Кодра
селище, Бучанський район, Київська область. Стара назва Корда
22 січня 1928 року «Пролетарська правда» надрукувала замітку на пʼять рядків: 293 робітники Кодрянської гути стали до страйку, бо орендар не заплатив їм за грудень і січень; що це був за страйк.[4] За двадцять вісім років перед тим, 1900 року, на тій-таки гуті працювало сорок людей - двадцять пʼять чоловіків і пʼятнадцять жінок.[14] Землі при селищі майже не було, і більшість того, що про Кодру відомо, походить із заводських паперів.
Кодра лежить за 25 кілометрів від Макарова, на однойменній річці - правій притоці Тетерева завдовжки 23 кілометри.[17][23] Історична адреса тут роздвоєна: 1900 року селище числиться по Макарівській волості Київського повіту, а церковно воно і 1864, і 1887 року числиться в Забуянському приході.[14][12][13] Волость і прихід тут не збігаються, і від цього залежить, у якому фонді лежать метрики.
Назва
Похилевич 1887 року пояснює назву одним рядком: «Кодра - молдавское слово, означающее дремучій лѣсъ».[13] «Словник гідронімів України» подає найранішу друковану форму - «Корда», з посиланням на Фундуклея 1852 року; там же двічі надруковано наголос Кóдра, на першому складі, і такий-таки наголос стоїть у заголовку статті «Історії міст і сіл».[22][17]
Річка старша за поселення на 156 років, принаймні на папері. Краєзнавець Євген Букет датує першу згадку річки Кодри 19 травня 1612 року, а село знаходить у документах на початку 1768 року, коли Макарівську маєтність продавали ксьондзові Каетану Росцішевському.[24] Первинних актів під обома датами він не наводить, і ми їх не бачили; про першу згадку окремо.
Річка має власну праву притоку, Сильню, і тече повз Забуяння, Кодру та Мигалки, де впадає в Тетерів.[23][22]
Кому належало
1864 року в Кодрі 183 жителі, і Похилевич фіксує зміну промислу однією фразою: «Здѣсь прежде добивалась желѣзная руда, а теперь находится стекляный заводъ».[12]
1875 року Забуяння з Кодрою, Будою і Соболівкою та 5807 десятинами землі купує С. Т. Єремєєв - під заставу 16 500 рублів у Київському земельному банку.[13] Похилевич фіксує саме купівлю; чи маєтність при цьому дробилася, з його рядка не видно. Ще через дванадцять років у селищі «теперь устроенъ стекольный заводъ еврея Гельдмиліона, оцѣниваемый имъ въ 400 руб.».[13]
До 1900 року схема власності стає триярусною: завод належить поміщикові Михайлові Степановичу Єремєєву, в оренді він у селянина Романа Гавриловича Харченка, а керує ним Мошко Дехтяр.[14] Поруч працюють ще два підприємства: лісопильня Гершеля-Бера Бялика з вісьмома селянами й управителем Міхелем Мошковим Цалюком і водяний млин з одним робітником. Селянське товариство тримає власну пожежну частину - дві бочки, чотири багри, чотири драбини - і продовольчий капітал у 396 рублів 66 копійок.
Хто ту гуту поставив, три джерела кажуть по-різному, і суперечності тут немає: будівник, власник і орендар - різні ролі й різні роки. «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року кажуть, що склозаводи збудували поміщики Гельдміліон і Єремєєв, «які потім орендували Брохман і Герш Слуцький».[25] Прізвища перетинаються двічі: Гельдміліон стоїть і в Похилевича 1887 року,[13] а Єремєєв - і в Списку 1900 року.[14] Ті-таки «Нариси» звуть робітників гутниками, а слова «гута» не мають жодного разу.[25]
Своєї землі в селищі майже не було. 1887 року на Кодру припадає 149 десятин надільної землі при 25 ревізьких душах і викупному платежі 131 рубль 16 копійок.[13] 1900 року в селян 151 десятина, а поміщицька земля Кодри окремо взагалі не рахується: Список подає її «в общемъ количествѣ по с. Забуяньѣ».[14] За сімдесят один рік по тому картина не змінилася: 1971 року власного колгоспу в Кодрі немає, у селищі стоїть комплексна бригада колгоспу «Україна» з центральною садибою в Забуянні, і має вона 324 гектари орної землі.[17]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 183 | жителі обох статей[12] |
| 1887 | 270 | жителі обох статей; ревізьких душ 25[13] |
| 1900 | 385 | 194 чоловіки і 191 жінка у 91 дворі[14] |
| 1971 | 2100 | без пояснення методики[17] |
| 1989 | 1991 | перепис 12 січня, за статтю 901/1090[16] |
| 2001 | 1750 | перепис 5 грудня[15] |
| 2006 | 1674 | облік на початок року; районні «Нариси» того самого року пишуть 1700[15][25] |
| 2013 | 1443 | наявне населення на 1 січня[1] |
| 2020 | 1421 | те саме[2] |
| 2022 | 1368 | те саме, вже по Бучанському району[3] |
Найбільша Кодра - це 1939 рік, 2867 людей, і відтоді жодне число до цього не дотягнулося.[15] Далі населення спадало рівно, без обвалів, по кілька десятків на рік.
