Сорок вісім актів про смерть 1932 року

У книзі реєстрації смертей Макарівського району за 1932 рік ситняківський блок містить сорок вісім актів, від 2 січня до 19 вересня.^[1]

«Зміст книги» на початку справи обіцяє записи з третього по сорок девʼятий і додає, що першого й другого немає, - це сорок сім номерів. Аркушів у блоці сорок вісім. Різниця в тому, що номер 22 стоїть двічі, на двох сусідніх аркушах і на двох різних людях.^[1] Тому число людей береться з аркушів: номер тут збився.

Рік по місяцях

Червень порожній: жодного акта між травнем і липнем.^[1] Це або пропуск у реєстрації, або справді місяць без смертей, і з самої книги цього не розрізнити.

Книга обривається 19 вересня - і обривається на найбільшому місяці. У вересні смертей чотирнадцять, майже впʼятеро більше, ніж у травні; актів за жовтень, листопад і грудень 1932 року по Ситняках у справі немає взагалі.^[1] Де вони, поки не встановлено. Найтяжчі місяці починаються там, де книга закінчується.

Хто вмирав

Вік стоїть в усіх сорока восьми актах. Тридцять пʼять із них - діти до пʼятнадцяти років: девʼятеро немовлят до року, двадцять шестеро від року до чотирнадцяти.^[1]

У вересні дорослих немає жодного - усі чотирнадцятеро померлих це діти й підлітки, найстаршій шістнадцять.^[1]

Найстаршою в блоці записана Мотрушенко Ходося Семенкова, ста років, померла 6 січня; у графі причини стоїть «не відомо по старости».^[1] Наймолодша - Приймаченко Палажка, вісім днів, 18 липня. Березень забрав ще двох старих жінок за тиждень: Скворцову Ганну Хомовну, девʼяноста чотирьох років, 17 березня, і Кучеренко Параску Омелькову, вісімдесяти чотирьох, 24-го. Обидві записані «на утріманні», а в графі становища в занятті стоїть «Член двору» і - у вісімдесятичотирирічної - «Член колективу».^[1] Девʼяносто чотири роки означають народження близько 1838-го: ця жінка застала кріпацтво.

Три місяці, коли причину смерті не писали

Графа «причина смерті» порожня в девʼяти актах, і порожня вона не врозкид.^[1]

Сім із девʼяти припадають на девʼять аркушів поспіль, 205-213, тобто з 19 квітня по 20 липня: на цих аркушах графу заповнено лише двічі.^[1] До 19 квітня графу заповнено в усіх актах без винятку. Далі по місяцях: у квітні порожній один акт із трьох, у травні всі три, у липні три з чотирьох, у серпні - жодного з шести, у вересні два з чотирнадцяти.

Єдиний липневий акт, де причину таки вписали, - утоплення, тобто нещасний випадок, який ні до хвороби, ні до харчування стосунку не має.^[1] А коли в серпні графу почали заповнювати знову, вона заповнюється майже одним словом: усі шість серпневих актів кажуть «Від різачки», у вересні до них додається книжне «дизентерія».^[1]

Три місяці поспіль причину смерті записували хіба що у виняткових випадках, а до того й після - записували. Чому, з книги не видно.

Слова «голод» немає в жодному з сорока восьми актів.^[1] Це не означає, що люди не вмирали від голоду: документ мовчить, а не заперечує.

У пʼяти актах січня й лютого в графі особливих відміток стоїть «Словесна заява», тобто причини в них - «кір», «Т.Б.Ц.», старість - записано зі слів заявника, а не з медичного висновку.^[1] У решті актів ця графа здебільшого порожня. Окремо стоїть акт № 7, насильницька смерть девʼятнадцятирічного Бабка Федора Михайлова, - там у відмітках стоїть «Довідка Инспектора Міліції».^[1] За цією смертю мала лишитися міліцейська або судова справа; у доступних джерелах її поки немає.

Родини

Прізвища стоять гніздами. Копилів у блоці шестеро, Приймаченків і Семенченків по пʼятеро, Захарченків четверо, Скібунів троє.^[1] Двох Копилових дітей поховали за чотири дні - Василя Омелянового, чотирьох років, 15 лютого і Марію Степанову, шести років, 19 лютого. Але батьки в них різні. У решти чотирьох Копилів того року по батькові стоять Тимошев, Гаврилов, Степанів і Павлова: прізвище в селі поширене, і скільки за ним родин, акти не кажуть.

Двоє дітей з тим самим по батькові померли за три тижні: Микола Антонов, одного року, 30 березня, «після кору», і Петро Антонов, чотирьох років, 21 квітня, «запалення легенів».^[1] Прізвище їхнє в рукописі читається непевно: в обох актах - як «Павленко», «Паценко» або «Панченко».^[1] «Антонов» тут по батькові, а не прізвище. Що це брати, книга не каже, і акти не кажуть теж: підписи заявників в обох актах - нерозбірливі розчерки. А мартиролог дає одному з них по батькові взагалі інше - «Анатолійович».^[2] Родинний звʼязок можна перевірити за метричним записом; збігу по батькові для цього замало.

