Претензії 1616 року: у Ніжиловичів відбирають землю двічі

Лаврентій Похилевич 1887 року цитує скаргу уніатського митрополита Йосифа Рутського 1616 року двічі, у статтях про два різні села, і по-різному.

У статті про Ситняки: «панъ Стефанъ Лозка отнялъ отъ митрополичьяго имѣнія Нежеловичъ на двѣ мили земли, и осадилъ на этой отнятой землѣ село Ситняки».^[2]

У статті про Забуяння: «Николай Макаровичъ, отецъ Христофора, насильно отнялъ отъ каѳедры имѣніе Нежиловичи (Межиловичи) и на Выселкѣ Буяницахъ для себя заселяетъ деревню выведенными людьми».^[3]

Скарга подана не до суду, а королівським люстраторам

Документ надруковано в часописі «Кіевскія епархіальныя вѣдомости», число 12 за 16 червня 1873 року, у дві шпальти: ліворуч польський оригінал, праворуч російський переклад.^[1] Заголовок називає документ точно: «Претензіи на поземельныя владѣнія, отъ имени уніатскаго митрополита Вельямина Рутскаго заявленныя королевскимъ люстраторамъ въ 1616 году».^[1] Скарги подано під час люстрації Київського воєводства, і сам митрополит у них не говорить: від його імені виступає намісник софійський Станіслав Судковський. Слово «протест» стоїть уже на початку: Судковський подав «na kopiey protestacyą taką», у перекладі «въ копіи, противъ разныхъ лицъ таковой протестъ».^[1] Стоїть воно й у кінцівці: «Г. Судковссій просилъ отъ имени митрополита, чтобъ мы этотъ протестъ въ ревизіонныя книги вписать приказали, что мы и сдѣлали» - тобто заяву на прохання сторони вписали до люстраційних книг.^[1]

Кривди зведено в розділи; останній, шляхетський, стоїть на книжкових сторінках 361-363.^[1] У ньому вісім пунктів, пронумерованих до девʼятого: пʼятий номер у виданні пропущено, і пропуск однаковий в обох шпальтах. Епізоди з Буяницями й Ситниками - пункти 2 і 3, надруковані один під одним. Попередні розділи - кривди від київського замку й підвоєводи, справи з київськими міщанами і з печерським архимандритом.

Польський оригінал наших двох пунктів - так, як його набрано, зі старим правописом і зі складацькою помилкою: перший рядок кінчається на metro-, а наступний починається з metropoliy, тобто складач повторив початок слова.

2-do. Pan Mikołay Makarowi[c]z, oyciec tego, od maiętnosci metro-metropoliy Mezełkowicz na cztery mile gwałtownie odjoł y na sieliszczu Bujanicach wies na siebie sadzi.

3-to. Od teyze maiętnosci Mezełkowicz, pan Stefan Lozka grontu na dwie mile wdołz y wszerz odjoł y sioło Sytniki na tym groncie posadził…

Російський переклад тієї самої сторінки:

2-е. Господинъ Николай Макаровичъ, отецъ этого, насильно отнялъ отъ митрополичьго имѣнія, Межелковичь, земли на четыри мили и на выселкѣ Буяницахъ деревню для себя населяетъ.

[3-е]. Отъ этого же имѣнія Межелковичь, господинъ Стефанъ Лозка отнялъ земли на двѣ мили вдоль и поперегъ, село Ситники осадилъ на этой землѣ…

Номер «2-е» у виданні стоїть двічі поспіль; у польській шпальті нумерація правильна, тому другий номер тут подано в дужках.^[1] Похилевич розніс ці два сусідні пункти по статтях про два різні села й у жодній із двох статей не сказав, що вони стоять поруч.^[2][3] Заразом до Забуяння він не переніс міру: у документі Макарович відбирає землю на чотири милі, а в переказі її вже немає.^[1][3]

У документі село зветься Межелковичі

Слова «Нежиловичи» в протесті немає жодного разу: в обох пунктах стоїть Mezełkowicz / «Межелковичь».^[1] Прямо документ Межелковичів із Ніжиловичами не ототожнює, але Ніжиловичі в ньому названо. На звороті аркуша перелічено маєтки, яких стосується витяг, і в польській шпальті цей перелік такий: «W tey Lustracij wyraza dobra Sokulcze, Mihałki, Zarudjie, Krzywe, Niżyłowicze, Chodorkow, Buhaiowkę, Worobijowiczę, Turczyn, Bułhaki, Oblitki y Osiecz».^[1] Російський переклад цього самого рядка наше село пропускає - у ньому одинадцять назв замість дванадцяти. Тобто з російської шпальти Ніжиловичів не видно зовсім. Прямо ототожнює назви Похилевич, «имѣніе Нежиловичи (Межиловичи)», і дає адресу публікації, «К. Е. В. № 12, 1873 г.», але на чому ототожнення стоїть, не пояснює.^[3]

Для пошуку. Назва села в цих текстах надрукована шістьма способами: Mezełkowicz і «Межелковичь» у самому документі, Niżyłowicze в переліку маєтностей на звороті, Нежеловичъ, Нежиловичи і Межиловичи у Похилевича.^[1][2][3] Шукати документи XVII століття варто за всіма цими формами одразу.

Звідки взято текст і яким роком він датований

Це не сам протест, а витяг із люстраційних книг Київського воєводства, зроблений у Варшаві. Наприкінці польської шпальти стоїть латинська формула: «Ex libris Lustrationum Anni 1616 Palatinatus Kyowiæ in Thesauro Regni existentibus extractum. Varsowiae 18 gbris.», а окремим рядком - «1700».^[1]

Місяць тут не читається взагалі. У латинській діловій скороченій традиції місяць позначали цифрою - 7bris вересень, 8bris жовтень, 9bris листопад, Xbris грудень, - а надруковано gbris, чого в цьому ряду немає.^[1] Найімовірніше складач так прочитав рукописну девʼятку, тобто листопад, але це здогад; певно відомі лише число, вісімнадцяте, і рік, 1700.

Рік самих книг - 1616: так каже заголовок публікації, так стоїть у самій латинській формулі витягу, «Anni 1616», і «Anno 1616» стоїть наприкінці кожної з двох шпальт.^[1] Проти цього одинцем стоїть курсивний підрядок російської шпальти - «Изъ Люстроціонныхъ книгъ 1617 года Кіев. воеводства, хранящихся въ королевскомъ Архивѣ».^[1]

Землю відбирають у Ніжиловичів

В обох пунктах землю відбирають від того самого маєтку, Межелковичів: третій пункт починається словами «Od teyze maiętnosci Mezełkowicz».^[1] Ситняки й Буяниці осаджують уже на відібраному: Ситняки - на двох милях землі, узятої Лозкою, Буяниці - на виселку, де Макарович «деревню для себя населяетъ».^[1] Похилевич із цього й веде початок обох сіл: про Ситняки пише, що «о началѣ его и основаніи» дізнається з протесту,^[2] а про Забуяння - що Макарович заселяв деревню на виселку Буяницях «выведенными людьми», і з неї «въ послѣдствіи образовавшееся село».^[3]