Сто пʼятдесят кілометрів між назвою і підказкою до неї

7 серпня 2026 · Ситняки

Енциклопедія називає село, у якому 1792 року народився протоієрей, і в дужці підказує, як воно зветься сьогодні. Між тією назвою і тією підказкою півтораста кілометрів, і з самої статті не видно, котра з них веде до потрібного села.

Енциклопедія «Києво-Могилянська академія в іменах» відкриває біографію протоієрея Якова Завадського рядком, у якому стоять два різні села:

«Завадський Яків Васильович (1792, с. Ситники Київської губ., тепер с. Ситняки Макарівського р-ну Київської обл. - 18.06.1855, м. Київ) - протоієрей.»^[1]

Перша назва прийшла з документа, за яким писано статтю. Друга стоїть після слова «тепер» і власного документа за собою не має: це підказка укладача про те, як село зветься сьогодні. Між селами, що звуться цими двома назвами, близько ста пʼятдесяти кілометрів.

Підказку переказали далі вже без дужки

Вікіпедія взяла рядок таким, як він надрукований, і різниця між назвою з документа й підказкою до неї зникла: Ситняки дістали протоієрея.^[9] Прочитати рядок інакше важко. У Київській області є одна-єдина назва, близька до «Ситники», і це Ситняки; село справді було в Макарівському районі, стаття писана з архівних справ, і нічого в ній тій дужці не суперечить.

Дві назви в одній губернії

Макарівське село в XIX столітті зветься тільки Ситняки. Так стоїть у заголовку статті Похилевича, і так само - у покажчику: «Брусиловской волости, Радомысльскаго» уѣзда.^[3]

Ситники теж існували, і в тій самій губернії. Стаття про них стоїть у Канівському повіті:

«11. С. Сытники (владѣльческое). Въ немъ дворовъ 84, жителей обоего пола 834 чел., изъ нихъ мужчинъ 481 и женщинъ 353. Главное занятіе жителей хлѣбопашество; кромѣ того нѣкоторые крестьяне отправляются на заработки въ Кривой-Рогъ, Херсонской губерніи, Екатеринославъ и г. Кіевъ. […] Желѣзнодорожная станція носитъ названіе "Корсунь", пароходная - "Каневъ". Почтово-телеграфная и почтовая (земская) станціи находятся въ м. Корсунѣ.»^[2]

Корсунська волость Канівського повіту. Від Ситняків до них ті самі півтораста кілометрів.

Що збиває з ліку

Том друкує ці назви за дореформеною орфографією, і Ситники стоять у ньому як «Сытники».

Найкраще це видно в самому томі: у заголовку статті надруковано «Сытники», а через кілька рядків, у її ж тілі, - «Въ с. Ситникахъ числится земли 1377 десятинъ».^[2] Дві форми однієї назви на одній сторінці.

Друге збивання географічне, і воно пізніше за обидва джерела. Ситники лежали в Київській губернії, і енциклопедія цитує це правильно. Але 1954 року Корсунщина відійшла до новоствореної Черкаської області, тож на мапі Київської області «Ситники Київської губернії» не знаходяться вже ніколи. Найсхожіша назва в області - Ситняки.

Чотири справи про одного священника

Описи Київської духовної консисторії тримають чотири справи, і всі чотири про одну людину:^[5]

Той самий храм в описах фонду привʼязано до Богуславського повіту, який 1797 року влився в Канівський.^[5] Тобто це ті Ситники, що в списку 1900 року; сам список посвяти церкви не називає - її називають описи консисторії.

Енциклопедія каже: народився 1792 року в Ситниках, у сімʼї священика, по батькові Васильович.^[1] Описи кажуть: у Ситниках у 1805-1810 роках служить священник Завадський В.^[5] Перші дві парафії самого Якова - Тараща, тоді Корсунь, тобто волосний центр саме для Ситників.^[1][2] Ні в Радомисльському, ні в Київському повіті, де лежать Ситняки, він не служив жодного разу.

У макарівських Ситняках Завадських немає ні в описах консисторії, ні в актових книгах ЗАГС.^[5]

Посвята там, де назва безсила

Ці два села надійніше за назву розрізняє посвята їхніх церков. У тих Ситниках церква св. Іоанна Богослова - так її звуть усі чотири справи.^[5] У Ситняках церква Різдва Христового, і стоїть це не лише в заголовках консисторських справ: посвяту називає друком і видання Похилевича 1864 року, те саме, що датує освячення нової церкви 29 липня 1862 року.^[4] Тож і справу, у заголовку якої стоїть сама лише «церква с. Ситники» без повіту, посвята однаково віддає своєму селу: Іоанн Богослов - канівським Ситникам, Різдво Христове - Ситнякам.

Що при цьому стоїть міцно

Помилка сидить у дужці, а стаття далі тримається. У грудні 1846 року в київському будинку на розі Стрілецької і Стрітенської збиралися Микола Гулак, Микола Костомаров і Тарас Шевченко - останнього називає сам Костомаров у спогадах.^[7] Будинок належав протоієреєві Якову Васильовичу Завадському, який купив його того самого року й здавав флігель у найм. Слюдикова назвала при своїй статті вісім архівних справ, розшукала купчу 1846 року й розвʼязала давню плутанину з тим, у чиєму саме домі жив Гулак.^[1]

Будинок. У питаннях слідчого в справі Кирило-Мефодіївського братства прямо стоїть: «Как зовут другого чиновника, жившего в доме Завадского с Гулаком?»^[6] Кониський 1898 року пише про студента Петрова, який квартирував у домі «попа з церкви св. Андрія Заводського», - тобто прізвище власника названо за сто три роки до енциклопедії.^[8] Обидва джерела доводять дім; того конкретного вечора вони не документують.

Вечір. Його документує Костомаров, і документує прямо:

«У перший день різдва ми зійшлися з ним у Гулака в Старому місті в будинку біля Андріївської церкви. Крім нього, гостем Гулака був Шевченко.»^[7]

«З ним» - це Савич, поміщик Гадяцького повіту, який їхав через Київ до Парижа; «крім нього» - крім Савича. Адресу Костомаров памʼятає неточно: Андріївська церква стоїть за кількасот метрів від рогу Стрілецької і Стрітенської, а сама адреса встановлена за купчою 1846 року.

Історія справжня. Вона просто не про це село.

Чого не встановлено

Родинний звʼязок між священником Ситників і протоієреєм не доведений документом. Збігаються село, стан, ініціал «В.» і по батькові Васильович - цього досить, щоб вважати версію правдоподібною, і замало, щоб її стверджувати.

Питання закриє метрична книга церкви св. Іоанна Богослова с. Ситники за 1792 рік (ЦДІАК, ф. 127), де має стояти запис про народження. Те саме зроблять справи оп. 9 спр. 42 і оп. 12 спр. 49: там священника має бути названо повним іменем замість ініціала. Найточніший тут формулярний список самого Якова - справи, названі наприкінці енциклопедичної статті, мають містити формулу «сынъ священника села…» дослівно.

У виданих слідчих документах Шевченка серед гостей того вечора не названо - його називає Костомаров у спогадах, писаних через десятиліття.^[7][6]