Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Кодра
селище, Бучанський район, Київська область
22 січня 1928 року «Пролетарська правда» надрукувала коротку замітку: 293 або 298 робітників Кодрянської гути стали до страйку, бо орендар не заплатив їм за грудень і січень; що це був за страйк.[1] Головним заняттям жителів Список населених місць Київської губернії 1900 року називає хліборобство.[12]
Кодра лежить за 25 кілометрів від Макарова, на однойменній річці - правій притоці Тетерева завдовжки 23 кілометри.[15][21] 1900 року найближча залізнична станція для неї - Київ, за 75 верст, пошта й телеграф - у Фасовій; 1971 року станція Буян стоїть за 5 кілометрів.[12][15] Історична адреса тут роздвоєна: 1900 року селище числиться по Макарівській волості Київського повіту, а церковно воно і 1864, і 1887 року числиться в Забуянському приході.[12][10][11]
Назва
Похилевич 1887 року пояснює назву одним рядком: «Кодра - молдавское слово, означающее дремучій лѣсъ».[11] Опис Київської губернії Фундуклея 1852 року називає річку «Корда» і ставить її дванадцятою правою притокою Тетерева, а серед її власних приток називає «Сильну».[32][20] Наголос Кóдра, на першому складі, двічі друкує «Словник гідронімів України», і такий-таки наголос стоїть у заголовку статті «Історії міст і сіл».[20][15]
Краєзнавець Євген Букет датує першу згадку річки Кодри 19 травня 1612 року, а село знаходить у документах на початку 1768 року, коли Макарівську маєтність продавали ксьондзові Каетану Росцішевському; про першу згадку окремо.[22]
Річка має власну праву притоку, Сильню, і тече повз Забуяння, Кодру та Мигалки, де впадає в Тетерів.[21][20][11]
Кому належало
1864 року в Кодрі 183 жителі, і Похилевич фіксує зміну промислу однією фразою: «Здѣсь прежде добивалась желѣзная руда, а теперь находится стекляный заводъ».[10]
1875 року Забуяння з Кодрою, Будою і Соболівкою та 5807 десятинами землі купує С. Т. Єремєєв - під заставу 16 500 рублів у Київському земельному банку.[11] Похилевич пише, що купівля припала на час, коли «прежде обширное имѣніе стало раздробляться».[11] 1887 року в селищі «теперь устроенъ стекольный заводъ еврея Гельдмиліона, оцѣниваемый имъ въ 400 руб.».[11]
До 1900 року схема власності стає триярусною: завод належить поміщикові Михайлові Степановичу Єремєєву, в оренді він у селянина Романа Гавриловича Харченка, а керує ним Мошко Дехтяр.[12] Поруч працюють ще два підприємства: лісопильня Гершеля-Бера Бялика з вісьмома селянами й управителем Міхелем Мошковим Цалюком і водяний млин з одним робітником. Селянське товариство тримає власну пожежну частину - дві бочки, чотири багри, чотири драбини - і продовольчий капітал у 396 рублів 66 копійок.
«Нариси з історії Макарівського району» 2006 року кажуть, що склозаводи збудували поміщики Гельдміліон і Єремєєв, «які потім орендували Брохман і Герш Слуцький».[23] Робітників гут там звуть гутниками.
