Війна, братська могила в парку і знак при трасі

У парку в центрі Ситняків стоять поруч два памʼятники: солдат на постаменті над братською могилою і стела з плитами, на яких вибито прізвища воїнів, що загинули при визволенні села, і односельців.^[2]

Перелік памʼяток Київської області 2003 року описує це так: «Братська могила воїнів Радянської Армії, партизанки та голови колгоспу, закатованих фашистами, і памʼятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни», дати обʼєкта - 1954 і 1968, місце - «у парку», охоронний номер 541.^[4] Другий ситняківський обʼєкт стоїть у тому самому переліку наступним рядком: памʼятний знак на честь воїнів 20-ї мотострілецької бригади, 1966 рік, біля траси Київ-Житомир, охоронний номер 1701. Таблиця памʼяток у книжці 2006 року, за підписом Є. Букета, подає при тому самому номері 541 числа: «Братська могила 24 рад. воїнів, які загинули в боях в листопаді 1943 р., партизанки та голови колгоспу, замучених фашистами і памʼятник на честь 115 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни».^[3]

Двоє людей, яких документ не називає

Крім воїнів, у могилі поховано партизанку й голову колгоспу, закатованих окупантами.^[4] Імен їхніх не подає ні перелік 2003 року, ні таблиця памʼяток у книжці 2006 року.^[3]

Імена на плитах вибито, і читаються вони повністю. Меморіал має дві панелі, і на вільному знімку 2020 року беруться обидві: верхня в три стовпці по тринадцять рядків, нижня в пʼять стовпців приблизно по двадцять сім рядків.^[1] Тобто перелік помітно довший за 115 односельців, яких лічить таблиця памʼяток у книжці 2006 року.^[3] Заголовок над ним такий:

ТОВАРИШУ! Зупинившись перед цією дорогою могилою, згадай наших односельчан, які віддали своє життя, захищаючи свободу і незалежність нашої Батьківщини, радянських воїнів, які загинули в боях за Ситняки.^[1]

Напис звертається і до односельців, і до радянських воїнів, які загинули в боях за Ситняки,^[1] а нарис 2006 року пише, що на мармурових плитах вибито прізвища і воїнів, полеглих при визволенні села, і односельців.^[2] Чи стоять серед цих імен партизанка й голова колгоспу, з напису не видно.

Той самий памʼятник за тридцять три роки до того

Рішення обласного виконкому 1970 року описує обʼєкт інакше й коротше: «Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в боях за визволення села Ситянки в 1943 році від німецько-фашистських загарбників», а далі - «на могилі скульптура воїна з залізобетону, побронзована, постамент гранітний».^[5] Саме цю скульптуру видно на світлині: солдат у шинелі на темному постаменті.

У 1970 році в могилі лежать самі воїни; у 2003-му при них уже названо партизанку й голову колгоспу, додано другий памʼятник односельцям і дати 1954 і 1968.^[4] Найімовірніше це той самий обʼєкт, доописаний за тридцять три роки, - але жодне з двох рішень на друге не посилається, тож ототожнення тримається лише на описі.

У рішенні 1970 року село надруковано як «Ситянки», з переставленими «н» і «я»: так стоїть у машинописі самого додатка.^[5] Охоронних номерів той документ не має взагалі: цифра при рядку там - наскрізна позиція в списку, а не номер памʼятки. Охоронні номери 541 і 1701 подає перелік 2003 року.^[4]

Що відомо про самі бої

День, коли для Ситняків скінчилася окупація, називає одна книжка - районні «Нариси з історії Макарівського району», що вийшли 2006 року. Нарис про село писали Н. Ащенко і Г. Шулькевич, і пишуть вони так: «Вечором 7 листопада 1943 р. воїни Радянської Армії звільнили село від фашистських загарбників».^[2] Там-таки стоять числа війни: 9 липня 1941 року село окупували, 71 людину вивезли на каторжні роботи, 367 жителів пішли на фронт, 159 полягли.