Землі при селищі не було, а люди йшли на завод: сорок робітників на гуті 1900 року, близько семисот на двох гутах у серпні 1928-го, і лише сорок один із тих сімохсот жив із сільського господарства.[14][5]
Людей звозили. Кодрянських статей «Реабілітованих історією», де людина народилася не тут, двадцять шість: девʼятеро з Житомирщини, пʼятеро з Польщі, двоє з Волині, двоє зі Львівщини, по одному з Білорусі й Хмельниччини; решту шістьох розкладка не називає.[19] У книгах актів 1923-1924 років польсько-католицькі та єврейські прізвища стоять упереміш зі словʼянськими: Врана, Скловська, Арбитман, Корженевский, Галанзовский, Кубельский - поряд із Литвінчук, Грицак, Семененко, Коцюба.[10] Перелік «давніх кодрянських родів» - Башинські, Білявські, Мілевські, Галицькі, Лісовські, Багінські, Барановські, Бернацькі, Осецькі, Кубицькі, Житніцькі, Свідерські - і куток «Варшава» ходять зі статті у Вікіпедії, а не з «Нарисів», на які вона посилається: у книжці немає ні переліку, ні вулиці.[26][25] Сім прізвищ із дванадцяти стоять у томі репресованих і серед піонерів-партизанів.[19][17]
XX століття
Артіль почалася з шести тисяч карбованців. 14 липня 1927 року робітники першої гути, що простояла без роботи близько півроку, зібрали цю суму й організували виробничу артіль; за рік артільний капітал зріс до 140 000 карбованців, а невдовзі своя артіль організувалася й на другій гуті та приєдналася до першої.[5] Двадцять тисяч карбованців артіль віддала у фонд поліпшення побуту, сім тисяч у клуб, три в амбулаторію; відкрили дитячі ясла, і кіно щотижня дивилося близько шестисот людей. Січневий страйк 1928 року був розрахунком за попереднього орендаря.
Торф почали брати 1927 року: завод напівбрикету стає до ладу 1960 року, завод біомінеральних добрив - 1964-го.[17] Третє підприємство селища - лісозавод, який районна газета критикує 1940 року за «шкідливу переробку»; четверте, лісництво Тетерівського лісгоспзагу, розпоряджається 6,5 тисячі гектарів лісу.[7][17] Слово «гута» тим часом виходить із ужитку: з кінця 1930-х преса пише «Кодрянський склозавод».[6]
Статус селища міського типу цей-таки том датує двічі й по-різному: стаття про Кодру каже «з 1938 року», а загальний нарис області ставить її серед колишніх робітничих селищ, перетворених на смт «у 1938-1941 рр.».[17] Сам статус підтверджують два незалежні документи: 1939 року Кодрянська селищна рада стоїть у переліку виборчих округів, а 1947-го вона єдина селищна рада району й перша в його списку, тоді як райцентр Макарів ще числиться селом.[6][18]
У голод 1932-1933 років до Кодри везли людей із голодних сіл, і частина з них там вижила. Мартиролог тут укладено за трьома свідченнями, записаними наприкінці 1990-х учителькою історії місцевої школи. Том рахує по селищу двадцять одну людину - тринадцятьох померлих дорослих, шістьох дітей, одного вбитого під час розкуркулення й одного репресованого, - а поіменно з цієї двадцять одної встановлює шістьох.[21] Свідчення Марії Пристроми про санчата, якими батьків брат вивіз до Кодри її саму, матір і двох братів, стоїть на сторінці події.
За київським і житомирським обласними томами «Реабілітованих історією», перевіреними суцільно, Кодри стосуються 53 статті, і найчастіше названа в них адреса це склозавод: вісімнадцять осіб, від робітника до майстра-склодува й обліковця; торфорозробки дали шістьох, ліс четверо, колгоспники пʼятьох, а розстріляно сорок двох.[19][20] Сьомого грудня 1937 року в усьому Макарівському районі вирок виконали тринадцятьом людям, і десятеро з них жили в Кодрі - про цей день окремо.[19] Серед них майстер-склодув Йосип Сицинський, привезений із Баранівського району Житомирщини.
