Макарівська Буда

село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Буда Макаровская, Забуянская Буда, Макаровская-Буда, Макар-Буда

По Макарівській Буді лишилося тридцять актів про смерть за 1932-1933 роки, і в девʼятнадцяти з них записано дитину або підлітка^[1]. Ще семеро уродженців і жителів села розстріляні в 1937-му^[10]. У 1900 році тут було 27 дворів і 234 жителі^[5], у 2006-му - 95 будинків і 74 жителі^[11].

Село стоїть у Макарівській селищній громаді Бучанського району, за пʼять верст на північ від Забуяння^[3] і за 26 кілометрів від Макарова^[6]. До реформи 2020 року належало до Макарівського району, історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії.

Назва

Назву пояснює саме джерело. Похилевич 1864 року пише:

Будою, по мѣстному обычаю называется такое заведеніе въ лѣсу, въ которомъ выдѣлываются уголь, смола, деготь и поташъ… Въ Макаровской Будѣ выдѣлывается нынѣ смола и деготь.^[3]

Тобто назва це не топонім, а рід заняття: буда була місцем у лісі, де гнали смолу й дьоготь. У нього ж село зветься «Буда Макаровская», у «Списку населених місць» 1900 року - «Макаровская-Буда»^[5], а в описах Державного архіву Київської області - «Макар-Буда»^[1]. Саме останню форму треба брати, шукаючи архівні справи.

Друге видання Похилевича, 1887 року, додає ще одне, четверте написання - «Забуянская Буда». Тут село не отримало власного заголовка: воно стоїть підзаписом усередині статті «Забуянье», одразу після Кодри, у переліку деревень того самого приходу^[4]. Пояснення слова майже дослівно повторює те, що дав автор двадцятьма трьома роками раніше.

Обережно з однойменними. Похилевич попереджав про це ще 1864 року: «Мѣстностей съ названіемъ Будъ и Будищъ есть много въ Кіевской губерніи»^[3]. У покажчику «Списку населених місць» 1900 року чотирнадцять записів, чия назва починається на «Буда»^[5]. Найближчі - Нова Буда й Стара Буда, обидві на Бородянщині. Згадка про «с. Буда» без повіту або району до цього села не належить, хоч би як правдоподібно вона звучала.

Найраніша згадка

Найдавніший документ, у якому це село названо, - Похилевич 1864 року, і тому в картці стоїть саме цей рік^[3]. «Національна книга памʼяті» пише, що перші жителі зʼявилися тут у 1840-1860-х^[9], і Похилевичеві тридцять пʼять душ цьому не суперечать.

Є й третя версія: краєзнавча стаття виводить село з 1765 року, бо тоді «в с. Буда мешкало 5 юдеїв»^[14]. Ми її не беремо, і причина в самій згадці: там стоїть «с. Буда» без повіту й волості, а в Київській губернії таких Буд було чотирнадцять^[5]. Ця згадка може стосуватися будь-якої з них.

Кому належало

1887 року за селом рахувалося 90 десятин наділу під викуп, а 1900-го власної землі жителі вже не мали. 1864 року Буда входить до макарівського маєтку Павші поряд із Фасовою, Забуянням, Кодрою і Заваловкою: 12 032 десятини, «большею частію лѣсистой и болотистой»^[3]. До кінця століття та сама земля вже за Михайлом Степановичем Єремєєвим, і в 1900 році жителі орендують її в нього, а рахується вона по Забуянню, «составляющему одно имѣніе съ деревнею Макаровской-Будой»^[5]. Пошта й телеграф були у Фасовій.

На яких умовах тут сиділи, називає один документ - план чиншових земельних ділянок 1892 року, відмежованих від земель того самого Єремєєва (ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 677)^[13]. Чинш це грошова оренда, і на Правобережжі чиншовиками масово ставала дрібна польська шляхта, переведена після 1831 і 1864 років у податні стани. Чи це пояснює склад села, не доведено: прізвищ у назві справи немає. Чому буда постала саме на чужому лісі й що з цього випливає для пошуку, зведено в записі про заснування села.

