Село почалося з буди - місця в лісі, де гнали смолу й дьоготь

Найдавніший відомий документ, у якому названо Макарівську Буду, - опис Київської губернії Лаврентія Похилевича 1864 року: «Буда Макаровская въ 5-ти верстахъ на сѣверъ отъ сел. Забуянья. Жителей обоего пола 35».^[1] Сам запис про село короткий: тридцять пʼять душ, відстань до сусіднього села і те, що тут тоді виробляли. Своєї церкви Буда не мала, а ліс навколо був чужий - і те, і те стоїть у тому самому томі.

Що означала назва

Похилевич пояснює саме слово на тій самій сторінці:

Будою, по мѣстному обычаю называется такое заведеніе въ лѣсу, въ которомъ выдѣлываются уголь, смола, деготь и поташъ… Въ Макаровской Будѣ выдѣлывается нынѣ смола и деготь.^[1]

Тобто буда це не місцевість, а виробництво: місце в лісі, де палять вугілля й женуть смолу, дьоготь і поташ. «Національна книга памʼяті» пояснює назву так само - місцем у лісі, де щось виробляють, - хоч і називає інший набір: деревне вугілля, поташ і соду, без смоли й дьогтю.^[3] Село дістало імʼя від того, чим його жителі заробляли, і 1864 року воно ще й описане в теперішньому часі - тут гнали смолу й дьоготь саме тоді, коли Похилевич це записував.

Третій перелік дає краєзнавчий нарис 2006 року, і в ньому зʼявляється робота, якої немає в жодному з двох попередніх: жителі «займалися викуруванням деревного вугілля та виробництвом поташу, вивозкою лісоматеріалу для сплаву по річці Тетерів».^[4] Пояснення назви він дає те саме, що й книга памʼяті, - вугілля, поташ, сода.

Три переліки один одному не суперечать: сам Похилевич називає будою заклад, де роблять і вугілля, і смолу, і дьоготь, і поташ.^[1]

Чому воно постало саме тут

Ліс навколо був чужий. Того ж року Буда входить до макарівського маєтку Павші поряд із Фасовкою, Забуянням, Кодрою і Заваловкою - усього 12 032 десятини, «большею частію лѣсистой и болотистой».^[1]

У виданні 1887 року Похилевич, назвавши село Забуянською Будою, рахує за ним 90 десятин наділу й 74 рублі 88 копійок викупних платежів.^[2] Документ, який називає земельні ділянки села чиншовими, - план 1892 року: «План чиншових земельних ділянок с. Буда-Макарівська Київського повіту, відмежованих від земель поміщика Єрємєєва».^[6] Чинш - це грошова оренда, тобто сиділи на чужому за плату.

У 1900 році тут уже 27 дворів і 234 жителі, і власної землі вони не мають: орендують у Михайла Степановича Єремєєва, а рахується вона по Забуянню, «составляющему одно имѣніе съ деревнею Макаровской-Будой».^[5] За тридцять шість років людей побільшало майже всемеро.

Коли саме тут зʼявилися перші люди

Точної дати немає в жодному джерелі. «Національна книга памʼяті» каже, що перші жителі стали на цьому місці в 1840-1860-х роках, а 1885 року тут було вже 19 хат.^[3] Похилевичеві тридцять пʼять душ 1864 року цьому не суперечать: на той час село вже стояло, але було ще зовсім малим.

Трапляється й давніша дата: краєзнавча стаття в «Макарівських вістях» 2012 року ставить під Макарівською Будою запис «В 1765 році в с. Буда мешкало 5 юдеїв»,^[9] і на неї спирається Вікіпедія, коли пише про село «засновано до 1765».^[8] Чи стосується ця згадка саме цього села, з неї не видно: у ній немає ні повіту, ні волості, а в покажчику до списку населених місць Київської губернії 1900 року тринадцять назв починаються словом «Буда», серед них Буда-Бабинська того самого Київського повіту.^[5] Згадка про безіменну «Буду» може стосуватися як цього села, так і будь-якої з них, і брати її за вік цього села означає додати йому сто років, яких джерело не дає.

Що з цього має шукач

У документах село доводиться шукати під різними написаннями: «Буда Макаровская» у Похилевича,^[1] «Забуянская Буда» у Похилевича 1887 року,^[2] «Макаровская-Буда» в губернському списку 1900 року,^[5] «Буда-Макарівська» в описі архівного фонду землемірних планів.^[6] В описах книг актів цивільного стану Макарівського району те саме село стоїть здебільшого як «Макар-Буда».^[7] А сама «Буда» без повіту, волості чи району ще не означає цього села.

Метричних книг своєї церкви тут немає, бо церкви не було: 1864 року Буда належала до парафії Забуяння за пʼять верст на південь.^[1] Хрещення, шлюби й похорони жителів записували там, і рід звідси шукається по забуянських книгах, а не по будських. Ідеться про книги православної парафії. Римо-католиків Похилевич рахує в описі Забуяння: 63 «вмѣстѣ съ Кодрою и Будою», без поділу між селами.^[1]