Тридцять сім із Буди, двадцять із Соболівки і рік, коли вивозили найбільше

Про воєнні роки в Макарівській Буді нам поки говорять три пізніші папери - газетний підрахунок, радянський том і облікова довідка, - і в жодному з них немає списку імен. Самі воєнні документи по селу існують: у ДАКО лежать книги актів цивільного стану, які вела окупаційна управа, - справа 3031 за 1942 рік і справи 3093-3095 за 1943-й, фонд Р-5634, опис 1.^[2] Ми їх не читали, і це єдиний відомий шлях до поіменних воєнних записів самого села.

Тридцять сім і двадцять

Підрахунок за матеріалами Держархіву Київської області, надрукований 2017 року в районній газеті, дає по Макарівській Буді 37 осіб, вивезених на роботи до Німеччини, і ще 20 по хутору Соболівка.^[3] Соболівка була підпорядкована тій самій сільраді - так її записано і в актах 1930-х («хут. Соболівка М-Будянської сільради»),^[1] і в довіднику 1971 року.^[4] Два рядки пораховані окремо, тож той, хто шукає своїх, має дивитися обидва.

Найбільше вивозили саме 1942 року. Лютий і березень стаття називає часом «добровільних» поїздок, а з квітня 1942-го, коли треба було різко збільшити число завербованих, набирали вже виключно примусово: старости, коменданти й поліція визначали конкретних людей, збирали їх і везли на біржу праці в Макарів, а звідти до Києва. У 1943-му мобілізували роками народження - 1923-1925, - і депортованих «майже з усіх сіл району було значно менше, ніж у 1942».^[3]

Автор підрахунку сам каже, що цифра не остаточна. Скільки людей повернулося додому, встановити не вдалося: документів, за якими це рахують, не збереглося.^[3]

Двоє, чию смерть удалося довести

Смерть на примусових роботах укладачам підрахунку вдалося підтвердити документом у 52 випадках на два райони. Під заголовком «Макарівська Буда» в цьому списку немає нікого, під заголовком «Соболівка» - двоє:

• Можаровський Павло Федорович
• Сивко Леонтій Вікторович^[3]

Друге прізвище на хуторі не рідкісне. У книгах актів про смерть 1932-1933 років, які ми прочитали зі сканів, воно трапляється тричі, і всі три записи - соболівські: Сівко Юлія Романовна (померла 18 січня 1932), Сівко Тоня Демʼянівна (народилася 28 квітня і померла 7 травня 1932) і Сівко Адам Вікторов, 45 років, візник, який «робив в Кодранск Шклян-Гуті» і помер 31 березня 1933 року.^[1] Імена подані так, як їх записав реєстратор. По батькові в останнього те саме, що й у Леонтія, померлого в Райху, тільки в актовій книзі воно стоїть у формі «Вікторов». Чи це брати, документи не кажуть; перевірити це можна за актом про народження або погосподарською книгою сільради.

Одне речення про підпілля

«Історія міст і сіл» пише, що в окупацію в селі діяла підпільна група, і називає лише її голову - І. О. Хитриченка. Прізвищ учасників у виданні немає взагалі.^[4] Двома сторінками раніше, у статті про сусідню Кодру, ті самі ініціали стоять уже при командирі партизанського загону. До Кодри жителі сільради ходили на роботу ще до війни - у графах їхніх актів про смерть 1932-1933 років місцем роботи записані кодрянський склозавод і торфорозробки: Мілевський Франц Романов із самої Буди «служив сторожем Київ-Палива Кодро-Тореф-Розробка», Сівко Адам і Мілевський Станіслав із Соболівки - на склозаводі.^[1] Вікіпедія називає підпільника Іваном Андрійовичем, тобто по батькові у двох джерелах різне.^[7]

Краєзнавчий нарис 2006 року, який від Вікіпедії не залежить, пише прямо: «В 1941-1943 рр. в селі діяла підпільна організація на чолі з Іваном Андрійовичем Хитириченком».^[6] Ми прочитали цю сторінку самі. Питання це не закриває - радянський довідник далі стоїть на своєму «І. О.», - але тепер видно, звідки взялося друге по батькові, і що воно старше за енциклопедію. Прізвище нарис при цьому друкує з зайвою літерою, «Хитириченком»; на одній літері висновків ми не будуємо.

Три речення про війну, яких немає більше ніде

Той самий нарис дає воєнні роки села трьома реченнями, і кожне називає те, чого не подає жоден інший наш папір.^[6]

«В перші дні війни в районі села майже місяць тривали запеклі бої». Село стоїть осторонь великих шляхів, і місяць боїв улітку 1941 року означає, що фронт стояв тут довго, а не пройшов селом за день. Німці зайняли Макарів у липні 1941-го, тож ідеться саме про ці тижні.

«150 жителів брали участь у війні, всі нагороджені орденами та медалями». Число фронтовиків по цьому селу не подавав досі ніхто. У 1971 році в Буді жило триста людей,^[4] тобто на фронт пішов кожен другий із пізнішого населення. «Усі нагороджені» - формула радянських нарисів, і перевіряється вона поіменно, за базою нагородних документів.

«В 1943 році в село прийшли партизани зʼєднання С. А. Ковпака. Жителі села надавали їм різноманітну допомогу». Це те саме зʼєднання, яке в березні 1943 року вело бій за сусідню Кодру - селище за пʼять кілометрів, куди з Буди щодня ходили на роботу. Що означала «різноманітна допомога» і хто саме її подавав, нарис не каже; імен у ньому немає жодного.

Позиція 573

Єдиний документ, який датує тут кінець війни, - облікова довідка 1970 року, якою Київський облвиконком затверджував списки памʼяток. Позиція 573:

Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в 1943 році за визволення села Макарівська Буда від німецько-фашистських загарбників… На могилі скульптурна композиція піонера і піонерки і обеліск з залізобетону, постамент цегляний, оцементований.^[5]

Скільки людей поховано і як їх звали, довідка не каже.^[5] У прочитаних нами джерелах цього списку немає теж - його треба читати на самому обеліску в селі або запитувати в поховальному обліку військкомату. А от імена жителів села, які померли тут-таки в окупацію, лежать в актових книгах управи за 1942-1943 роки - справах 3031 і 3093-3095, яких ми ще не відкривали.^[2]