Сорок вісім актів про смерть 1932 року

У книзі реєстрації смертей Макарівського району за 1932 рік ситняківський блок займає аркуші 186-233. Це сорок вісім актів, від 2 січня до 19 вересня.^[1]

«Зміст книги» на початку справи обіцяє записи з третього по сорок девʼятий і додає, що першого й другого немає, - це сорок сім номерів. Аркушів у блоці сорок вісім. Різницю ми знайшли на аркушах 205 і 206: номер 22 стоїть двічі, на двох різних людях.^[1] Тому число людей береться з аркушів: номер тут збився.

Рік по місяцях

Червень порожній: жодного акта між травнем і липнем.^[1] Це або пропуск у реєстрації, або справді місяць без смертей, і з самої книги цього не розрізнити.

Книга обривається 19 вересня - і обривається на найбільшому місяці. У вересні смертей чотирнадцять, майже впʼятеро більше, ніж у травні; актів за жовтень, листопад і грудень 1932 року по Ситняках у справі немає взагалі.^[1] Де вони, ми не знаємо. Найтяжчі місяці починаються там, де книга закінчується.

Хто вмирав

Вік стоїть в усіх сорока восьми актах. Тридцять пʼять із них - діти до пʼятнадцяти років: девʼятеро немовлят до року, двадцять шестеро від року до чотирнадцяти.^[1]

У вересні дорослих немає жодного - усі чотирнадцятеро померлих це діти й підлітки, найстаршій шістнадцять.^[1]

Найстаршою в блоці записана Мотрушенко Ходося Семенкова, ста років, померла 6 січня; у графі причини стоїть «не відомо по старости».^[1] Наймолодша - Приймаченко Палажка, вісім днів, 18 липня. Березень забрав ще двох старих жінок за тиждень: Скворцову Ганну Хомовну, девʼяноста чотирьох років, 17 березня, і Кучеренко Параску Омелькову, вісімдесяти чотирьох, 24-го. Утриманками жодну з них не записали: у графі становища в занятті стоїть «Член двору» і - у вісімдесятичотирирічної - «Член колективу».^[1] Девʼяносто чотири роки означають народження близько 1838-го: ця жінка застала кріпацтво.

Три місяці, коли причину смерті не писали

Графа «причина смерті» порожня в девʼяти актах, і порожня вона не врозкид.^[1]

Сім із девʼяти стоять поспіль, на аркушах 205-213, тобто з 19 квітня по 20 липня. До 19 квітня графу заповнено в усіх актах без винятку. Далі по місяцях: у квітні порожній один акт із трьох, у травні всі три, у липні три з чотирьох, у серпні - жодного з шести, у вересні два з чотирнадцяти.^[1]

Єдиний липневий акт, де причину таки вписали, - утоплення, тобто нещасний випадок, який ні до хвороби, ні до харчування стосунку не має.^[1] А коли в серпні графу почали заповнювати знову, вона заповнюється майже одним словом: усі шість серпневих актів кажуть «Від різачки», у вересні до них додається книжне «дизентерія».^[1]

Три місяці поспіль причину смерті записували хіба що у виняткових випадках, а до того й після - записували. Чому, з книги не видно.

Слова «голод» немає в жодному з сорока восьми актів.^[1] Це не означає, що люди не вмирали від голоду: документ мовчить, а не заперечує.

У графі особливих відміток майже скрізь стоїть «Словесна заява», а рядок «Додано лікарську довідку №» порожній.^[1] Тобто навіть заповнені причини - «кір», «Т.Б.Ц.», «запалення легенів» - записані зі слів рідні, а не з медичного висновку. Виняток один: акт № 7, насильницька смерть девʼятнадцятирічного Бабка Федора Михайлова, - там у відмітках стоїть «Довідка Инспектора Міліції».^[1] За цією смертю мала лишитися міліцейська або судова справа, і її ніхто ще не шукав.

Родини

Прізвища стоять гніздами. Копилів у блоці шестеро, Приймаченків і Семенченків по пʼятеро, Захарченків четверо, Скібунів троє.^[1] Двох Копилових дітей поховали за чотири дні - Василя Омелянового, чотирьох років, 15 лютого і Марію Степанову, шести років, 19 лютого. Але батьки в них різні, як різні вони й у решти чотирьох Копилів того року - Тимош, Гаврило, Степан, Павло, - тобто це не одна родина, а поширене в селі прізвище.

Двоє дітей з тим самим по батькові померли за три тижні: Микола Антонов, одного року, 30 березня, «після кору», і Петро Антонов, чотирьох років, 21 квітня, «запалення легенів».^[1] Прізвища їхнього ми з рукопису не прочитали: в обох актах воно читається як «Павленко», «Паценко» або «Панченко», і це та сама рука, з якою ми не впоралися ще у двох актах (див. нижче). «Антонов» тут по батькові: прізвища в рядку немає. Що це брати, книга не каже, і акти не кажуть теж: заяви подали різні люди, а мартиролог дає одному з них по батькові взагалі інше - «Анатолійович».^[2] Родинний звʼязок можна перевірити за метричним записом; збігу по батькові для цього замало.

