Через слово «тепер» священника записали не в те село

7 серпня 2026 · Ситняки

Енциклопедія назвала село, де народився священник, і поруч у дужці підказала, як воно зветься нині. Підказка була хибна: то були інші Ситники, за півтораста кілометрів від Ситняків, і Вікіпедія переказала помилку далі.

У грудні 1846 року в київському будинку на розі Стрілецької і Стрітенської збиралися Микола Гулак, Микола Костомаров і Тарас Шевченко - останнього називає сам Костомаров у спогадах^[7]. Будинок належав протоієреєві Якову Васильовичу Завадському, який купив його того самого року й здавав флігель у найм.

Енциклопедія «Києво-Могилянська академія в іменах» відкриває біографію Завадського так:

«Завадський Яків Васильович (1792, с. Ситники Київської губ., тепер с. Ситняки Макарівського р-ну Київської обл. - 18.06.1855, м. Київ) - протоієрей.»^[1]

У документі, з якого писано статтю, стоїть Ситники. «Ситняки Макарівського р-ну» стоїть після слова «тепер» - це не назва з джерела, а підказка укладача про те, як село зветься сьогодні. Вікіпедія переказала рядок уже без цієї різниці, і Ситняки дістали протоієрея.^[9]

Дві назви, які не сусідять в абетці

Наше село в XIX столітті зветься тільки Ситняки. Так стоїть у заголовку статті Похилевича, і так само - у покажчику: «Брусиловской волости, Радомысльскаго» уѣзда.^[3]

Ситники теж існували, і в тій самій губернії. Стаття про них стоїть у Канівському повіті:

«11. С. Сытники (владѣльческое). Въ немъ дворовъ 84, жителей обоего пола 834 чел., изъ нихъ мужчинъ 481 и женщинъ 353. Главное занятіе жителей хлѣбопашество; кромѣ того нѣкоторые крестьяне отправляются на заработки въ Кривой-Рогъ, Херсонской губерніи, Екатеринославъ и г. Кіевъ. […] Желѣзнодорожная станція носитъ названіе "Корсунь", пароходная - "Каневъ". Почтово-телеграфная и почтовая (земская) станціи находятся въ м. Корсунѣ.»^[2]

Корсунська волость Канівського повіту. Від Ситняків до них близько ста пʼятдесяти кілометрів.

Том друкує ці назви за дореформеною орфографією, і Ситники стоять у ньому як «Сытники» - тобто в покажчику їх розділяють з Ситняками десятки сторінок. Близькі вони на слух, а не в абетці, і той, хто перебирає орфографічних сусідів, поруч їх не побачить.

Найкраще це видно в самому томі: у заголовку статті надруковано «Сытники», а через кілька рядків, у її ж тілі, - «Въ с. Ситникахъ числится земли 1377 десятинъ».^[2] Дві форми однієї назви на одній сторінці.

Друге, що збиває, - географія, яка змінилася вже після того, як обидва джерела були написані. Ситники лежали в Київській губернії, і енциклопедія цитує це правильно. Але 1954 року Корсунщина відійшла до новоствореної Черкаської області, і той, хто шукає «Ситники Київської губернії» на мапі Київської області, не знаходить їх там уже ніколи. Найсхожіша назва в області - Ситняки.

Священник Завадський у Ситниках є, і не той

Описи Київської духовної консисторії тримають чотири справи, і всі чотири про одну людину:^[5]

Той самий храм в описах фонду привʼязано до Богуславського повіту, який 1797 року влився в Канівський.^[5] Тобто це ті Ситники, що в списку 1900 року; сам список посвяти церкви не називає - її називають описи консисторії.

Енциклопедія каже: народився 1792 року в Ситниках, у сімʼї священика, по батькові Васильович.^[1] Описи кажуть: у Ситниках у 1805-1810 роках служить священник Завадський В.^[5] Перші дві парафії самого Якова - Тараща, тоді Корсунь, тобто волосний центр саме для Ситників.^[1][2] Ні в Радомисльському, ні в Київському повіті, де лежать наші Ситняки, він не служив жодного разу.

У макарівських Ситняках Завадських немає ні в описах консисторії, ні в актових книгах ЗАГС.^[5]

Надійніше за назву ці два села розрізняє посвята їхніх церков. У тих Ситниках церква св. Іоанна Богослова - так її звуть усі чотири справи.^[5] У наших Ситняках церква Різдва Христового, і стоїть це не лише в заголовках консисторських справ: посвяту називає друком і видання Похилевича 1864 року, те саме, що датує освячення нової церкви 29 липня 1862 року.^[4] Тому справу, у заголовку якої стоїть сама лише «церква с. Ситники» без повіту, за посвятою однаково можна віднести до свого села.

Що при цьому не хибне

Помилка в дужці, а не в статті. Слюдикова назвала при своїй статті вісім архівних справ, розшукала купчу 1846 року й розвʼязала давню плутанину з тим, у чиєму саме домі жив Гулак.^[1]

Будинок. У питаннях слідчого в справі Кирило-Мефодіївського братства прямо стоїть: «Как зовут другого чиновника, жившего в доме Завадского с Гулаком?»^[6] Кониський 1898 року пише про студента Петрова, який квартирував у домі «попа з церкви св. Андрія Заводського», - тобто прізвище власника названо за сто три роки до енциклопедії^[8]. Обидва джерела доводять дім, а не той конкретний вечір.

Вечір. Його документує Костомаров, і документує прямо:

«У перший день різдва ми зійшлися з ним у Гулака в Старому місті в будинку біля Андріївської церкви. Крім нього, гостем Гулака був Шевченко.»^[7]

«З ним» - це Савич, поміщик Гадяцького повіту, який їхав через Київ до Парижа; «крім нього» - крім Савича. Адресу Костомаров памʼятає неточно: Андріївська церква стоїть за кількасот метрів від рогу Стрілецької і Стрітенської; адресу встановлено за купчою 1846 року, яку знайшла Слюдикова.

Тобто історія справжня. Вона просто не про це село.

Чого ми не довели

Родинний звʼязок між священником Ситників і протоієреєм не доведений документом. Збігаються село, стан, ініціал «В.» і по батькові Васильович - цього досить, щоб вважати версію правдоподібною, і замало, щоб її стверджувати.

Перевірити це можна за метричною книгою церкви св. Іоанна Богослова с. Ситники за 1792 рік (ЦДІАК, ф. 127) - там має стояти запис про народження, - або за самими справами оп. 9 спр. 42 і оп. 12 спр. 49, де священника має бути названо повним іменем, а не ініціалом. Найточніший тут формулярний список самого Якова: справи, які Слюдикова назвала наприкінці статті, мають містити формулу «сынъ священника села…» дослівно.

У самих слідчих документах, які нам доступні, Шевченка серед гостей того вечора не названо - його називає Костомаров у спогадах, писаних через десятиліття.^[7][6]