1887 року на Кодру припадає 149 десятин надільної землі при 25 ревізьких душах і викупному платежі 131 рубль 16 копійок.[11] 1900 року в селян 151 десятина, а поміщицька земля Кодри окремо взагалі не рахується: Список подає її «в общемъ количествѣ по с. Забуяньѣ».[12] 1971 року власного колгоспу в Кодрі немає, у селищі стоїть комплексна бригада колгоспу «Україна» з центральною садибою в Забуянні, і має вона 324 гектари орної землі.[15] Вирощували тут переважно льон, картоплю й зернові.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 183 | жителі обох статей[10] |
| 1887 | 270 | жителі обох статей; ревізьких душ 25[11] |
| 1900 | 385 | 194 чоловіки і 191 жінка у 91 дворі[12] |
| 1939 | 2867 | перепис[13] |
| 1959 | 2237 | перепис[13] |
| 1970 | 2107 | перепис[13] |
| 1971 | 2100 | за довідником[15] |
| 1979 | 2070 | перепис[13] |
| 1989 | 1991 | перепис 12 січня, за статтю 901/1090[14] |
Найбільша Кодра - це 1939 рік, 2867 людей, і відтоді жодне число до цього не дотягнулося.[13]
1900 року на скляному заводі працювало сорок людей - двадцять пʼять чоловіків і пʼятнадцять жінок, а в серпні 1928 року на двох гутах близько семисот, і лише сорок один із них був повʼязаний із сільським господарством.[12][2]
Народилися тут далеко не всі. Серед кодрян, чиї статті є в другій книзі «Реабілітованих історією» по Київщині, двадцять шестеро народилися деінде: одинадцятеро на Житомирщині, пʼятеро в Польщі, двоє на Львівщині, по одному на Волині, у Білорусі й на Хмельниччині, і ще пʼятеро в ближчих селах - двоє в Макарівській Буді, один у Ніжиловичах і двоє на Бородянщині.[17] У книгах актів 1923-1924 років польсько-католицькі та єврейські прізвища стоять упереміш зі словʼянськими: Врана, Скловська, Арбитман, Корженевский, Галанзовский, Кубельский - поряд із Литвінчук, Грицак, Семененко, Коцюба.[8] За статтею у Вікіпедії, давні кодрянські роди - Башинські, Білявські, Мілевські, Галицькі, Лісовські, Багінські, Барановські, Бернацькі, Осецькі, Кубицькі, Житніцькі, Свідерські, а один куток селища звуть «Варшава».[25] Пʼять прізвищ із цих дванадцяти носять кодряни в томі репресованих - Башинські, Білявські, Мілевські, Житніцькі й Свідерські (у томі вони написані як Милевський, Житницький і Свидерський), а ще два, Кубицький і Осецький, носили піонери-партизани з Кодри.[17][15]
XX століття
Артіль почалася з шести тисяч карбованців. 14 липня 1927 року робітники першої гути, що простояла без роботи близько півроку, зібрали цю суму й організували виробничу артіль; за рік артільний капітал зріс до 140 000 карбованців, а невдовзі своя артіль організувалася й на другій гуті та приєдналася до першої.[2] До фонду поліпшення побуту робітники відрахували до двадцяти тисяч карбованців, на клуб тисячу; управа асигнувала на клуб ще шість тисяч, на амбулаторію три й організувала дитячі ясла, а кіно щотижня відвідувало майже шістсот людей.
Торф почали брати 1927 року: завод напівбрикету стає до ладу 1960 року, завод біомінеральних добрив - 1964-го.[15] Третє підприємство селища - лісозавод: 1940 року «Пролетарська правда» в статті «Шкідлива переробка» дорікала його директорові, що з десяти газогенераторних автомашин ЗИС-21, одержаних заводом роком раніше, він три переробив на бензин.[5] Четверте, лісництво Тетерівського лісгоспзагу, розпоряджається 6,5 тисячі гектарів лісу.[15] Наприкінці 1939 року колектив Кодрянського склозаводу на честь виборів на місяць раніше строку виконав річну виробничу програму.[4]
За «Історією міст і сіл», селищем міського типу Кодра стала 1938 року.[15] 1939 року Кодрянська селищна рада вже стоїть у переліку виборчих округів, а 1947-го вона єдина селищна рада району, тоді як райцентр Макарів ще числиться селом.[3][16]
Голод
Голод 1932-1933 років мешканці Кодри, за нарисом у «Національній книзі памʼяті», пережили порівняно легше: люди мали своїх корів, більшість працювала на склозаводах і торфопідприємстві, де були їдальні й пайки.[19] Том рахує по селищу двадцять одну людину - тринадцятьох померлих дорослих, шістьох дітей, одного вбитого під час розкуркулення й одного репресованого, - а поіменно з цієї двадцять одної встановлює шістьох. «Нариси» 2006 року пишуть, що голод мешканців Кодри обминув, і наводять спогад Аделі Шатило: «від голоду в селі ніхто не помер».[23] Свідчення Марії Пристроми про дядька, який забрав до Кодри її матір, а потім санчатами її саму й меншого брата, стоїть на сторінці події.
