Нове «чудо»: рік, коли за Покровську церкву взялися з двох боків
Улітку 1925 року в забуянській церкві після служби «обновилася» полотняна ікона. Чутка розійшлася селом, потім околишніми селами, до ікони пішли люди й лишали гроші, і врешті в Забуяння приїхали голова райвиконкому й начальник райміліції.[1]
«Радянське село» надрукувало це 13 серпня під заголовком «Нове „чудо“»:
Але ось цими днями в с. Забуяни, Макарівського району Київської округи, зʼявилося нове «чудо». Після «служби божої» в місцевій церкві «обновилась» полотняна ікона. Комусь, як видно, корисне було таке «чудо» й чутки за нього швидко поширились на селі, а згодом про чудо балакали й селяни околишніх сіл. Чимало народу приходило й подивитися на це чудо, а деякі богомольні старці виклали й не одну копійку. Швидко чутки за чудо дійшли й до місцевої влади: Райвиконкому й Райміліції. Зацікавившись цим, Голова Райвиконкому й Начальник Райміліції виїхали в село Забуяни. Пильний огляд ікони виявив те, що й треба було чекати. Невідомі злочинці, щоб набити собі кишені на чуді й обдурити селян, обмили полотняну ікону, а потім пустили чутку, нібито вона обновилась. Чуда отож не вдалося і тепер місцева влада заходжується коло того, щоб знайти злочинців.
Дати самого «оновлення» тут немає: «цими днями» - це все, що газета про час каже, тому подія стоїть під роком без числа.[1] Той самий сюжет, набагато коротше, вже стояв у «Пролетарській правді» від 9 серпня, у рубриці «Пригоди та злочини».[2] Тобто обласна щоденна газета встигла першою, а докладний текст дала селянська - через чотири дні.
Церква, у якій це сталося, - Покровська, деревʼяна, збудована 1772 року; про неї та про село - на сторінці Забуяння.[4]
Того самого 1925 року проти храмового свята цієї церкви виступила місцева трудова школа. У грудні «Народній учитель» надрукував допис забуянського вчителя Костя Лєщова: школа зробила агітаційні схеми «До чого доводить Покрова (це храм в нашому селі)» і «Що можна було б зробити на пропиті гроші». Схеми хтось зіпсував написом: «Треба було б учительству не „гавкать“».[3]
Чого в замітках немає. Чи знайшли тих, хто обмив ікону, «Радянське село» не пише: текст кінчається на тому, що влада «заходжується коло того, щоб знайти злочинців».[1] Жодного імені - ні тих, кого шукали, ні голови райвиконкому, ні начальника райміліції - «Радянське село» не подає.[1] Другу замітку, у «Пролетарській правді», ми бачили лише коротким уривком у пошуку й очима не читали.[2] Що було далі з іконою й церквою, з цих джерел не видно.
Шукати треба в районному діловодстві: протоколи Макарівського райвиконкому за 1925 рік і справи райміліції того самого року. Виїзд голови району й начальника міліції в село мав відбитися в паперах обох установ, а разом із ним - і прізвища, і те, чим скінчився розшук.