Репресії в Макарівській Буді: двадцять одне імʼя, 1929-1944

Пʼятнадцять уродженців і жителів Макарівської Буди стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 6 травня 1944-го^[1]. Ще четверо стоять поза цим розділом: Броніслав Якович Панчик (1885), колгоспник, Дмитро Казимирович Сичевський (1909), робітник Мигальської дільниці, розстріляний 10 грудня 1937 року, і одноосібник Аллоїз Адольфович Піотровський (1874) - у розділах сусідніх районів того самого київського тому, і всі троє народилися поза Макарівщиною; Броніслава Павлівна Смородська (1886), уродженка села, - у житомирському томі, а на день арешту жила в Кримку Радомисльського району^[2]. Ще двох жителів села, Павла Микитовича Драпея і Степана Іларіоновича Пелюхівського, одноосібників, третя книга того самого видання називає серед розкуркулених рішенням місцевих органів влади: першого 1929 року, другого 1930-го; обох реабілітовано 1991 року^[3]. Разом це двадцять одне імʼя.

У переліку нижче їх девʼятнадцять: двоє з двадцяти одного, Антон Едуардович Домбровський і Надія Іванівна Сичевська, народилися в Кодрі й стоять при селі народження.

Сімох із двадцяти одного розстріляно, усіх у листопаді й грудні 1937 року^[1]. Шістьох із сімох книга записує поляками, і про польську операцію в селі розказано окремо.

Девʼяте травня 1930-го: троє Милевських за один день

9 травня 1930 року трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила пʼятьох жителів села. Троє з них - Милевські:

• Франц Антонович, 1871 року народження, селянин-одноосібник, - три роки позбавлення волі;
• Петро Францович, 1897 року, селянин-одноосібник, - виселення на пʼять років за межі України;
• Аделія Францівна, 1904 року, домогосподарка, - теж виселення на пʼять років^[1].

По батькові двох молодших - Францовичі, тобто батьком їм доводиться Франц. Книга родинного звʼязку не називає, і вказує на нього лише збіг імені батька, прізвища, села й дня вироку. Перевірити це можна за метричним записом.

Четвертим того дня пішов Антон Едуардович Домбровський, 1872 року народження, уродженець Кодри, одноосібник, - три роки умовно^[1]. Це єдиний умовний вирок серед усіх двадцяти одного. Пʼятим того дня трійка вислала на сім років за межі України Аллоїза Адольфовича Піотровського, 1874 року народження, уродженця Бузови, одноосібника.

Дві Аделії Милевські, і це різні жінки

У переліку стоять Аделія Францівна Милевська, 1904 року народження, вислана 1930-го, і Аделія Антонівна Милевська, 1882 року, колгоспниця, розстріляна за постановою Комісії при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР від 3 жовтня 1937 року; вирок виконано 10 грудня^[1].

Однакове імʼя, однакове прізвище, одне село, різниця у двадцять два роки й різне по батькові. Шукаючи Аделію Милевську, легко взяти не ту.

Третій із Антоновичів - Цезар Антонович Милевський, 1894 року народження, колгоспник, - двадцять років позбавлення волі за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 6 травня 1944 року^[1]. Це найдовший строк у переліку.

Двоє Волосовських, розстріляні одного дня

27 листопада 1937 року розстрільний вирок дістали двоє Волосовських: Адель Павлівна, 1902 року народження, колгоспниця, і Йосип Павлович, 1896 року, охоронник сільмагу, мешканець Кодри. Обоє - Павловичі, обох розстріляно того самого дня, 7 грудня 1937 року^[1].

Орган, що їх засудив, книга записує по-різному: її - «Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР», його - «Комісією при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР»^[1]. Реабілітували нарізно: її 1989 року, його 1961-го, на двадцять вісім років раніше.

Скляний завод у Кодрі

Двоє з двадцяти одного працювали не в селі, а на склозаводі в Кодрі: Адольф Антонович Білявський, 1890 року народження, робітник, розстріляний 13 листопада 1937-го, і Надія Іванівна Сичевська, 1890 року, робітниця того самого заводу, розстріляна 10 грудня^[1]. Йосип Волосовський, охоронник сільмагу, жив у Кодрі.

Тобто 1937 року розстрілювали не лише колгоспників, а й заводських робітників.

Єдине виправдання

Антоніна Мартинівна Панчик, 1898 року народження, уродженка Кримка на Житомирщині, колгоспниця Макарівської Буди, - єдина в усьому переліку, кого Київський обласний суд 11 червня 1939 року виправдав за недоведеністю складу злочину^[1]. Реабілітували її все одно, 1991 року.

Чого книга не каже

Про цих пʼятнадцятьох книга каже, коли й ким їх судили і з яким вироком, і не каже головного - у чому їх звинуватили. Ні статті, ні номера справи вона не подає^[1]. Житомирський том статтю для Броніслави Смородської називає: її звинувачували за статтею 54-10 КК УРСР^[2].

Реабілітували їх переважно 1989 року, але Цезара Милевського ще 1955-го, Йосипа Волосовського 1961-го, Франца Свиницького 1965-го^[1].