Скільки людей

Населення подвоїлося за двадцять три роки між двома виданнями Похилевича - з 35 до 70^[3][4] - і потім ще раз більш ніж утричі зросло до 1900 року. Наділ і викупний платіж саме по цій деревні, окремо від усього Забуянського маєтку, вперше названо тільки 1887 року.

XX століття

Документи XX століття по селу лежать у різних місцях, і кожен шукається інакше. За 1930 рік - групова справа ДПУ. За 1932-1933 - книги реєстрації актів про смерть Макарівського району. За 1937 - довідник репресованих. За 1942-1943 - актові книги, які вела окупаційна управа: цих ми не читали, і саме там лежать поіменні воєнні записи самого села^[2].

Через це голод тут доведений не пізнішим переказом, а самими актами, писаними тоді ж: у них стоять дата, вік і причина смерті, записані рукою сільського реєстратора того самого року.

Далі йде окупація. Підрахунок за документами районних управ дає по селу 37 вивезених на роботи до Німеччини, і ще 20 по хутору Соболівка - два окремі рядки, і той, хто шукає своїх, має дивитися обидва^[8]. Найбільше вивозили 1942 року: лютий і березень підрахунок називає часом «добровільних» поїздок, а з квітня набирали вже виключно примусово - старости, коменданти й поліція визначали конкретних людей і везли на біржу праці в Макарів^[8]. Докладніше.

Село польське

У 1864 році Похилевич, рахуючи Забуянську парафію, записав: «православныхъ 304, римскихъ католиковъ 63 (вмѣстѣ съ Кодрою и Будою)»^[3]. Тоді в самій Буді жило тридцять пʼять душ.

Через сімдесят років ця громада видна в кожному документі. В актах про смерть 1932-1933 років - Мілевські, Яковіцькі, Ромашевські, Пілюховські, Панчуки, Пирначі, з іменами Ядвіга, Кароль, Бенедикт, Юзефа, Владіслава, Фльоріян, Болеслав, Станіслав, Яніна^[1]. У довіднику репресованих національність стоїть окремим словом у кожній статті, і по цьому селу це майже завжди «поляк» або «полька»^[10].

У чотирьох актах 1932 року в графі шостій слово «Поляк» закреслене й замінене на «українське», а подекуди обидва слова стоять поруч: «Поляк українське», «Полячке українске». Ідеться про малих дітей Панчуків, Мілевських і Карпенків. У записах 1933 року та сама графа заповнена спокійно: «поляк», «полячка», «українець»^[1]. Що означає це виправлення, з самого бланка не видно, і ми його не тлумачимо.

1930 року трійка ДПУ судить пʼятьох жителів села за один день - чотирьох поляків і одного українця: чотирьох одноосібників і одну домогосподарку. Причину джерело називає одну: «опір радянській владі»^[9]. Це колективізація, і національної ознаки в ній не видно.

1937 року семеро людей села проходять не через трійку, а через «Комісію НКВС і Прокуратури СРСР» - установу, через яку вели національні операції. Розстріляно всіх сімох. Шестеро з них записані в книзі поляками, сьомий українцем^[10].

Радянська «Історія міст і сіл» 1971 року про це не пише нічого^[6].

Чим тут жили

Працювало село здебільшого не на своїй землі.

У 1864 році тут гнали смолу й дьоготь^[3]. У 1930-х чоловіки ходили у Кодру: там із 1927 року добували торф, а склозавод стояв іще за Похилевича, який записав, що в Кодрі «прежде добывалась желѣзная руда, а теперь находится стеклянный завод»^[3][6].

В актах про смерть це видно поіменно: Василь Пирнач «робив в Кодр-Шклян-Гуті», Адам Сівко - «в Кодранск Шклян-Гуті» (написання в актах різні), Станіслав Мілевський - «в Кодро Шкло-Заводі», а Франц Мілевський служив сторожем на «Кодро-Тореф-Розробці» від «Київ-Палива»^[1]. Шістнадцятирічна Марія Яковіцка працювала ще далі - на Пісківському склозаводі сусіднього Бородянського району.

