Репресії в Макарівській Буді: пʼятнадцять імен, 1930-1944

Пʼятнадцять уродженців і жителів Макарівської Буди стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 6 травня 1944-го^[1].

Шістьох розстріляно, і всіх шістьох - восени 1937 року. Прізвища в переліку майже суцільно польські, і про польську операцію в селі розказано окремо.

Дев'яте травня 1930-го: одна родина за один день

9 травня 1930 року трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила чотирьох жителів села. Троє з них - Милевські:

• Франц Антонович, 1871 року народження, селянин-одноосібник, - три роки позбавлення волі;
• Петро Францович, 1897 року, селянин-одноосібник, - виселення на пʼять років за межі України;
• Аделія Францівна, 1904 року, домогосподарка, - теж виселення на пʼять років^[1].

По батькові двох молодших - Францовичі, тобто батьком їм доводиться Франц. Книга родинного звʼязку не називає, але збіг імені батька, прізвища, села й одного дня вироку не лишає тут особливого простору для сумніву. Розсудить метричний запис.

Четвертим того дня пішов Антон Едуардович Домбровський, 1872 року народження, уродженець Кодри, одноосібник, - три роки умовно^[1]. Це єдиний умовний вирок у переліку.

Дві Аделії Милевські, і це різні жінки

У переліку стоять Аделія Францівна Милевська, 1904 року народження, вислана 1930-го, і Аделія Антонівна Милевська, 1882 року, колгоспниця, розстріляна за постановою Комісії при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР від 3 жовтня 1937 року; вирок виконано 10 грудня^[1].

Однакове імʼя, однакове прізвище, одне село, різниця у двадцять два роки й різне по батькові. Шукаючи Аделію Милевську, легко взяти не ту. Розрізняє їх тільки по батькові й рік народження.

Третій із Антоновичів - Цезар Антонович Милевський, 1894 року народження, колгоспник, - двадцять років позбавлення волі за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 6 травня 1944 року^[1]. Це найдовший строк у переліку, і дали його вже по війні.

Брат і сестра, один день, одна куля

27 листопада 1937 року розстрільний вирок дістали двоє Волосовських: Адель Павлівна, 1902 року народження, колгоспниця, і Йосип Павлович, 1896 року, охоронник сільмагу в Кодрі. Обоє - Павловичі, обох розстріляно того самого дня, 7 грудня 1937 року^[1].

Судили їх, однак, різні органи: її - Постанова НКВС СРСР і Прокуратури СРСР, його

• Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР^[1]. Реабілітували теж нарізно: її 1989 року, його 1961-го, на двадцять вісім років раніше.

Скляний завод у Кодрі

Троє з переліку працювали не в селі, а на склозаводі в Кодрі: Адольф Антонович Білявський, 1890 року народження, робітник, розстріляний 13 листопада 1937-го, і Надія Іванівна Сичевська, 1890 року, робітниця того самого заводу, розстріляна 10 грудня^[1]. Йосип Волосовський охороняв там-таки сільмаг.

Тобто восени 1937 року смерть прийшла не лише до колгоспу, а й до заводської зміни.

Єдине виправдання

Антоніна Мартинівна Панчик, 1898 року народження, уродженка Кримка на Житомирщині, колгоспниця Макарівської Буди, - єдина в усьому переліку, кого Київський обласний суд 11 червня 1939 року виправдав за недоведеністю складу злочину^[1]. Реабілітували її все одно, 1991 року.

Чого книга не каже

Статті звинувачення у виданні немає в жодному записі, немає й номерів архівно-слідчих справ^[1]. Тому за що саме засудили цих пʼятнадцятьох, із наявного джерела не встановлюється.

Реабілітували їх переважно 1989 року, але Цезара Милевського ще 1955-го, Йосипа Волосовського 1961-го, Франца Свиницького 1965-го^[1].