Осадження Ситняків на відібраній землі

Про початок Ситняків відомо одне речення. 1887 року Похилевич писав: «О началѣ его и основаніи мы узнаемъ изъ протеста уніатскаго митрополита Рутскаго 1616 г., въ коемъ говорится, что „панъ Стефанъ Лозка отнялъ отъ митрополичьяго имѣнія Нежеловичъ на двѣ мили земли, и осадилъ на этой отнятой землѣ село Ситняки“».^[3]

Землю відібрано в митрополичого маєтку Ніжиловичі, і Ситняки поставлено на цій відібраній землі. Тобто 1616 рік це не перша згадка села, яке вже стояло, а запис про його появу: «осадив» означає, що доти поселення на цьому місці не було.

Що стоїть у самому документі

Похилевич не називає ні книги, ні аркуша, ні місця зберігання - у нього стоїть сама цитата.^[3] У «Архіві Юго-Западной Россіи», у томі, куди її могли б умістити, тексту немає.^[5] Зате він надрукований у церковному часописі: «Кіевскія епархіальныя вѣдомости», число 12 за 16 червня 1873 року, дві шпальти - польський оригінал і російський переклад.^[1] Це не протест до суду, а претензії, заявлені від імені митрополита королівським люстраторам під час люстрації Київського воєводства й уписані до люстраційних книг. Наш епізод там третій пункт:

3-to. Od teyze maiętnosci Mezełkowicz, pan Stefan Lozka grontu na dwie mile wdołz y wszerz odjoł y sioło Sytniki na tym groncie posadził…^[1]

Похилевич переказав його по суті точно: дві милі й осадив. Оригінал додає два уточнення. Перше - міра йде «вдовж і впоперек», тобто це квадрат, а не смуга. Друге - відібране в самому документі зветься не Ніжиловичами, а Межелковичами, і ототожнення робить не Похилевич, а сам документ, переліком маєтностей на звороті.^[1] «Національна книга памʼяті» 2008 року відкриває нарис про Ситняки тим самим реченням у перекладі,^[4] але це не третій голос: то той самий Похилевич, переказаний українською.

Чому дата все одно стоїть «за переказом». Претензію подано 1616 року, і на той рік село вже осаджене - а якого саме року Лозка його поставив, не каже ні документ, ні Похилевич. 1616-й тут верхня межа появи, і саме через це під датою стоїть помітка.

Ситняківщина: чому вона не стала першою згадкою

Краєзнавча стаття 2012 року подає рід Лозів у рожівських маєтностях уже з 1507 року: серед іншого їм належало «село Ситняківщина над р. Здвиженем».^[6] Далі та сама стаття пише, що 1574 року Ситняківщина згадана як озеро, 1612-го - як урочище, 1618-го - як поле, і сам автор додає: «Можна припустити, що в цей час поселення тимчасово не існувало».^[6]

Ми цієї дати не беремо. Архівної адреси немає при жодному з чотирьох років, тобто першу ланку перевірити нічим.^[6] А сама послідовність - озеро, урочище, поле - читається простіше: назва належала угіддю, а не поселенню; суфікс -щина в наших топонімах звичайно означає саме земельне володіння. Те, що після 1638 року власник Макарова Самуель Лящ осадив Завалівку «під самою Ситняковщиною на землі рожівській»,^[6] теж описує Ситняківщину як місцевість, повз яку міряють, а не як село.

Отож перша дата Ситняків тут - 1616 рік, і вона стоїть із поміткою «за переказом», а не 1507-й, який ходить довідниками як рік заснування.

Завалівка: хутір, який ішов при селі

Районна книжка 2006 року переказує ту саму цитату про Лозку майже слово в слово, тож четвертим голосом про 1616 рік вона не є^[2]. Зате вона додає те, чого немає більше ніде, - власників Завалівки, хутора, що належав до Ситняків:

До села належала і Завалівка. Цим хутором володів макарівський власник Павша. Але в 1875 році, невдовзі після заснування, помістя купила капітанша Л. А. Шульгіна. Проте волна ще довго володіла Завалівкою і продала її майору А. Л. Карповичу.^[2]

Три прізвища, яких на сторінці села немає взагалі: від XIX століття там стоять тільки Тулов (1868) і Скворцова (1900). Хто шукає документи по Завалівці, має шукати за прізвищами Павша, Шульгіна й Карпович.

Дві засторги до цього уривка. «Волна» тут друкарська помилка тому замість «вона» - звірено очима на скані. А «невдовзі після заснування» не сходиться з рештою: Завалівку осадили ще після 1638 року, при Самуелі Лящі, тобто на 1875 рік їй було понад два століття. Або нарис має на увазі заснування помістя, а не хутора, або він просто помиляється.

Що з цього тягнеться далі

Похилевич додає, що «въ прошломъ столѣтіи село было причислено къ Рожевскому старотству и имѣло съ нимъ одинаковую судьбу».^[3] Це та сама рожівська привʼязка, з якої село й почалося: землю під нього взяв власник рожівських маєтностей. Через триста років, 1925 року, Ситнязьку сільраду переведуть до Макарівського району разом із Рожевською та Ніжиловицькою, тобто разом із обома назвами з цього речення.