Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Страйк на Кодрянській гуті
У січні 1928 року робітники Кодрянської гути стали на страйк, бо орендар не виплатив їм зарплату за грудень і січень; страйкарів замітка називає числом 293 або 298, остання цифра в ньому надрукована нечітко.[1] Орендар Щербанський від переговорів ухилявся, на заводі виставили пікети, а страйком керував представник спілки хеміків. У замітці, надрукованій 22 січня 1928 року, сказано, що страйк іде шостий день; числа, коли робітники стали, вона не називає.
Що таке гута в оренді
Гутами тут звали склозаводи, і належати заводові й платити на ньому зарплату могли різні люди. Як це виглядало, найточніше видно на 1900 рік: завод у Кодрі належав поміщикові Михайлові Єремєєву, в оренді був у селянина Романа Гавриловича Харченка, а керував ним Мошко Дехтяр.[4] Три людини на одному підприємстві, і жодна з них не робітник.
Артіль на першій гуті, страйк на другій
За пів року до страйку, 14 липня 1927 року, робітники першої гути склали 6000 карбованців і заснували виробничу артіль.[3] За рік артільний капітал зріс до 140 000 карбованців. Згодом артіль організувалася й на другій гуті і приєдналася до першої.
Розвʼязкою січневого страйку перша артіль бути не могла: її заснували за пів року до нього, на першій гуті.[3] Другу гуту до січня 1928 року орендував Щербанський; за невчасне сплачування зарплати орендаря засудили, а за постановою Окрвиконкому і ВМП завод передали робітничому колективу.[2] Чи сталося це через страйк, замітка не каже. До серпня 1928 року на обох кодрянських гутах працювало близько 700 робітників, із них сорок один був повʼязаний і з сільським господарством, а за рік артільного господарювання зарплати виплатили близько 600 000 карбованців.[3]
Борг 54 000 і шість місяців вироку
Попередні орендарі лишилися винні робітникам 54 000 карбованців.[2] Щербанського засудили на шість місяців увʼязнення - при боргу приблизно трьомстам людям. Робітники Кодри, пише В. Куліков, висловлювалися за перегляд справи; у замітці сказано, що за невиплачені 54 тисячі орендареві «треба було, мабуть, дати більше, ніж півроку».[2]
Серед половинщиків засудженого орендаря замітка називає його сина, Печеного Давида, який був на волі. «Син одного орендаря», за тією самою заміткою, збирав робітників у себе на квартирі й обіцяв виплатити їм увесь борг, якщо вони допоможуть йому знову стати хазяїном заводу. Через таку його діяльність, пише замітка, робітники погрожували підпалити завод, погрожували голові управи й комерційному директорові, надсилали анонімні записки й погрожували телефоном; загальні збори колективу ухвалили резолюцію просити заборонити вʼїзд у Кодру орендареві Печеному.[2]
На що артіль витрачала гроші
| Стаття | Сума, карб. | Що це |
|---|---|---|
| Фонд поліпшення побуту | 20 000 | так у переліку, без розшифровки[3] |
| Фонд КВД | 24 000 | так у переліку, розшифровки в замітці немає[3] |
| Клуб | 1000 і ще 6000 | 1000 відрахували робітники, 6000 асигнувала управа[3] |
| Амбулаторія | 3000 | медична допомога на місці[3] |
| Газети | 4500 | передплата для робітників[3] |
При артілі відкрили дитячі ясла, а кіно щотижня дивилося близько 600 людей.[3]
Замітки про все це друкувала «Пролетарська правда» - газета не районна, а київська щоденна. Обласною її для 1928 року не назвати: областей в УСРР тоді ще не існувало, їх створили 1932-го, а чиїм саме органом газета була в рік страйку, у доступних джерелах поки не встановлено.