«У них трохи було легше»

Мартиролог Кодри вміщається у пʼять рядків, і в них шість людей: Кравченко Микита, Краснобаєв Яків, Мілевський Ілько, Пристрома Іван і його менший син, Шаленко Степан.^[1] На тій самій сторінці том рахує інакше: «під час Голодомору померло 13 дорослих, 6 дітей, один вбитий під час розкуркулення, один репресований. Вдалося встановити поіменно лише 6 осіб».^[1]

Поіменно названо шістьох, про решту том дає лише числа за категоріями.^[1]

Свідчення про те, що в Кодрі було легше

Пристрома Марія Іванівна, 1916 року народження, розказала укладачам таке:

Спочатку захворіла мама. Її забрав батьків брат Пристрома Іван у Кодру. У них трохи було легше. Потім почав пухнути батько і менший брат. Знову прийшов дядько Іван з Кодри і санчатами мене і меншого брата забрав у Кодру. Але брат був уже зовсім знесилений і невдовзі помер. Наступного дня дядько Іван пішов забрати батька і старшого брата. Брата забрав, а батько був уже мертвий. Дякуючи нашій рідні, що була в Кодрі, ми втрьох вижили.^[1]

Чим Кодра відрізнялася від сіл довкола

Кодра голоду 1932-1933 років зустріла не селом, а робітничим селищем. У серпні 1928 року на двох її гутах працювало близько 700 робітників.^[4] Торф, за «Історією міст і сіл», добували з 1927 року,^[5] а книга памʼяті називає 1928-й; вона ж пише, що 1930 року в селищі створили сільгоспартіль «Червоні лани», а 1933-го на її основі - промколгосп, де поєднували землеробство й видобування торфу.^[1]

Причину називає сам том, у нарисі про Кодру над мартирологом: люди мали свої корови, а більшість жителів мала державну роботу на склозаводах і на торфопідприємстві, де були їдальні, і робітники отримували пайки.^[1] Наскільки саме це врятувало кодрян, поки не встановлено.

Чому цей перелік такий короткий

Мартиролог Кодри укладено за свідченнями, а не за архівом. Том називає це прямо: свідчення Мілевської Є. І., 1917 року народження, Оселецького А. І., 1920 року, і Пристроми М. І., 1916 року, записані 1990, 1997 і 1998 років учителькою історії Кодрянської школи Н. Остринською.^[1] Тобто найраніший запис зроблено через пʼятдесят сім років після подій.

Різницю добре видно поруч. У сусідній Макарівській Буді той самий том виписував мартиролог з актів про смерть, і там у кожного стоїть день, вік і причина, а здебільшого й заняття.^[2] У Кодрі немає жодного дня, жодного віку й жодної причини - самі імена, і навіть імені молодшого сина, який помер разом із Пристромою Іваном, том не подає.^[1] По Кодрі укладачі мали свідчення трьох людей; що є про селище в актових записах про смерть 1932-1933 років, поки не встановлено.

Пристрома Іван стоїть у томі двічі

На одній сторінці той самий том називає Пристрому Івана серед тих, хто допомагав вижити односельцям, і ставить рядок «Пристрома Іван і його менший син» у мартиролозі померлих.^[1] Том не каже, що це одна людина. Обидві версії лишаються: або чоловік, який вивіз до Кодри братову родину, не пережив голоду разом із молодшим сином, або Іванів Пристром у селищі було двоє. Свідка ж - Марія Іванівна, тобто її батько теж звався Іваном, і в її розповіді помирають саме батько й менший брат; чи про них цей рядок мартиролога, том не каже.

Свідок, чиї слова наведені вище, - Пристрома М. І., одна з трьох свідків, за якими укладено мартиролог, тобто небога того Івана, який її вивіз.^[1] Про смерть дядька в її свідченні не сказано: розповідь кінчається тим, що вижили троє. Схожу історію 1991 року записали від кодрянки Прохорової Надії Іванівни, 1922 року народження: її батько забрав із Макарівської Буди спершу братову жінку, потім санчатами її дітей, і по дорозі до Кодри найменший хлопчик помер; наступного дня батько поїхав по брата, але той уже був мертвий. Прізвища Пристрома в цьому записі немає.^[3]