Претензії 1616 року: у Ніжиловичів відбирають землю двічі
Лаврентій Похилевич 1887 року цитує скаргу уніатського митрополита Йосифа Рутського 1616 року двічі, у статтях про два різні села, і по-різному.
У статті про Ситняки: «панъ Стефанъ Лозка отнялъ отъ митрополичьяго имѣнія Нежеловичъ на двѣ мили земли, и осадилъ на этой отнятой землѣ село Ситняки».[2]
У статті про Забуяння: «Николай Макаровичъ, отецъ Христофора, насильно отнялъ отъ каѳедры имѣніе Нежиловичи (Межиловичи) и на Выселкѣ Буяницахъ для себя заселяетъ деревню выведенными людьми».[3]
Скарга подана не до суду, а королівським люстраторам
Ми прочитали первинну публікацію - «Кіевскія епархіальныя вѣдомости», число 12 за 16 червня 1873 року, надруковане у дві шпальти: ліворуч польський оригінал, праворуч російський переклад.[1] Заголовок називає документ точно: «Претензіи на поземельныя владѣнія, отъ имени уніатскаго митрополита Вельямина Рутскаго заявленныя королевскимъ люстраторамъ въ 1616 году».[1] Скарги подано під час люстрації Київського воєводства, і сам митрополит у них не говорить: від його імені виступає намісник софійський Станіслав Судковський. Слово «протест» у документі є, але аж у кінцівці й в іншому значенні: «Г. Судковссій просилъ отъ имени митрополита, чтобъ мы этотъ протестъ въ ревизіонныя книги вписать приказали, что мы и сдѣлали» - тобто заява, яку на прохання сторони вписали до люстраційних книг.[1]
Кривди зведено в розділи, і очима ми прочитали лише останній, шляхетський, на книжкових сторінках 361-363.[1] У ньому вісім пунктів, пронумерованих до девʼятого: пʼятий номер у виданні пропущено, і пропуск однаковий в обох шпальтах. Наші два епізоди - пункти 2 і 3, надруковані один під одним. Скільки пунктів у попередніх розділах - від київського замку й підвоєводи, від міщан, від печерського архимандрита, - ми не називаємо: тих сторінок ми ще не читали.
Польський оригінал наших двох пунктів - так, як його набрано, зі старим
правописом і зі складацькою помилкою: перший рядок кінчається на metro-, а
наступний починається з metropoliy, тобто складач повторив початок слова.
2-do. Pan Mikołay Makarowi[c]z, oyciec tego, od maiętnosci metro-metropoliy Mezełkowicz na cztery mile gwałtownie odjoł y na sieliszczu Bujanicach wies na siebie sadzi.
3-to. Od teyze maiętnosci Mezełkowicz, pan Stefan Lozka grontu na dwie mile wdołz y wszerz odjoł y sioło Sytniki na tym groncie posadził…
Російський переклад тієї самої сторінки:
2-е. Господинъ Николай Макаровичъ, отецъ этого, насильно отнялъ отъ митрополичьго имѣнія, Межелковичь, земли на четыри мили и на выселкѣ Буяницахъ деревню для себя населяетъ.
[3-е]. Отъ этого же имѣнія Межелковичь, господинъ Стефанъ Лозка отнялъ земли на двѣ мили вдоль и поперегъ, село Ситники осадилъ на этой землѣ…
Номер «2-е» у виданні стоїть двічі поспіль - у польській шпальті нумерація правильна, тому другий ми виправили в дужках.[1] Похилевич розніс ці два сусідні пункти по статтях про два різні села й ніде не сказав, що вони стоять поруч.[2][3] Заразом до Забуяння він не переніс міру: у документі Макарович відбирає землю на чотири милі, а в переказі її вже немає.[1][3]
У документі село зветься Межелковичі
Слова «Нежиловичи» в протесті немає жодного разу: в обох пунктах стоїть
Mezełkowicz / «Межелковичь».[1] Ототожнення робить сам документ. На
звороті аркуша перелічено маєтки, яких стосується витяг, і в польській шпальті
цей перелік такий: «W tey Lustracij wyraza dobra Sokulcze, Mihałki, Zarudjie,
Krzywe, Niżyłowicze, Chodorkow, Buhaiowkę, Worobijowicze, Turczyn, Bułhaki,
Oblitki y Osiecz».[1] Російський переклад цього самого рядка наше село
пропускає - у ньому одинадцять назв замість дванадцяти. Тобто той, хто
читав лише російську шпальту, ототожнення не бачив; Похилевич його зробив, але
читачеві підстави не показав.[2][3]
Для пошуку. Назва села в цих текстах надрукована пʼятьма способами:
Mezełkowicz і «Межелковичь» у самому документі, Niżyłowicze в переліку
маєтностей на звороті, Нежеловичъ, Нежиловичи і Межиловичи у
Похилевича.[1][2][3] Початкові «Не-» й «Ме-» розводять
запис по різних місцях покажчика, тому шукати документи XVII століття варто за
всіма формами одразу.
Звідки взято текст і яким роком він датований
Це не сам протест, а витяг із люстраційних книг Київського воєводства, зроблений у Варшаві. Наприкінці публікації стоїть латинський рядок, і на скані ми роздивилися його кінець: «…sauro Regni existentibus extractum. Varsowiae 18 gbris.», а окремим рядком - «1700».[1] Початок формули стоїть вище по тій самій шпальті, і його ми ще не бачили, тому й не цитуємо.
Місяць тут не читається взагалі. У латинській діловій скороченій традиції
місяць позначали цифрою - 7bris вересень, 8bris жовтень, 9bris листопад,
Xbris грудень, - а надруковано gbris, чого в цьому ряду немає.[1]
Найімовірніше складач так прочитав рукописну девʼятку, тобто листопад, але це
здогад; певно відомі лише число, вісімнадцяте, і рік, 1700.
Рік самих книг - 1616, і це не наш висновок з двох свідчень проти одного: так каже заголовок публікації, і так стоїть «Anno 1616» наприкінці кожної з двох шпальт.[1] Проти цього одинцем стоїть курсивний підрядок російської шпальти - «Изъ Люстраціонныхъ книгъ 1617 года Кіев. воеводства, хранящихся въ королевскомъ Архивѣ».[1] Наша дата - 1616.
Землю відбирають у Ніжиловичів
В обох пунктах Ніжиловичі стоять у тому самому відмінку: землю відбирають у них.[1] Ситняки й Буяниці осаджують уже на відібраному, і саме звідти в них рахують перші роки: Ситняки - від двох миль землі, узятої Лозкою, Забуяння - від виселка, який Макарович заселив виведеними людьми. Обидва сусідні села виросли з ніжиловицької землі.