Прокопенко Мотря Грицькова, шести років, померла 10 вересня; Прокопенко Віктор Грицьків, восьми років, - 12 вересня. В обох батькові сорок два, матері сорок один, в обох причина «різачка». Обидві заяви подав Гр. Прокопенко і в обох розписався сам.^[1] Батько втратив двох дітей за три дні; обидва акти стоять поспіль, на бланках зі штампом сільради й без дати запису.

Похальчук Кім Миколайович, близько двох років: у графі заняття стоїть «вчітелька», у графі установи - «школа с. м.».^[1] Це фах матері, і це єдина згадка про вчительку в ситняківському блоці актів. Дитину звали Кім - на честь Комуністичного Інтернаціоналу Молоді. Графа причини смерті в цьому акті порожня.

У кількох актах стоїть формула «За неписьменного розписався» і підпис іншої людини.^[1] Тобто книга без наміру фіксує ще й те, хто в селі вмів писати.

Що книга каже про саму сільраду

Єдине місце в цих сорока восьми актах, де назва місцевої артілі стоїть у первинному документі, - акт № 26 від 1 липня: «Член с.-г. артілі ім. „Червоний Плугатар“», графа установи - «працює в колгоспі».^[1] Нарис «Національної книги памʼяті» теж називає колгосп «Червоний плугатар» і пише, що його примусово створили 1930 року.^[2]

І ще одне. З 17 березня 1932 року з актів зникає підпис голови ради. До того він стоїть на кожному аркуші; після - лише один раз, 30 березня, і далі до кінця книги акти засвідчує сам секретар-реєстратор.^[1] Прізвищ у цих підписах не прочитати: обидва - розчерки.

Мартиролог і акти розходяться

«Національна книга памʼяті» подає під нарисом про Ситняки мартиролог із шістдесяти семи записів: сорок сім в архівній частині і двадцять зі свідчень очевидців.^[2] У заголовку його сказано, що укладено його за архівними даними ДАКО та свідченнями очевидців, і архівна відсилка там веде саме до цієї книги актів, тобто укладено його за тими самими сорока вісьмома актами - і додатково зі спогадів пʼятьох жителів, записаних 2008 року вчителькою історії місцевої школи. Усі сорок сім записів архівної частини мають повну дату, і їх можна звірити з актами дата в дату.

Справу й аркуші книга тут називає правильно, хоч і без номера фонду: по сусідніх селах того самого району вона тричі послалася хибно, а по Ситняках аркуші названо точно.

Повну дату мають сорок сім записів архівної частини; на сорок чотири з цих дат у справі стоїть акт. І з цих сорока чотирьох дослівно збігся рівно один.

Розходяться вони кількома способами.^[2]

По батькові книга осучаснює: «Михайлов» стає «Михайловичем», «Степанова» - «Степанівною», «Наумов» - «Наумовичем». Це редакційне втручання, а не хиби прочитання, і воно зачіпає більшість записів. Тут імена лишаються такими, як у документі.

Дати книга подекуди зсуває. Акт від 28 лютого 1932 року вона датує 28 вересня - помилка на сім місяців; смерть 29 лютого стоїть у ній під 24-м, а смерть 1 липня - під 11-м, хоча серед записів зі свідчень очевидців Йовенко Анатолій Іванович стоїть під 1 липня.^[2]

Причину смерті книга подає й там, де акт її не називає: Захарченку Михайлу Ільковичу, 11 травня, і Йовенку Анатолію Івановичу, 11 липня, вона пише «від голоду».^[2] В їхніх актах графа причини порожня.^[1]

Прізвища розходяться в обидва боки, і тут книга нерідко має рацію. Одне прізвище стоїть у чотирьох актах цього блоку, і в рукописі воно читається чотирма різними способами - «Павленко», «Паценко», «Говенко», «Бовенко», - а книга скрізь дає Йовенко.^[2] Сходиться це з двома джерелами відразу. Похилевич пише, що «два крестьянина Іовенки выкупили надѣла 9 дес.»^[3] - це 1887 рік. А серед пʼятьох очевидців, чиї спогади лягли в той-таки мартиролог, стоїть Йовенко К. І., 1929 року народження.^[2] Прізвище тримається в Ситняках понад століття, і правильне прочитання - Йовенко. Натомість «Бударенко» книги в акті читається як Кучеренко, а «Загорянко» акта проти «Захарченка» книги лишається нерозсудженим.^[1]

Тому число померлих на цій сторінці - сорок вісім, з актів. Записів у мартирологу більше, ніж актів, бо він бере ще й рік, якого в справі немає: усі сорок сім записів архівної частини стоять під 1932-м, а з двадцяти записів зі свідчень очевидців сімнадцять стоять під 1933-м, коли книга актів уже обірвалася.^[2] І тому в записах із мартиролога там, де імена розійшлися, стоїть ще й аркуш акта: щоб той, хто шукає своє прізвище, знайшов його в обох написаннях.

Чого в цій книзі немає

У книзі немає причин смерті за три місяці, немає слова «голод» і немає актів за жовтень-грудень. Серед тих, хто допомагав вижити односельцям, нарис «Національної книги памʼяті» пише, що багато односельців називають жительку Ситняків Поліну Приймаченко.^[2] Про неї не сказано більше нічого: ні років, ні того, чим саме вона допомагала.