Бій 10 березня 1943 року і спалене селище
Обласний реєстр памʼяток 1970 року знає в Кодрі три обʼєкти, і перший з них - братська могила воїнів Сумського партизанського зʼєднання, які загинули в бою за селище 10 березня 1943 року.[3] «Історія міст і сіл» описує той самий день як бій зʼєднання Сидора Ковпака з гітлерівцями й додає, що в районі селища базувалися зʼєднання Ковпака й Михайла Наумова, а сам кодрянський партизанський загін очолював І. О. Хитриченко.[2]
Те саме каже й краєзнавча книжка 2006 року - хоч документом вона не є, бо посторінкових виносок не має зовсім. Стаття про селище у Вікіпедії переказує її так, ніби бій стався «через день» після триденної стоянки зʼєднання Ковпака, - у самій книжці цього немає. Її нарис починається словами «10 березня 1943 року Кодра прокинулася рано» й далі каже, що ковпаківці вступили в селище о 12 годині ночі і стали на денний відпочинок; бій спалахнув того самого дня на заставі Глухівського загону за два кілометри від південної околиці, а о девʼятій годині вечора трикілометрова колона вирушила до станції Тетерів.[5][4] Тобто одна доба, і та сама дата, що в реєстрі памʼяток і в «Історії міст і сіл».
На валуні при місці бою вибито:
В цьому лісі 9(?) березня 1943 року відбувся бій партизанів ковпаківців з німецько-фашистськими загарбниками[1]
Цифра дня на камені стерта й читається як 9 або 10, тому камінь підтверджує місяць і рік, а точного числа не дає.[1]
| Хто пише | Коли спалено | Що сталося з людьми |
|---|---|---|
| «Історія міст і сіл», 1971 | одразу після бою, тобто в березні | селище спалене дощенту, а всіх жителів, «включаючи немовлят і жінок, які не встигли піти з партизанами, розстріляли й спалили»[2] |
| «Нариси з історії Макарівського району», 2006 | 24 квітня, о четвертій ранку | карателі оточили селище, склозаводи загорілися одразу, людей зігнали на шкільне подвірʼя; розстріл скасував німецький офіцер, а колону погнали пішки через села на Київ і там лишили напризволяще - «жодного кодрянця не було розстріляно»[4] |
Розходяться вони у двох речах одразу: у даті, яку розділяє півтора місяця, і в головному - чи гинули люди. Обирати між ними ми не будемо, доки немає третього документа.
Ще три подробиці тієї весни переказ приписує тій самій книжці: «чорний четвер», 813 спалених дворів і корівник у Макарівській Буді, де нібито зимувала частина погорільців.[5] Ми перевірили за самою книжкою: ні «четверга», ні корівника в ній немає, а число 813 стоїть у ній один раз і не про Кодру - це десятини землі, які 1863 року викупили селяни Андріївки.[4] Джерела під цими трьома подробицями немає, тому ми їх не подаємо.
Непряме свідчення, яке хилить на бік другої версії
У реєстрі 1970 року вбиті мирні жителі стоять окремим обʼєктом. У сусідньому Забуянні він ставить «Обеліск жителям села Забуяння, які по-звірячому замучені німецько-фашистськими загарбниками в 1943 році».[3] У Кодрі такого обʼєкта немає при трьох інших: могила партизанів зʼєднання, могила піонерів-партизанів і обеліск воїнам-односельчанам, які загинули в роки війни.
Доказом це не є. Реєстр описує памʼятники, а не події, і відсутність обʼєкта 1970 року нічого не каже про 1943-й. Але поставити памʼятник масово вбитим мирним жителям у селищі, де таке сталося, було справою радянської влади звичною, і в сусідньому селі вона це зробила.
Пʼятеро піонерів
«Історія міст і сіл» називає поіменно пʼятьох піонерів-партизанів серед жителів Кодри, що віддали життя за Батьківщину: Зігмунд Кубицький, Демʼян Шатило, Анатолій Врана, Анатолій Хмара, Франц Осецький.[2] Про поховання том не каже нічого. Могила піонерів-партизанів у Кодрі є, але знаємо ми про неї з реєстру памʼяток 1970 року, і імен при ній реєстр не подає взагалі.[3] Тобто що ці пʼятеро лежать саме в тій могилі, не сказало жодне з двох джерел - це склали б ми самі.
Це все, що про них відомо: ні років народження, ні дат загибелі, ні обставин видання не подають.[2][3] Тих самих юних партизанів називає й краєзнавча книжка 2006 року - але шістьох і двох із них інакше: у неї Кубицький Сигізмунд, Врана Станіслав, а шостим стоїть тринадцятилітній Цезар Курʼята з Раски, тобто не кодрянин. Памʼятник із їхніми іменами, за книжкою, стоїть біля школи.[4]
«Історія міст і сіл» додає, що в боях за визволення Кодри 1943 року брали участь воїни чехословацької бригади під командуванням Людвіка Свободи.[2]
Про командира
Хитриченка «Історія міст і сіл» називає двічі: командиром загону в Кодрі й керівником підпільної групи в сусідній Макарівській Буді.[2] Це та сама пара ініціалів у тому самому томі, і чи йдеться про одну людину, джерело не каже; по батькові в різних виданнях у нього різне. Що про нього встановлено, а що ні - на його сторінці.
Відповідь може бути в документах зʼєднання Ковпака з описом акції та її датою або в родинах із Забуяння, Макарівської Буди й Наливайківки, які навесні 1943 року приймали в себе кодрян.