Ситняки
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Ситняковъ, Ситнякахъ, Ситянки
На 1 січня 1900 року в Ситняках було 171 двір і 771 житель[6]. Одразу за селом, окремою статтею того самого реєстру, стояла Ситняківська єврейська колонія: 40 дворів, 672 жителі, синагога, 51 десятина землі[7]. Тобто на цьому місці жили дві громади, і менша з них була майже така завбільшки, як саме село. Сьогодні в Ситняках 578 жителів[30], а від колонії не лишилося ні дати зникнення, ні рядка в жодному довіднику після 1900 року.
Село стоїть над Здвижем, там, де річку перетинало Києво-Брестське шосе, за шість верст нижче Карашина і стільки ж від Макарова[4]. Межею між Київським і Радомисльським повітами в цьому місці був сам Здвиж, і Ситняки лишалися радомисльськими[5].
Але річка й межа сходилися погано, і Похилевич говорить про це прямо: у виносці він перелічує київські села, що лежать на лівому боці Здвижа - Макарів, Забуяння, Липівку, Андріївку, - і пропонує причислити їх до Радомисля, а низку радомисльських сіл із правого боку, навпаки, до Києва[5]. Тобто поділ, за яким шукають документи, не збігався з тим, що видно на мапі.
Усередині повіту село міняло волость: Ставищенська й Брусилівська трапляються в різних довідниках[6]. Для того, хто шукає документи, це важить більше за теперішню адресу: Бучанський район і Макарівська селищна громада зʼявилися аж 2020 року[30].
Назва
Назва не змінювалася чотириста років: у протесті 1616 року вона вже стоїть у теперішній формі[4]. Що вона означає, жодне з джерел, які ми передивилися, не пояснює.
Форми, за якими село знаходиться в старих текстах: Ситняки, Ситняковъ, Ситнякахъ, Ситняковская колонія, Ситняковскій приходъ. Дореформене написання тут не варіант відмінка, а окремий ключ: єдина знайдена газетна замітка про колонію відкривається тільки формою «Ситнякахъ» із твердим знаком[12]. Ще одна пастка молодша на сімдесят років: у машинописному додатку до рішення 1970 року про памʼятки село надруковано як «Ситянки», без «н»[25], - за правильною назвою цей документ не знаходиться взагалі.
Окремо стоїть Ситняківщина. Краєзнавча добірка 2012 року подає її в рожівських маєтностях Лозів з 1507 року, але 1574 та сама Ситняківщина згадана як озеро, 1612 як урочище, 1618 як поле[18]; архівного шифру при жодній із цих дат не названо. Суфікс -щина в топоніміці означає радше земельне володіння, ніж поселення, тож ототожнення Ситняківщини з селом лишається здогадом - хоча Вікіпедія цей здогад уже переказала як факт і числить Ситняки заснованими 1507 року[30].
Кому належало
У XVIII столітті село було приписане до Рожівського староства і поділяло його долю[4]. Пізніші власники видні здебільшого з чужих документів: 1868 роком датовано план ставка й пасовищ «Ситняківської ферми», що належали Тулову[11], а на 1900 рік село вже за Анною Івановою Скворцовою, яка вела господарство сама, трипіллям, як і селяни[6]. Землі в селі тоді числилося 1292 десятини: поміщикам 87, церкві 53, селянам 1152.
Похилевич пише, що надільної землі в селян 975 десятин, викупу вони платять 526 карбованців 61 копійку щороку, і що двоє селян Іовенки викупили наділу ще девʼять десятин[4]. Через сорок пʼять років це прізвище стоїть у книзі актів про смерть, а мартиролог, укладений за тими актами, читає його як Йовенко[15]. Тобто в селі воно тримається щонайменше з 1887 по 1932 рік.
Село радомисльське, парафія київська
Похилевич описав Ситняки серед київських парафій, хоч сам же й написав, що село до Київського повіту не належить. Він не сховав суперечності, а пояснив її виноскою внизу тієї самої сторінки: тутешня церква «издавна приходскою для большинства своихъ прихожанъ», які живуть у трьох великих селах Київського повіту, тому й парафію він поставив між київськими[5]. Приходом до Ситняків справді належали Завалівка, Калинівський хутір, Юрів і Копіївка - у нього вона «Коптіевка», і цю форму й треба брати в пошук[5]; про Юрів автор пише, що вони з Ситняками «составляютъ какъ-бы одну деревню».[5] За двадцять три роки до того в приході стояли самі Завалівка і Юрів[3].
Церковні документи Ситняків - метрики, сповідні розписи, клірові відомості - лежать у київському блоці ЦДІАК, фонд 127; цивільні - ревізії, викупні справи, статистика, переписні листи 1897 року - у радомисльському.[21][10] Шукати обидва в одному місці означає не знайти половини.
У тій самій виносці автор пропонує перекроїти межу між двома повітами й перелічує села, які, на його думку, треба переписати з одного в інший[5]. Це пропозиція, і нічого з неї не сталося.