Прокопенко Мотря Грицькова, шести років, померла 10 вересня; Прокопенко Віктор Грицьків, восьми років, - 12 вересня. В обох батькові сорок два, матері сорок один, в обох причина «різачка». Обидві заяви подав Гр. Прокопенко і в обох розписався сам.^[1] Батько поховав двох дітей за три дні й записав їх одним заходом.

Похальчук Кім Миколайович, близько двох років, аркуш 227: у графі заняття стоїть «вчітелька», у графі установи - «школа с. м.».^[1] Це фах матері, і це єдиний слід ситняківської вчительки 1932 року в усьому масиві. Дитину звали Кім - на честь Комуністичного Інтернаціоналу Молоді. Графа причини смерті в цьому акті порожня.

У багатьох актах стоїть формула «За неписьменного розписався» з чужим прізвищем.^[1] Тобто книга без наміру фіксує ще й те, хто в селі вмів писати.

Що книга каже про саму сільраду

Єдине місце в усьому масиві, де назва місцевої артілі стоїть у первинному документі, - акт № 26 від 1 липня: «Член с.-г. артілі ім. „Червоний Плугатар“», графа установи - «працює в колгоспі».^[1] Більше цієї назви ми не знайшли ніде, крім переказів.

І ще одне. З 17 березня 1932 року з актів зникає підпис голови ради. До того він стоїть на кожному аркуші; після - лише один раз, 30 березня, і далі до кінця книги акти засвідчує сам секретар-реєстратор.^[1] Прізвищ із цих підписів витягти не вдалося: обидва підписи це розчерки, з яких прізвища не читаються.

Мартиролог і акти розходяться

«Національна книга памʼяті» подає під нарисом про Ситняки мартиролог із шістдесяти пʼяти імен. У заголовку його сказано, що укладено його за архівними даними (ДАКО, оп. 1, спр. 638, арк. 186-233) та свідченнями очевидців,^[2] тобто за тими самими сорока вісьмома актами - і додатково зі спогадів пʼятьох жителів, записаних 2008 року вчителькою історії місцевої школи. Сорок сім імен у ньому мають повну дату. Ми звірили їх з актами рядок за рядком, дата в дату.

Шифр, який називає книга, тут правильний: по сусідніх селах того самого району вона тричі послалася хибно, а по Ситняках аркуші названо точно.

Повну дату мають сорок сім записів книги; на сорок чотири з цих дат у справі стоїть акт. І з цих сорока чотирьох дослівно збігся рівно один.

Розходяться вони трьома способами.^[2]

По батькові книга осучаснює: «Михайлов» стає «Михайловичем», «Степанова» - «Степанівною», «Наумов» - «Наумовичем». Це редакційне втручання, а не хиби прочитання, і воно зачіпає більшість записів. У наших рядках імена лишаються такими, як у документі.

Дати книга подекуди зсуває. Акт від 28 лютого 1932 року вона датує 28 вересня - помилка на сім місяців; смерть 29 лютого стоїть у ній під 24-м, а смерть 1 липня - під 11-м.

Прізвища розходяться в обидва боки, і тут книга нерідко має рацію. Одне прізвище стоїть у чотирьох актах цього блоку, і ми прочитали його чотирма різними способами - «Павленко», «Паценко», «Говенко», «Бовенко», - а книга скрізь дає Йовенко.^[2] Сходиться це з двома джерелами відразу. Похилевич пише, що «два крестьянина Іовенки выкупили надѣла 9 дес.»^[3] - це 1887 рік. А серед пʼятьох очевидців, чиї спогади лягли в той-таки мартиролог, стоїть Йовенко К. І., 1929 року народження.^[2] Прізвище тримається в Ситняках понад століття, і правильне прочитання - Йовенко. Натомість «Бударенко» книги ми впевнено читаємо в акті як Кучеренко, а суперечку «Загорянко» проти «Захарченка» не розсудили досі.

Тому число померлих на цій сторінці - сорок вісім, з актів. Шістдесят пʼять імен мартиролога більше, бо він бере ще й рік, якого в справі немає: усі сорок сім датованих записів у ньому стоять під 1932-м, а всі вісімнадцять недатованих - під 1933-м, коли книга актів уже обірвалася.^[2] І тому в наших рядках із мартиролога там, де імена розійшлися, стоїть перехресне посилання на аркуш акта: щоб той, хто шукає своє прізвище, знайшов його в обох написаннях.

Чого в цій книзі немає

У книзі немає причин смерті за три місяці, немає слова «голод» і немає актів за жовтень-грудень. Але одне імʼя нарис усе-таки називає - і не серед померлих. Серед тих, хто допомагав вижити односельцям, книга пише жительку Ситняків Поліну Приймаченко.^[2] Про неї не сказано більше нічого: ні років, ні того, чим саме вона допомагала.