Склодуви 1937 року
За київським і житомирським обласними томами «Реабілітованих історією», з Кодрою повʼязані 57 репресованих, і сорок пʼятьох із них розстріляли. Із сорока девʼяти кодрян макарівського розділу київського тому найбільше працювало на склозаводі: вісімнадцять осіб, від робітника до майстра-склодува й обліковця; торфорозробки дали шістьох, ліс четверо.[17][18] Сьомого грудня 1937 року в усьому Макарівському районі вирок виконали тринадцятьом людям, і десятеро з них жили в Кодрі - про цей день окремо.[17] Серед них майстер-склодув Йосип Сицинський, уродженець Баранівського району Житомирщини.
Двоє з розстріляних учили в тій самій школі: Яніна Войцехівна Котвицька, засуджена 2 листопада 1937 року й розстріляна 14 листопада, і Федір Савович Остапчук, засуджений 2 листопада 1938 року й розстріляний 14 листопада, - ті самі числа з різницею рівно в рік.[17] Обох називають і «Нариси» 2006 року, які подають по селищу інший підрахунок: заарештовано близько 30, розстріляно 24.[23] За статтями тому, серед тих, хто жив у Кодрі, щонайменше 34 засуджені й 29 розстріляних.[17]
Бій і пожежа 1943 року
10 березня 1943 року в Кодрі й довкола неї партизанське зʼєднання Сидора Ковпака билося з німцями - бій і те, що по ньому.[15] Кодрянський загін очолював І. О. Хитриченко. 24 квітня 1943 року о четвертій годині ранку, за «Нарисами» 2006 року, карателі оточили селище, і одразу загорілися склозаводи; спалення Кодри цього дня датує й Енциклопедія Сучасної України.[23][24]
Церква і школа
Парафіяльний храм - Покровська церква в Забуянні, деревʼяна, сьомого класу, збудована 1772 року Каетаном Росцішевським.[10] 1841 року метрична книга Забуянської парафії записала щонайменше вісім кодрянських народжень і чотири смерті «Деревни Кодры», а жодного кодрянського шлюбу.[7] Школи в Кодрі 1900 року ще немає.[12] Директором школи був Павло Драпей, уродженець сусідньої Макарівської Буди: у Кодру він прийшов 1971 року вчителем математики й воєнруком, а до дирекції школи встиг побувати заступником директора Кодрянського і Пісківського склозаводів.[27]
Що збереглося
Реєстр памʼяток Київської області 1970 року знає в смт Кодра три обʼєкти: братську могилу воїнів Сумського партизанського зʼєднання, полеглих у бою 10 березня 1943 року, братську могилу піонерів-партизанів і обеліск воїнам-односельчанам.[6] Пʼятьох піонерів-партизанів «Історія міст і сіл» називає серед жителів Кодри, що віддали життя за Батьківщину: Зігмунд Кубицький, Демʼян Шатило, Анатолій Врана, Анатолій Хмара, Франц Осецький.[15] «Нариси» 2006 року серед юних партизанів із Кодри, що загинули в одному з боїв, називають ті самі пʼять прізвищ і шостого, тринадцятилітнього Цезаря Курʼяту з Раски; біля школи, за книжкою, поставлено памʼятник із їхніми іменами.[23] На вільних знімках є братська могила сімнадцятьох партизанів і валун у лісі на місці бою.[9]
У тому-таки реєстрі окремою позицією стоїть Кодра-Торф - як село, з бюстом Леніна.[6] Торфових висілків було два: Кодра Торф І, робітниче селище при торфозаводі, засноване 1938 року, і Кодра Торф ІІ, яку вперше позначено «поселенням № 2» на німецьких картах 1943 року.[26] З усіх тутешніх назв нині лишилася одна - селище Кодра.[31] Урочище Тростянка «при с. Кодра» стоїть в акті про народження 1923 року.[8]
Для пошуку. Дореволюційні метрики кодрян лежать у книгах Забуянської парафії, а не під назвою свого селища. На FamilySearch шукайте їх під Забуянням, у дореволюційній формі Zabuian'e і в сучасному написанні: кодряни серед цих записів.[28][29] Акти про народження, смерть і розлучення з місцем «Кодра» є в базі актів цивільного стану ДАКО.[8] Партійні справи селища в ДАКО - у фонді П-4373 торфопідприємства за 1945-1981 роки і у фонді П-5060 парторганізації забуянського колгоспу «Україна».[30]