Тих, хто лишався в селі, документи називають «з хліборобства». Колгосп тут звався «2-га Більшовицька весна», в іншому акті записаний як «2 більшовик»^[1].

На 1971 рік у селі жило 300 людей, і власного господарства вже не було: комплексна бригада колгоспу «Україна» з центральною садибою в Забуянні обробляла 1200 гектарів угідь, з них 519 орної землі, вирощувала картоплю й льон, тримала мʼясо-молочне тваринництво, сад, город і пасіку. Лишалися клуб і бібліотека^[6].

Ті самі 1200 гектарів і 519 орної стоять в іншій книжці під іншим господарем. Краєзнавчий нарис 2006 року пише, що по війні в селі «почав знову діяти колгосп ім. Чапаєва» з фондом 1,2 тисячі гектарів, з них 519 ріллі й 61 сіножатей, і називає при ньому млин, пилораму та дві кузні^[11]. Разом із довоєнною «2-ю Більшовицькою весною» з актів^[1] це три назви на одну землю, і жодне джерело не веде ланцюг.

Церква і школа

Своєї церкви село не мало ніколи: 1864 року Буда належала до парафії Забуяння за пʼять верст на південь^[3], і хрещення, шлюби та похорони її жителів записували там. Шукати метрики за назвою «Буда» марно - шукати треба за забуянською парафією, а її записів у покажчику дублікатів метричних книг близько двох тисяч записів^[7]. Написання назви в покажчику різні: Buda Makarovskaya віддає понад дві тисячі записів, серед яких Елліс-Айленд, Швеція й Девон, тобто до цього села вони не належать. Що з цього випливає для решти написань назви, зведено в записі про заснування села.

Але забуянські книги покривають лише православну половину. Друга половина села католицька, і де лежать її метрики, наші джерела не кажуть узагалі: римо-католицька парафія, до якої приписували Буду, з прочитаних нами документів не встановлена. Для кожного, хто веде рід від тутешніх Мілевських, Яковіцьких чи Пілюховських, ця прогалина лишається відкритою. Шукати треба за списком костелів Київського деканату або за книгами самого костелу.

Школа в селі була вже в 1930-х: в одному з актів про смерть дитину записано «на утриманні батька, зав-школи»^[1]. На початку 1970-х вона ще працювала - початкова^[6].

Війна

В окупацію в селі діяла підпільна група, і очолював її І. О. Хитриченко^[6]. Те саме видання двома сторінками раніше називає його командиром партизанського загону в Кодрі - тієї самої Кодри, куди щодня ходили на роботу жителі Буди.

Кодра в ті роки була вузлом: у районі селища базувалися партизанські зʼєднання Сидора Ковпака й Михайла Наумова. 10 березня 1943 року там відбувся бій зʼєднання Ковпака з німцями, і те, що сталося після нього, видання описує без пропусків: «фашисти дощенту спалили селище, а всіх жителів, включаючи немовлят і жінок, які не встигли піти з партизанами, розстріляли й спалили»^[6].

Серед загиблих жителів Кодри названо пʼятьох піонерів-партизанів: Зігмунд Кубицький, Демʼян Шатило, Анатолій Врана, Анатолій Хмара, Франц Осецький^[6].

Хутір Соболівка

Сільраді Макарівської Буди підпорядковувалася Соболівка щонайменше з 1 вересня 1946 року^[15] і далі 1971-го^[6]; в актах про смерть вона стоїть окремим рядком: «хут. Соболівка М-Будянської сільради». Десятеро з тридцяти померлих 1932-1933 років записані саме там^[1]. У переліку 1946 року вона названа селом, а не хутором - розбіжність з актами й пізнішими джерелами лишається без пояснення.

Мартиролог названо мартирологом Макарівської Буди, але третина імен у ньому - з сусіднього хутора.

Що збереглося

У списку памʼятників, узятих під державну охорону 1970 року, за селом стоїть один обʼєкт, позиція 573: братська могила воїнів, які загинули 1943 року за визволення села. На ній скульптурна композиція - піонер і піонерка - і залізобетонний обеліск^[12].

Могили тих, кого забрали 1937 року, немає: місця поховання жодного з сімох довідник не називає^[10].