Скільки людей
| Рік | Село | Колонія | Що саме порахували |
|---|---|---|---|
| 1885 | 591 | 475 | 82 двори в самому селі[8] |
| 1887 | 678 | - | православних парафіян[4] |
| 1900 | 771 | 672 | жителів за реєстром[6][7] |
| 1971 | 1154 | - | на все село[14] |
| 2024 | 578 | - | звіт старости округу[30] |
Порівнювати ці числа треба обережно, бо вони з різних методик, а 764, які трапляються для 2001 року, стосуються всієї сільради: саме село в них не виділено[30]. Але напрямок вони показують однаково: від радянського піку початку 1970-х село втратило половину людей за пів століття.
Єврейська землеробська колонія
Колонія була окремим поселенням при селі, з власним рядком у реєстрі населених місць і власною офіційною назвою - «Ситняковская колонія»[7].
Її засновували на казенній землі: 1854 роком датована справа про переведення сімей міщан-євреїв у землероби на казенні землі по містечку Рожів, селах Ситняки та Фастів[9]. Але Похилевич, який рахує в колонії 227 душ, каже, що заведена вона «около 1840 года» - на чотирнадцять років раніше за ту справу[3]. 1887 року він називає її дослівно «въ отдѣльной колоніи, по названію земледѣльческой» і рахує в ній уже 327 євреїв[4]. За тринадцять років картина міняється: 1900 року в колонії 40 дворів і 672 жителі, синагога, 51 десятина землі на всі сорок дворів, - і головним заняттям її жителів реєстр називає вже не хліборобство, а торгівлю[7].
Про самих колоністів джерела дають одну газетну замітку 4 січня 1901 року: у колонії Ситняках двоє невідомих зламали вікно й удерлися до дому єврея Янкеля Марьянчика, один тримав револьвера й погрожував родині смертю, якщо хтось крикне, «взяли много вещей и спокойно ушли»[12]. Це весь епізод, і Янкель Марьянчик - єдина людина, про яку джерело прямо каже, що вона жила в колонії. Ще двоє звʼязані з нею вже нашим здогадом: Валько Беркович Цалюк, 1882 року народження, і Аврам-Шмуль Менашевич Чорний, 1911 року, обидва записані уродженцями Ситняків, обидва євреї, обидва на час арешту вже не в селі, а на київських заводах[16]. Книга репресованих села й колонії не розрізняє взагалі: місцем народження в ній стоїть просто «с. Ситняки», тому звідки саме ці двоє - з колонії чи з села - вона не каже.
Що сталося з колонією, ми не знаємо. Ні дати її зникнення, ні числа жителів після 1900 року, ні імені рабина чи старости немає в жодному перевіреному джерелі. Метричні книги єврейської громади вело рабинське правління, а не православна консисторія, тому шукати їх треба зовсім не там, де метрики села. А в книзі актів про смерть за 1932 рік по Ситняківській сільраді євреїв немає жодного: у графі національності скрізь стоїть «українець».
XX століття
Про голод «Національна книга памʼяті» пише прямо: «Скільки померло в Ситняках людей, невідомо. Вести облік померлих від голоду було заборонено»[15]. Насправді облік вівся, і книга актів про смерть по Ситняківській сільраді збереглася - саме вона дає імена, дати й вік. Ми звірили з нею мартиролог запис проти запису, і з сорока чотирьох порівнюваних імен дослівно збіглося одне. Тому в наших рядках імена стоять як у документі, а число померлих береться з актів.
Репресії забрали з села семеро уродженців, і забирали не одного дня: вироки розтягнуті з 1933 по 1944 рік[16].
Числа втрат війни, які повторюють сторінки громади - 71 вивезений на роботи, 367 захисників, 159 полеглих, - походять із нарису про Ситняки в районній книжці 2006 року[2]. Тобто це одне свідчення, переказане слово в слово. Незалежно підтверджується тільки 214 нагороджених орденами й медалями - воно є ще й у довіднику 1971 року[14].
Радянське господарство міняло назву тричі: «Червоний плугатар», ім. Леніна і «Ленінець» - під цією назвою його застає видання 1971 року з 1600 гектарами землі й мʼясо-молочним напрямом[14]. Опис фонду Р-180 дає той самий ряд суцільно: «Червоний плугатар» до 1950 року, ім. Леніна до 1966-го, «Ленінець» від 1967 аж до 1992-го[29].
Четверта назва, «Зоря комунізму», трималася доти на самій Вікіпедії - статті про Юрів, без документа[28]. Нарис 2006 року називає її двічі й привʼязує саме до юрівського господарства - «В 1974 році колгосп "Ленінець" села Ситняки обʼєднався з колгоспом "Зоря комунізму" села Юрів», а 1980 року в селі стояла «контора колгоспу "Зоря комунізму"»[2]. Отже обʼєднання 1974 року, а не 1971-го: за 1971 рік в описі фонду дві справи, і обидві звуть колгосп «Ленінець»[29].
