Тридцять сім із Буди і двадцять із Соболівки: вивезені на роботи до Німеччини

Про воєнні роки в Макарівській Буді говорять пізніші джерела: газетний підрахунок 2017 року,^[3] радянський довідник 1971 року,^[4] краєзнавчий нарис 2006 року^[6] і рішення облвиконкому 1970 року про памʼятки.^[5] У жодному з них немає поіменного списку загиблих чи померлих жителів самої Буди. Самі воєнні документи по селу існують: у переліку сіл книг актів про смерть Макарівського району за 1942 і 1943 роки опис фонду називає й Макарівську Буду.^[2] Скани обох книг викладено у вільному доступі, але що в них записано про Буду поіменно, поки не встановлено.

Тридцять сім і двадцять

Підрахунок за матеріалами Держархіву Київської області, надрукований 2017 року в районній газеті, дає по Макарівській Буді 37 осіб, вивезених на роботи до Німеччини, і ще 20 по хутору Соболівка.^[3] Соболівка була підпорядкована тій самій сільраді - так її записано і в актах 1930-х («хут. Соболівка М-Будянської сільради»),^[1] і в довіднику 1971 року.^[4] Два рядки пораховані окремо, тож той, хто шукає своїх, має дивитися обидва.

По району найбільше вивозили 1942 року.^[3] Лютий і березень стаття називає часом «добровільних» поїздок, а з квітня 1942-го, коли треба було різко збільшити число завербованих, набирали вже виключно примусово: старости, коменданти й поліція визначали конкретних людей, збирали їх і везли на біржу праці в Макарів, а звідти до Києва. У 1943-му мобілізували роками народження - 1923-1925, - і, за статтею, «кількість депортованих у 1943 р. майже з усіх сіл району була значно меншою, ніж у 1942».^[3]

Автор підрахунку сам каже, що цифра не остаточна. Скільки людей повернулося додому, встановити не вдалося: бракує документів, які б хоч частково вказували ці цифри.^[3]

Двоє, про чию смерть відомо достовірно

Достовірно відомо, за статтею, лише про смерть на примусових роботах 52 людей із двох районів.^[3] Під заголовком «Макарівська Буда» в цьому списку немає нікого, під заголовком «Соболівка» - двоє:

• Можаровський Павло Федорович
• Сивко Леонтій Вікторович^[3]

Друге прізвище на хуторі не рідкісне. У книгах актів про смерть 1932-1933 років воно трапляється тричі, і всі три записи - соболівські: Сівко Юлія Романовна (померла 18 січня 1932), Сівко Тоня Демʼянівна (народилася 28 квітня і померла 7 травня 1932) і Сівко Адам Вікторов, 45 років, візник, який «робив в Кодранск Шклян-Гуті» і помер 31 березня 1933 року.^[1] Імена подані так, як їх записав реєстратор. По батькові в останнього те саме, що й у Леонтія, померлого в Райху, тільки в актовій книзі воно стоїть у формі «Вікторов». Чи це брати, документи не кажуть; перевірити це можна за актом про народження або погосподарською книгою сільради.

Одне речення про підпілля

«Історія міст і сіл» пише, що в окупацію в селі діяла підпільна група, і називає лише її голову - І. О. Хитриченка. Прізвищ учасників у виданні немає взагалі.^[4] Двома сторінками раніше, у статті про сусідню Кодру, ті самі ініціали стоять уже при командирі партизанського загону. Дехто з жителів сільради працював у Кодрі ще до війни - у графах їхніх актів про смерть 1933 року місцем роботи записані кодрянський склозавод і торфорозробки: Мілевський Франц Романов із самої Буди «служив сторожем Київ-Палива Кодро-Тореф-Розробка», Сівко Адам і Мілевський Станіслав із Соболівки - на склозаводі.^[1] Вікіпедія називає підпільника Іваном Андрійовичем, тобто по батькові у двох джерелах різне.^[8]

Краєзнавчий нарис 2006 року, який від Вікіпедії не залежить, пише прямо: «В 1941-1943 рр. в селі діяла підпільна організація на чолі з Іваном Андрійовичем Хитириченком».^[6] Питання це не закриває: радянський довідник пише «І. О.»,^[4] а та сама книжка 2006 року в інших нарисах, зокрема про Кодру, при командирі Київського зʼєднання партизанських загонів теж пише «І. О. Хитриченка».^[7] Вікіпедія називає цей нарис серед своїх джерел, тож друге по батькові старше за енциклопедію.^[8] Прізвище нарис при цьому друкує з зайвою літерою, «Хитириченком».

Три звістки про війну з нарису 2006 року

Той самий нарис дає про воєнні роки села ще три звістки, і Вікіпедія переказує їх майже дослівно.^[6][8]

«В перші дні війни в районі села майже місяць тривали запеклі бої».

«150 жителів брали участь у війні, всі нагороджені орденами та медалями». Те саме число повторює Вікіпедія.^[8] У 1971 році в Буді жило триста людей,^[4] тобто учасників війни нарис налічує половину від числа жителів 1971 року.^[6] «Усі нагороджені» перевіряється лише поіменно, за нагородними документами.

«В 1943 році в село прийшли партизани зʼєднання С. А. Ковпака. Жителі села надавали їм різноманітну допомогу». Це те саме зʼєднання, яке 10 березня 1943 року вело бій у сусідній Кодрі й поблизу неї.^[4] Що означала «різноманітна допомога» і хто саме її подавав, нарис не каже.^[6]

Позиція 573

Рік боїв за визволення села, 1943-й, називає рішення Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року, яким затверджено списки памʼяток.^[5] Позиція 573:

Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в 1943 році за визволення села Макарівська Буда від німецько-фашистських загарбників… На могилі скульптурна композиція піонера і піонерки і обеліск з залізобетону, постамент цегляний, оцементований.^[5]

Скільки людей поховано і як їх звали, рішення не каже.^[5] Імена похованих можна шукати на самому обеліску в селі або в поховальному обліку військкомату. А імена жителів села, які померли в окупацію, треба шукати в книгах актів про смерть Макарівського району за 1942 і 1943 роки: опис фонду ставить Макарівську Буду в перелік сіл обох.^[2]