Семеро репресованих із Ситняків

У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області Ситняки стоять місцем народження в семи статтях. Це семеро людей, народжених у селі між 1880 і 1911 роками; їхні справи вирішували пʼять різних органів з 1933 по 1944 рік.^[2]

Годинчук Григорій Назарович, 1885 року народження, колгоспник, жив у самих Ситняках. Трійка при УНКВС по Київській області, 24 серпня 1937 року, десять років позбавлення волі. Реабілітований 1989-го.^[2]

Домбровський Олександр Людвігович, 1880 року, селянин-одноосібник, жив уже в Ірпені. Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР, 4 березня 1933 року, виселення за межі України на три роки. Реабілітований 1989-го.^[2]

Копецький Володимир Ігнатович, 1893 року, чех, робітник 10-го металозаводу в Києві. Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР, 3 квітня 1934 року, три роки позбавлення волі. Реабілітований 1989-го.^[2]

Зубар Іван Олексійович, 1891 року, колгоспник у Ситняках. Особлива нарада при НКВС СРСР, 8 жовтня 1938 року, пʼять років. Реабілітований 1959-го.^[2]

Захарченко Михайло Олександрович, 1891 року, у графі заняття - «тимчасово не працював». Військовий трибунал військ НКВС Київської області, 29 червня 1944 року, пʼятнадцять років позбавлення волі. Помер в увʼязненні 22 квітня 1945 року, менш ніж за рік після вироку. Реабілітований 1997-го - останнім із семи.^[2]

Двоє останніх - Цалюк Валько Беркович і Чорний Аврам-Шмуль Менашевич.

Жодна з цих дат не належить самому селу

Дата вироку Годинчука, 24 серпня 1937 року, стоїть іще в десятьох людей з інших сіл того самого макарівського розділу; дата Копецького, 3 квітня 1934-го, - ще у двох, і жоден із них не ситняківець.^[2]

Тобто спільної для села дати вироку в книзі немає: на кожну з семи дат припадає один ситняківець, а самі дати розкидані від 1933-го до 1944-го.^[2]

Розкид у реабілітаціях не менший: Цалюка реабілітували 1957 року, Зубаря 1959-го, трьох - 1989-го, Чорного 1991-го, Захарченка 1997-го.^[2] Від вироку до реабілітації минало від двадцяти до пʼятдесяти шести років, і двоє з семи, Цалюк і Захарченко, померли в увʼязненні.

Четверо з семи за книгою не українці, і жоден із них не жив у селі

Книга подає національність: серед семи двоє євреїв, чех і поляк.^[2] На час арешту в селі не жив жоден із чотирьох. Троє були в Києві - на металозаводі, на «Більшовику» і в артілі; четвертий, Домбровський, в Ірпені, і записаний він селянином-одноосібником. І два найраніші вироки в цьому переліку - 1933 і 1934 років - припали саме на тих, хто із села вже виїхав.^[2]

При Ситняках близько 1840 року завели окрему єврейську землеробську колонію, і Похилевич 1864 року лічив у ній 227 жителів.^[3] У 1900 році колонія мала власну статтю в реєстрі населених місць, 40 дворів і 672 жителі.^[4] Книга репресій у статтях обох чоловіків колонії не згадує й пише їм місцем народження просто «с. Ситняки».^[2]

Цалюку Вальку Берковичу, 1882 року народження, на час вироку було пʼятдесят чотири або пʼятдесят пʼять. Майстер на заводі «Більшовик», освіта початкова; книга окремо зазначає, що він був членом ВКП(б) з 1925 по 1935 рік - тобто партію покинув або був з неї виключений за два роки до вироку. Особлива нарада при НКВС СРСР, 4 листопада 1937 року, пʼять років позбавлення волі. Помер в увʼязненні 27 серпня 1938 року, менш ніж за рік після вироку; місце поховання, за книгою, невідоме. Реабілітований 1957-го.^[2]

Чорний Аврам-Шмуль Менашевич, 1911 року, робітник артілі «Труддзеркало». Заарештований 1 лютого 1937 року, а через вісім із половиною місяців, 17 жовтня 1937 року, Київський обласний суд виправдав його за відсутністю складу злочину.^[2]

У макарівському розділі книги понад шістсот статей, і виправданими в них названо лише трьох.^[2] Двоє інших - Гельман з Осикового і Панчик із Макарівської Буди, теж не українці за книгою; обох виправдав той самий Київський обласний суд, але вже 1939 року, коли хвиля спала. Чорного виправдали в самому 1937-му, і це єдиний такий випадок у макарівському розділі книги.

Четверо чи семеро

Про арешти тих років районна книжка 2006 року каже одним реченням: «В період репресій 4 чоловіки були заарештовані»^[1]. Імен, дат і вироків при цьому реченні нарис не подає.

У книзі репресованих сім статей, де місцем народження стоїть «с. Ситняки».^[2] З цих сімох у самому селі жили троє, Годинчук, Зубар і Захарченко; четверо жили в Ірпені й у Києві.

Котрих чотирьох рахує нарис і чи є вони серед цих сімох, книжка не каже.^[1]