[3]. Тоді в самій Буді жило тридцять пʼять душ.
Через сімдесят років ця громада видна в кожному документі. В актах про смерть 1932-1933 років - Мілевські, Яковіцькі, Ромашевські, Пілюховські, Панчуки, Пирначі, з іменами Ядвіга, Кароль, Бенедикт, Юзефа, Владіслава, Фльоріян, Болеслав, Станіслав, Яніна[1]. У довіднику репресованих національність стоїть окремим словом у кожній статті, і по цьому селу це здебільшого «поляк» або «полька»[10].
У чотирьох актах 1932 року в графі шостій слово «Поляк» закреслене й замінене на «українське», а подекуди обидва слова стоять поруч: «Поляк українське», «Полячке українске». Ідеться про малих дітей Панчуків, Мілевських і Карпенків. У записах 1933 року та сама графа заповнена спокійно: «поляк», «полячка», «українець»[1].
XX століття
1930 року трійка ДПУ судить пʼятьох жителів села за один день - чотирьох поляків і одного українця: чотирьох одноосібників і одну домогосподарку[10]. Книга памʼяті називає заарештованих 1930 року Ф. А. Мілевського й Л. Ф. Мілевську і причину арешту: «опір радянській владі»[9]. Це колективізація.
По Макарівській Буді лишилося тридцять актів про смерть за 1932-1933 роки, і в девʼятнадцяти з них записано дитину або підлітка[1].
1937 року семеро людей села проходять не через трійку, а через «Комісію НКВС і Прокуратури СРСР». Розстріляно всіх сімох. Шестеро з них записані в книзі поляками, сьомий українцем[10]. «Місце поховання невідомо» стоїть у статті кожного з них[10].
Далі йде окупація. За підрахунком Віталія Гедза в «Макарівських вістях» 2017 року на основі матеріалів ДАКО, на роботи до Німеччини з села вивезли 37 людей, і ще 20 з хутора Соболівка; автор пише, що його підрахунок не остаточний[8]. Лютий і березень 1942 року стаття називає часом «добровільних» поїздок, а з квітня набирали вже виключно примусово - старости, коменданти й поліція визначали конкретних людей і везли на біржу праці в Макарів[8]. Докладніше.
В окупацію в селі діяла підпільна група, і очолював її І. О. Хитриченко[6]. «Історія міст і сіл» 1971 року називає його командиром партизанського загону в Кодрі - тієї самої Кодри, де працювали жителі Буди[1].
Церква і школа
1864 року своєї церкви село не мало: Буда належала до парафії Забуяння за пʼять верст на південь[3], і хрещення, шлюби та похорони її православних жителів записували там.
Школа в селі була вже в 1930-х: в одному з актів про смерть дитину записано «на утриманні батька, зав-школи»[1]. На початку 1970-х вона ще працювала - початкова[6].
Хутір Соболівка
Сільраді Макарівської Буди підпорядковувалася Соболівка і 1932 року[1], і 1 вересня 1946 року[16], і 1971-го[6]; в актах про смерть вона стоїть окремим рядком: «хут. Соболівка М-Будянської сільради». Десятеро з тридцяти померлих 1932-1933 років записані саме там[1]. У переліку 1946 року й у довіднику 1971 року Соболівка названа селом[16][6].
Що збереглося
У списку памʼятників, узятих під державну охорону 1970 року, за селом стоїть один обʼєкт: братська могила воїнів, які загинули 1943 року за визволення села. На ній скульптурна композиція - піонер і піонерка - і залізобетонний обеліск[12].
Для пошуку. Шукаючи архівні справи, треба брати форму «Макар-Буда»[1]. Записи 1932-1933 років лежать у книгах реєстрації актів про смерть Макарівського району (ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1); у переліку сіл книги смертей за 1942 рік того самого фонду стоїть і Макар-Буда[2]. Метрики православних жителів Буди треба шукати під забуянською парафією[3]; під назвою самого села покажчик FamilySearch записів не має[7]. Вивезених на роботи по селі й по Соболівці треба дивитися двома окремими рядками[8].