Двоє з розстріляних учили в тій самій школі: Яніна Войцехівна Котвицька, засуджена 2 листопада 1937 року й розстріляна 14 листопада, і Федір Савович Остапчук, засуджений 2 листопада 1938 року й розстріляний 14 листопада, - ті самі числа з різницею рівно в рік.[19] Обох називають і «Нариси» 2006 року, які подають по селищу інший підрахунок: заарештовано 30, розстріляно 24.[25] Наш власний рахунок по тих, хто в Кодрі жив, дає щонайменше 33 засуджені й 28 розстріляних.[19] Том бере людину то за місцем народження, то за місцем проживання, тому кодрянин легко лежить у чужому розділі: Володимир Білявський і Едуард Лаперт стоять у бородянському, бо народилися поза Макарівщиною, а шестеро кодрян - у житомирському томі, бо на день арешту жили вже не тут.[20] Восьмеро таких ми знаємо поіменно.
10 березня 1943 року в Кодрі й довкола неї партизанське зʼєднання Сидора Ковпака билося з німцями, а незабаром селище спалили - бій і те, що по ньому.[17] Коли саме спалили, джерела розходяться: одне ставить це відразу по бою, друге - на 24 квітня.[25] Кодрянський загін очолював Іван Хитриченко, якого «Історія міст і сіл» на одній сторінці ставить у Кодрі, а на другій - у Макарівській Буді.[17] Що сталося з жителями далі, два джерела кажуть протилежне.
Церква і школа
Власної церкви в Кодрі не називає жодне дореволюційне джерело: 1864 і 1887 років вона деревня Забуянського приходу, а стаття 1900 року церкви не згадує зовсім.[12][13][14] Парафіяльний храм - Покровська церква в Забуянні, деревʼяна, сьомого класу, збудована 1772 року Каетаном Росцішевським.[12] Школи 1900 року теж немає, хоч у статтях про сусідні села цей-таки Список школи перелічує справно.[14] Директором школи в 1991-2001 роках був Павло Драпей, уродженець сусідньої Макарівської Буди: у Кодру він прийшов 1971 року вчителем математики й воєнруком, а до дирекції школи встиг побувати заступником директора одразу двох склозаводів, Кодрянського й Пісківського.[28]
Для пошуку. Дореволюційні метрики кодрян лежать у книгах Забуянської парафії, а не під назвою свого селища. У довіднику місць FamilySearch треба брати форму Zabuian'e: назва Kodra дає рівно нуль записів, а під Забуянням лежить близько двох тисяч, і кодряни серед них.[29][30] Ми переглянули один рік такої книги, 1841-й: із 26 народжень по приходу вісім кодрянські, у розділі смертей чотири записи стоять явним текстом «Деревни Кодры», а серед одинадцяти шлюбів кодрянських немає жодного.[9] Радянські акти шукати легше: база актів цивільного стану ДАКО дає за місцем «Кодра» 128 записів про народження, 13 про смерть, 19 про розлучення і жодного про шлюб.[10] Партійні документи розкидані по двох фондах - торфопідприємство має власний, П-4373 за 1945-1981 роки, а справи селищної організації сидять у забуянському П-5060.[31]
Що збереглося
Реєстр памʼяток Київської області 1970 року знає в смт Кодра три обʼєкти: братську могилу воїнів Сумського партизанського зʼєднання, полеглих у бою 10 березня 1943 року, братську могилу піонерів-партизанів і обеліск воїнам-односельчанам.[8] Іменного списку реєстр не подає при жодному з трьох. Пʼятьох піонерів-партизанів називає «Історія міст і сіл» - але серед жителів Кодри, що віддали життя за Батьківщину, а не серед похованих тут: Зігмунд Кубицький, Демʼян Шатило, Анатолій Врана, Анатолій Хмара, Франц Осецький.[17] Що це ті-таки люди, не сказало жодне з двох джерел. Знято з трьох обʼєктів два: валун у лісі на місці бою й братську могилу сімнадцятьох партизанів. Обеліска воїнам-односельчанам не знято взагалі, тому іменного списку кодрян шукати наразі нема на чому.[11]
У тому-таки реєстрі окремою позицією стоїть Кодра-Торф - як село, з бюстом Леніна.[8] Торфових висілків було два: Кодра Торф І, робітниче селище при торфозаводі, засноване 1938 року, і Кодра Торф ІІ, яку вперше позначено «поселенням № 2» на німецьких картах 1943 року.[27] У кодифікаторі 2021 року з усіх тутешніх назв лишилася одна - смт Кодра, одне з двох селищ міського типу Макарівської громади.[32] Урочище Тростянка «при с. Кодра» стоїть в акті про народження 1923 року, і більше ми його ніде не зустріли.[10]