Бій 10 березня 1943 року і спалене селище

Обласний реєстр памʼяток 1970 року знає в Кодрі три обʼєкти, і перший з них - братська могила воїнів Сумського партизанського зʼєднання, які загинули в бою за селище 10 березня 1943 року.^[3] «Історія міст і сіл» описує той самий день як бій зʼєднання Сидора Ковпака з гітлерівцями й додає, що в районі селища базувалися зʼєднання Ковпака й М. І. Наумова, а сам кодрянський партизанський загін очолював І. О. Хитриченко.^[2]

Ту саму дату дає й краєзнавча книжка 2006 року - хоч документом вона не є: посторінкових виносок нарис про Кодру не має, а про бойові справи кодрян відсилає до книжок С. А. Ковпака «Від Путивля до Карпат» і П. П. Вершигори «Люди з чистою совістю».^[4] Стаття про селище у Вікіпедії пише інакше: ковпаківці «три дні стояли в Кодрі», а бій стався «через день», - у самій книжці цього немає.^[5] Розповідь нарису про бій починається словами «10 березня 1943 року Кодра прокинулася рано» й далі каже, що ковпаківці вступили в селище о 12 годині ночі і стали на денний відпочинок; бій спалахнув того самого дня на заставі Глухівського загону кілометрів за два від південної околиці, а о девʼятій годині вечора трикілометрова колона вирушила до станції Тетерів.^[4] Тобто одна доба, і та сама дата, що в реєстрі памʼяток і в «Історії міст і сіл».

На валуні при місці бою вибито:

В цьому лісі 9(?) березня 1943 року відбувся бій партизанів ковпаківців з німецько-фашистськими загарбниками^[1]

Цифра дня на камені стерта й читається як 9 або 10, тому камінь підтверджує місяць і рік, а точного числа не дає.^[1]

Розходяться вони у двох речах одразу: у часі: том 1971 року ставить спалення лише «після бою», книжка 2006 року - на 24 квітня, і в головному - чи гинули люди. Розсудити їх поки нема чим: немає третього документа.

Ще три подробиці тієї весни стаття у Вікіпедії подає без виноски: «чорний четвер», 813 спалених дворів і корівник у Макарівській Буді, де нібито деякий час жили люди.^[5] У книжці 2006 року «чорного четверга» немає, корівники в ній згадано лише в нарисах про інші села, а число 813 стоїть у ній один раз і не про Кодру - це десятини землі, які 1863 року викупили селяни Андріївки.^[4] Звідки вони в статті, поки не встановлено.

Непряме свідчення, яке хилить на бік другої версії

У реєстрі 1970 року вбиті мирні жителі стоять окремим обʼєктом. У сусідньому Забуянні він ставить «Обеліск жителям села Забуяння, які по-звірячому замучені німецько-фашистськими загарбниками в 1943 році».^[3] У Кодрі такого обʼєкта немає при трьох інших: могила партизанів зʼєднання, могила піонерів-партизанів і обеліск воїнам-односельчанам, які загинули в роки війни.

Доказом це не є. Реєстр описує памʼятники, а не події, і те, що обʼєкта 1970 року немає, нічого не каже про 1943-й. Але в сусідньому Забуянні такий обеліск у реєстрі є.^[3]

Пʼятеро піонерів

«Історія міст і сіл» називає поіменно пʼятьох піонерів-партизанів серед жителів Кодри, що віддали життя за Батьківщину: Зігмунд Кубицький, Демʼян Шатило, Анатолій Врана, Анатолій Хмара, Франц Осецький.^[2] Про поховання том не каже нічого. Могила піонерів-партизанів у Кодрі є, але знаємо ми про неї з реєстру памʼяток 1970 року, і імен при ній реєстр не подає взагалі.^[3] Тобто що ці пʼятеро лежать саме в тій могилі, не каже жодне з двох джерел.

Років народження й дат загибелі цих пʼятьох видання не подають, а про піонерів-партизанів у братській могилі реєстр каже лише, що вони загинули 1943 року в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.^[2][3] Тих самих юних партизанів називає й краєзнавча книжка 2006 року - але шістьох і двох із них інакше: у неї Кубицький Сигізмунд, Врана Станіслав, а шостим стоїть тринадцятилітній Цезар Курʼята з Раски, тобто не кодрянин. Памʼятник із їхніми іменами, за книжкою, стоїть біля школи.^[4]

«Історія міст і сіл» додає, що в боях за визволення Кодри 1943 року брали участь воїни чехословацької бригади під командуванням Людвіка Свободи.^[2]

Про командира

Хитриченка «Історія міст і сіл» називає двічі: командиром загону в Кодрі й керівником підпільної групи в сусідній Макарівській Буді.^[2] Це та сама пара ініціалів у тому самому томі, і чи йдеться про одну людину, джерело не каже; по батькові в різних виданнях у нього різне: «Історія міст і сіл» пише «І. О.», а нарис про Макарівську Буду в книжці 2006 року називає його Іваном Андрійовичем.^[2][4] Що про нього встановлено, а що ні - на його сторінці.

Відповідь може бути в документах зʼєднання Ковпака з описом акції та її датою або в родинах сусідніх сіл, які, за статтею у Вікіпедії, прийняли жителів селища.^[5]