Ця дата поки що тримається на одному свідченні. Довідник 1971 року дня не називає взагалі - у ньому лише «в листопаді-грудні 1943 року майже півтора місяця поблизу Ситняків точилися жорстокі бої».^[6] Рішення 1970 року знає тільки рік,^[5] перелік 2003 року дня й місяця боїв не подає зовсім,^[4] а таблиця памʼяток у тій самій книжці 2006 року - тільки місяць, листопад 1943-го.^[3] Г. Шулькевич вів у книжці й нарис сусіднього Рожева, і там стоїть та сама фраза про вечір 7 листопада. Ці числа разом із повним титулом бригади й генерал-лейтенантом Ільїним майже дослівно повторює й сайт Ситняківської сільради, не називаючи джерела.^[9]

Ту саму послідовність книжка дає й по сусідах: Київ узяли 6 листопада, Копилів і Рожів - 7-го, сам Макарів, Козичанку й Небелицю - 8-го, Грузьке - 9-го.^[2]

Радянський довідник 1971 року пише, що майже півтора місяця поблизу Ситняків точилися жорстокі бої, а «на рубежі оборони, де вели бої радянські війська 1968 року встановлено обеліск».^[6] Номерів частин довідник не називає. Єдина, чиє імʼя тут збереглося, - двадцята мотострілецька бригада, знак якій стоїть при трасі. Книжка 2006 року додає, що її воїни «відбивали контратаки фашистів» у листопаді-грудні, і називає командира - Петра Сисойовича Ільїна.^[2] Командир такий справді був, і бригада справді його: Ільїн очолював 20-ту мотострілецьку з літа 1942 до вересня 1944 року. Але книжка називає його генерал-лейтенантом, а бригаду Новоград-Волинською, хоча генерал-майором Ільїн став лише 15 грудня 1943-го, а почесне найменування «Новоград-Волинська» частина дістала наказом від 3 січня 1944 року.^[7] Це звичайна річ для радянського краєзнавства - називати частину так, як вона звалася наприкінці війни. Книжка при цьому не пише, що бригада звільняла село: вона пише, що бригада тут оборонялася, коли фронт уже став.

Про війну той самий довідник подає одне число: 214 жителів Ситняків нагороджено орденами й медалями, без переліку імен.^[6]

Туристична газета 1974 року, серед опису маршруту, згадує директора ситняківської восьмирічної школи Ю. Ф. Корчинського, у якого «зібрано великий матеріал про бойові дії радянських воїнів та захист Ситняків під час війни».^[8] Де цей матеріал тепер, у доступних джерелах не сказано.

Знак при трасі: два роки

Про знак на рубежі оборони та сама книжка називає рік: «В 1968 р. на рубежі оборони радянських військ встановлено памʼятний знак».^[2] Той самий 1968 рік при обеліску «на рубежі оборони» ставить і довідник 1971 року.^[6] А таблиця памʼяток у тій самій книжці 2006 року датує відкриття знака 20-ї бригади 7 листопада 1966 року,^[3] і перелік 2003 року теж ставить при ньому 1966-й.^[4] 1968-й у переліку 2003 року теж є - при іншому обʼєкті, братській могилі в парку. Жодне з джерел не каже, чи це один знак, чи два; якщо один, книжка дає йому два різні роки - у нарисі й у таблиці.^[2][3]

Що лежить в архіві

Шістнадцять листів остарбайтерів, писаних у серпні-вересні 1943 року, які вчасно не дійшли до адресатів, знайдено в Державному архіві Київської області.^[11] Ці листи ситняківські не є - газета прямо називає їх листами мешканців Завалівки, а серед тих, хто отримав листи, називає Михайла Коробчука.

Газета згадує документи ДАКО, які, за її словами, «розповідають про села Юрів, Ситняки та Завалівку в період гітлерівської окупації».^[11] Оце й усе, що номер доводить про село: такі документи існують. Ні фонду, ні опису, ні справи, ні змісту газета не називає, і що в цих документах є про Ситняки, поки не встановлено; зберігаються вони в Державному архіві Київської області.

Учителька історії Ситняківської школи Любов Забишна^[11] 2008 року записала спогади пʼятьох старожилів для мартиролога Голодомору по Ситняках,^[10] - того самого, який стоїть у події про сорок вісім актів про смерть 1932 року.