Село почалося з буди - місця в лісі, де гнали смолу й дьоготь

Найдавніший документ, у якому названо Макарівську Буду, - опис Київської губернії Лаврентія Похилевича 1864 року: «Буда Макаровская въ 5-ти верстахъ на сѣверъ отъ сел. Забуянья. Жителей обоего пола 35».^[1] Оце й усе, що том про Буду каже: тридцять пʼять душ і відстань до сусіднього села. Своєї церкви Буда не мала, а ліс навколо був чужий - і те, і те стоїть у тому самому томі.

Що означала назва

Похилевич пояснює саме слово на тій самій сторінці:

Будою, по мѣстному обычаю называется такое заведеніе въ лѣсу, въ которомъ выдѣлываются уголь, смола, деготь и поташъ… Въ Макаровской Будѣ выдѣлывается нынѣ смола и деготь.^[1]

Тобто буда це не місцевість, а виробництво: місце в лісі, де палять вугілля й женуть смолу, дьоготь і поташ. «Національна книга памʼяті» пояснює назву так само - через випал у лісі, - хоч і називає інший набір: деревне вугілля, поташ і соду, без смоли й дьогтю.^[2] Село дістало імʼя від того, чим його жителі заробляли, і 1864 року воно ще й описане в теперішньому часі - тут гнали смолу й дьоготь саме тоді, коли Похилевич це записував.

Третій перелік дає краєзнавчий нарис 2006 року, і в ньому зʼявляється робота, якої немає в жодному з двох попередніх: жителі «займалися викуруванням деревного вугілля та виробництвом поташу, вивозкою лісоматеріалу для сплаву по річці Тетерів».^[3] Пояснення назви він дає те саме, що й книга памʼяті, - вугілля, поташ, сода.

Три переліки не конфліктують, бо буда робила все це заразом; вони просто описують різні роки. Тетерів тече не під самим селом, і возити до нього колоди мало сенс тільки тоді, коли ліс продавали далі водою, за межі повіту. Тобто тутешній заробіток був не лише з випалу: село сиділо при чужому лісі й на вивозі цього лісу.

Чому воно постало саме тут

Ліс навколо був чужий. Того ж року Буда входить до макарівського маєтку Павші поряд із Фасовою, Забуянням, Кодрою і Заваловкою - усього 12 032 десятини, «большею частію лѣсистой и болотистой».^[1]

На яких умовах жителі тримали землю під хатами, Похилевич не пише - у нього про Буду взагалі два речення. Найраніший документ, який називає цей режим, - план 1892 року: «План чиншових земельних ділянок с. Буда-Макарівська Київського повіту, відмежованих від земель поміщика Єрємєєва».^[5] Чинш - це грошова оренда, тобто сиділи на чужому за плату.

У 1900 році тут уже 27 дворів і 234 жителі, і власної землі вони не мають: орендують у Михайла Степановича Єремєєва, а рахується вона по Забуянню, «составляющему одно имѣніе съ деревнею Макаровской-Будой».^[4] За тридцять шість років людей побільшало майже всемеро.

Коли саме тут зʼявилися перші люди

Точної дати немає в жодному джерелі. «Національна книга памʼяті» каже, що перші жителі стали на цьому місці в 1840-1860-х роках, а 1885 року тут було вже 19 хат.^[2] Похилевичеві тридцять пʼять душ 1864 року цьому не суперечать: на той час село вже стояло, але було ще зовсім малим.

Трапляється й давніша дата: краєзнавча стаття виводить село з 1765 року, бо тоді «в с. Буда мешкало 5 юдеїв».^[7] До цього села ця згадка не належить, і причина проста: у ній немає ні повіту, ні волості, а в Київській губернії 1900 року налічувалося чотирнадцять населених пунктів із коренем «Буда» - серед них Нова Буда, Стара Буда, Буда-Бабинецька.^[4] Згадка про безіменну «Буду» може стосуватися будь-якої з них, і брати її за вік цього села означає додати йому сто років, яких джерело не дає.

Що з цього має шукач

У документах село доводиться шукати під різними написаннями: «Буда Макаровская» у Похилевича,^[1] «Макаровская-Буда» в губернському списку 1900 року,^[4] «Буда-Макарівська» в описі архівного фонду землемірних планів.^[5] В описах книг актів цивільного стану Макарівського району те саме село стоїть як «Макар-Буда»,^[6] і саме цю коротку форму варто пробувати першою, шукаючи справи в ДАКО. Повна форма з «Макарівська» - сучасна, у документах XIX століття її нема. А сама «Буда» без повіту, волості чи району цьому селу не належить.

Метричних книг своєї церкви тут немає, бо церкви не було: 1864 року Буда належала до парафії Забуяння за пʼять верст на південь.^[1] Хрещення, шлюби й похорони жителів записували там, і рід звідси шукається по забуянських книгах, а не по будських. Причому не лише православних: рахуючи ту саму парафію, Похилевич дає «римскихъ католиковъ 63 (вмѣстѣ съ Кодрою и Будою)»,^[1] тобто католицька громада, з якою Буда ввійде у XX століття, стоїть у джерелі вже 1864 року.