Три памʼятники 1943 року в Забуянні
В обліковому списку памʼяток історії Київської області 1970 року Забуяння займає три рядки поспіль. Позиція 553 - братська могила воїнів Радянської Армії, що загинули 1943 року за визволення села; над нею залізобетонна побронзована скульптура воїна на цегляному постаменті. Позиція 555 - ще одна братська могила з тим самим формулюванням і цегляним обеліском. Між ними стоїть позиція 554: «Обеліск жителям села Забуяння, які по-звірячому замучені німецько-фашистськими загарбниками в 1943 році».[2]
Подія, відома лише з підпису на обеліску
Радянська «Історія міст і сіл» про війну в Забуянні пише лише те, що в селі був опір.[4] Страти жителів у ній немає взагалі, і в жодному іншому нарисі про село вона теж не описана. Єдине джерело, яке її називає, - підпис на обеліску, переписаний до реєстру памʼяток 1970 року.[2]
Запис у реєстрі памʼяток свідчить про памʼятник, а не про подію: він каже, що обеліск є, з чого його зроблено і як він підписаний. Скільки людей замучено, коли саме, за що і хто вони - у переліку 1970 року цього немає, іменних списків при жодній із трьох позицій він не подає.[2]
Два реєстри з різними номерами й числами
Сучасний перелік памʼяток району описує ті самі три обʼєкти, але дає їм інші номери й числа, яких у списку 1970 року не було взагалі:
| Охоронний № | Що записано | Відкрито |
|---|---|---|
| 504 | братська могила 48 жителів села, «по-звірячому закатованих фашистами в 1943 р.» | 09.05.1964[3] |
| 502 | братська могила 33 воїнів, що померли від ран у шпиталі | 09.05.1958[3] |
| 503 | братська могила 32 радянських воїнів і памʼятник на честь 143 воїнів-односельців | 1954[3] |
Числа 553-555 і 502-504 належать двом різним системам обліку: перші це наскрізні позиції всередині додатка до рішення обласної ради, другі - охоронні номери пізнішого державного реєстру.[2][3] Зводити їх в одне не можна, і саме тому дві братські могили воїнів 1970 року й дві братські могили воїнів сучасного переліку ми не ототожнюємо, хоч вони й на одному цвинтарі.
Число 48 походить із переліку, а не з архівної справи, і на самому камені його немає.[3][1]
Сам перелік при цьому окремим свідком не є: він переписує таблицю памʼяток, надруковану в «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року.[3] А нарис про Забуяння в тій самій книжці дає геть інші дати - памʼятник воїнам 1952 року, обеліск жертвам репресій 1966-го, меморіальні плити з іменами 1967-го[5], - і жодна з них не збігається з жодною з трьох дат таблиці (1954, 09.05.1958, 09.05.1964).[3] Книжка суперечить сама собі, тож «дата відкриття 9 травня 1964 року» - це те, що стоїть у таблиці, а не те, що ми знаємо про памʼятник.
Підпілля й партизанський загін
У роки окупації в селі діяла підпільна група, і очолив її офіцер Червоної Армії. «Історія міст і сіл» називає його М. Н. Брайцеко - ми відкрили скан сторінки й переконалися, що так у томі й надруковано.[4] Пізніший районний нарис дає ту саму людину повним іменем: капітан Микола Ничипорович Брацейко, який згодом загинув і похований у Забуянні.[5] Ініціали збігаються, посада збігається, наступне речення в обох текстах називає того самого командира загону. Правильна форма, найпевніше, «Брацейко»: саме вона стоїть у джерелі з повним іменем, і саме це прізвище задокументоване в селі ще двічі - Л. А. Брацейко, голова артілі «Надія» 1923 року, і Е. О. Брацейко, заарештована 1930 року.[5] «Брайцеко» не трапляється більше ніде.
1943 року в Забуянні організовано місцевий партизанський загін на чолі з М. М. Колосом.[4] Районна газета згадує «Забуянський партизанський загін М. М. Колоса» вже в чужому сюжеті: він діяв у лісах біля сусідньої Комарівки.[6]
Прізвище Колос у селі не одне. 1932 року бригадиром колгоспу «3-й вирішальний» тут був Колос Трохим: першого ж дня засівкампанії він засіяв чотири гектари жита, і про це писала обласна газета.[8] А серед репресованих уродженців села стоїть Колос Василь Григорович, 1887 року народження.[9] Ініціали командира загону з Трохимом не збігаються, а родинного звʼязку між цими трьома людьми ми не встановлювали.
Те саме видання каже, що 115 жителів села нагороджені орденами й медалями за мужність на фронтах.[4] Число ми читали з тексту тому й зі сканом не звіряли, а цифри в такому читанні псуються найлегше.
Вивезені до Німеччини: 76 чи 80
Із Забуяння вивезли на примусові роботи 76 осіб за «Хронологічними довідками» і 80 за німецькими документами.[7] Розбіжність пояснює сама газета: це два різні підрахунки з різних наборів паперів, і редакція друкує обидва числа. Четверо з вивезених не повернулися: Волощенко Марія Наумівна, Куцевол Микола Федорович, Радченко Іван Карпович, Семененко Катерина Павлівна.
Що написано на плиті
Хто ті сорок вісім закатованих жителів, обліковий перелік не каже.
На гранітній плиті біля хреста стоїть:
Тут покояться жертви фашизму розстріляних 23 вересня 1943 року в с. Забуяння[1]
Це дата, якої немає в жодному нашому папері: облікові документи знають тільки рік. Під написом іде поіменний список із приблизно одинадцяти рядків із роками народження - тобто на плиті названо близько одинадцятьох, а не сорок вісім.[1] Скільки саме, ми не уточнюємо: два останні рядки заходять у тінь.
Число 48 таким чином тримається тільки на переліку памʼяток, і камінь його не підтверджує.[3][1] Що це означає - чи обеліск стоїть над одним похованням, а плита називає інше, чи в переліку помилка - з наявного не видно.
Самі рядки списку читаються погано: вони вибиті без фарби, і при тому світлі, яке було в день зйомки, беруться лише перші два - «Хавченко(?) Федір Артемович 1882 року» і «Хавченко(?) Ганна Михайлівна 1887 рок…». Перша літера прізвища непевна, Х або Л.[1] Щоб узяти решту, потрібен знімок тієї самої плити при боковому світлі або з крейдяним натиранням.
Електронна Книга Памʼяті України на запит «Забуяння» не дає нічого: база російськомовна й пише не село, а сільраду, тож слова «Забуяння» в ній не трапляється ніде. За ключем «Забуянский» запис знаходиться: Забарило Костянтин Миронович, 1921 року, «Макаровский район, Забуянский с/с, х. Волосень», призваний у жовтні 1940 року, червоноармієць-шофер, зник безвісти в липні 1941 року.[10] Хутір Волосень, названий у цьому рядку, і сьогодні в Забуянському старостинському окрузі. Друкований том «Книги Памʼяті України» по Київській області - том 4, у якому Макарівський район, - у мережі не знайдено.
Хто проходив через село
У грудні 1942 року через Забуяння проходив партизанський загін Сабурова, а 1943 року в цих місцях діяли месники С. А. Ковпака.[5] Обидва зʼєднання рухалися з Полісся на захід, і Забуяння з його болотом та лісом лежало саме на такому шляху. Для пошуку це важить прямо: обидва зʼєднання вели журнали бойових дій, і в них села, через які вони проходили, названі поіменно.
1943 року в селі організували власний партизанський загін, і очолив його колишній голова сільради Микола Маркович Колос.[5]