Для пошуку. Від складу сільради залежить, де лежать папери сусідніх сіл. У 1947 році Ситняківській сільраді підпорядковане одне-єдине село - самі Ситняки[17]; Завалівка і Юрів тоді при Юрівській раді - разом із Зурівкою, третім її селом, - Копіївка при Червонослобідській, Улянівка при Ніжиловицькій. А до 1971 року всі чотири вже в Ситняківській[14]. Тому погосподарські книги цих сіл за 1940-1950-ті роки лежать під їхніми власними радами, і шукати їх під Ситняками марно.
Церква і школа
Історична церква Ситняків - Різдва Христового, і саме за цією посвятою її треба шукати в описах, а не за теперішньою назвою парафії. Парафіяльний архів охоплює 1801-1866 роки й розкиданий щонайменше по одинадцятьох описах фонду Київської духовної консисторії[21], а метричні книги зібрані окремо[22]. Із тих справ видно те, чого в метриках немає: дячок просить не відправляти сина на навчання, священника звільняють за штат за станом здоровʼя, паламар накладає на себе руки. Розбіжність у самих описах ми не розсудили: дві справи тієї самої доби - шлюбна 1815 року і про самогубство паламаря 1825-го - називають церкву Різдва Пресвятої Богородиці[21]. На одному боці цієї розбіжності стоїть тепер і друк: Похилевич 1864 року називає церкву Різдва Христового[3]. Остаточно розсудять клірові відомості, яких ми не бачили.
Стару церкву поставили 1750 року, а ту, що прийшла їй на зміну, освятили 29 липня 1862 року - і поставили її не з каменю й не на старому місці, хоч задумували інакше[3].
Самих метричних записів по селу тисячі. Покажчик дублікатів метричних книг губернії знає під Ситняками близько двох тисяч семисот - число приблизне, - і всі двісті, які ми переглянули, стоять при Христорождественській церкві, з Радомишлем у самому записі[23]. За записами стоять справи 1983, 2039, 2160, 2223, 2292, 2355, 2491 і 2702 опису 1012[24]; книги записувалися на парафію, тому Завалівку, Юрів і Копіївку шукати треба серед тих самих записів.
Одного разу церква потрапила й у газету: у травні 1908 року єпископ Чигиринський Агапит обʼїздив церкви та школи кількох повітів, і в Ситняках служив літургію[13]. Того самого дня в його маршруті стоять Небелиця, Ставище й Осовці - той самий кущ сіл, з яким Ситняки трапляються в архівних справах ще від 1802 року.
Школа в селі є щонайменше з 1900 року - тоді це одна церковно-парафіяльна школа[6]. Далі вона восьмирічна: такою її застає видання 1971 року разом із клубом і бібліотекою[14]. 27 жовтня 1982 року восьмирічну реорганізували в середню рішенням № 399 виконкому районної ради[19]. А 2017 року школу перетворили на навчально-виховне обʼєднання з дитячим садком, і голова сусідньої сільради пояснила це просто: садок відкривають, «щоб врятувати свою школу від закриття», а ходити до нього будуть і діти з Завалівки[20].
Що збереглося
Найдавніше, що тут описане, ніхто так і не дослідив: «въ самомъ селѣ находится нѣсколько древнихъ могилъ неизслѣдованныхъ», - пише Похилевич 1887 року[4]. Через вісім років ці могили дістають число: археологічна карта губернії подає «Ситняки. У села есть 5 кургановъ»[27]. Але це не власне спостереження: у колонці джерел проти рядка стоїть «Похилевичъ 62» - карта переказує того самого Похилевича, а слова «великих» у ній немає.
Той самий том веде повз село Змієвий вал: там, де головний вал перетинає Здвиж, «отъ него отдѣляется вѣтвь по направленію къ западу» - до Завалівки й Ситняків, а звідти на південь повз Юрів і Фасову[27].
У переліку памʼяток, що не підлягають приватизації, за Ситняками стоять дві позиції: братська могила воїнів разом з памʼятником односельцям, які загинули на війні (охоронний номер 541), і памʼятний знак на честь воїнів 20-ї мотострілецької бригади біля траси Київ-Житомир (охоронний номер 1701)[26]. Крім воїнів, у братській могилі поховані партизанка й голова колгоспу, закатовані окупантами. Імен документ не називає, як і жодне інше джерело.
Зате сам меморіал імена називає: на вільному знімку 2020 року обидві гранітні панелі з переліком односельців читаються до останнього рядка[1].
У центрі села з 2007 року стоїть памʼятний знак жертвам Голодомору й політичних репресій. Окремої могили померлих 1932 року в селі немає: ховали родичі, кожен при своїх[15]. Село має власні герб і прапор, але коли й яким рішенням їх затверджено, ми не знайшли.