25 березня 1930: рішення, ухвалене про одне село

25 березня 1930 року Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила за межі України на три роки трьох жителів Забуяння^[1].

Цією датою в макарівському розділі «Реабілітованих історією» більше немає нікого: рівно троє, і всі троє звідси^[1]. Для порівняння, 1 і 8 грудня 1937 року кожною з цих дат у тому самому розділі проходить по чотирнадцятеро людей з різних сіл району. Тобто 25 березня 1930-го це не хвиля, що прокотилася районом і зачепила заразом Забуяння, а рішення, ухвалене про це село.

Троє

• Євдокія Онисимівна Брацейко, 1873 року народження, домогосподарка, неписьменна^[1];
• Мирон Петрович Герасименко, 1875 року, селянин-одноосібник, неписьменний^[1];
• Іван Йосипович Хавченко, 1910 року, селянин-одноосібник, малописьменний^[1].

Між наймолодшим і найстаршою з трьох тридцять сім років. Усім дали те саме - виселення на три роки за межі України, - і всіх трьох реабілітували 1989 року^[1]. Куди їх вислали й чи хтось повернувся, книга не каже: після дати рішення в статті стоїть одразу рік реабілітації.

Той самий арешт у другій книжці

Нарис про Забуяння в «Національній книзі памʼяті жертв Голодомору» розповідає про це своїми словами й за ініціалами: «в 1930 році було заарештовано одноосібників І.Й. Хавченка, М.П. Герасименка, хатню господарку Е.О. Брацейко та інших»^[2]. Прізвища, ініціали й заняття збігаються з трьома статтями книги репресованих до літери.

Складали ці два видання різні люди й з різного матеріалу. Нарис спирається на розказане в селі - поруч у ньому стоїть свідчення Ганни Артемівни Трозименко про розкуркуленого батька^[2]; статті книги репресованих ідуть від слідчих справ і завершуються роком реабілітації^[1].

Слова «та інших» показують, що перелік у нарисі неповний^[2]. Скількох забуянців узяли того року насправді й чи всі вони пройшли однією датою, не каже ні нарис, ні книга репресованих.

Брацейки стоять з обох боків

За сім років до виселення це прізвище стоїть у селі на іншому боці. 1923 року пʼятнадцять бідняцьких родин на чолі з Л. А. Брацейком склали трудову артіль «Надія», 1924-го з неї зробили комуну, а 1929-го почалася масова колективізація й розкуркулення - це той самий нарис, кількома рядками вище^[2]. Голова першої в селі артілі й вислана домогосподарка носять одне прізвище.

Родинного звʼязку між ними ми не встановили, і наявними джерелами не встановимо. По батькові голови артілі нарис не подає, там стоять самі ініціали^[2]. А троє відомих нам забуянських Брацейків - Євдокія Онисимівна, Іван Григорович і Катерина Лукʼянівна - мають три різні по батькові, тобто навіть між собою вони не рідні брат і сестри^[1].

Що в статтях не надруковано

Статті звинувачення в жодному з трьох записів немає, немає й номера архівно-слідчої справи: формуляр видання таких полів не має^[1]. Тому чи судили цих трьох однією справою, чи трьома окремими, зведеними в один день, з наявного джерела не видно.

Усе це є в архівно-слідчій справі в ГДА СБУ: і стаття звинувачення, і місце заслання, і те, чи були ці троє одним провадженням. Запитів до ГДА СБУ ми не подаємо, тож це орієнтир для того, хто шукає власну родину, а не наш найближчий план.

Троє, яких назвав нарис

Районний збірник 2006 року подає той самий рік трьома прізвищами: «В 1930 році було заарештовано одноосібників І. Й. Хавченка, М. П. Герасименка, хатню господарку Е. О. Брацейко та інших».^[3]

Два з трьох прізвищ у Забуянні вже стоять в інших місцях. Брацейко - те саме прізвище, що в керівника артілі «Надія» 1923 року, Л. А. Брацейка. А Хавченко важить більше: на плиті над братською могилою 1943 року ми прочитали прізвище як «Хавченко (або Лавченко) Федір Артемович» і не могли обрати між двома читаннями. Тепер у селі задокументовано Хавченка - отже читання «Лавченко» відпадає.

Нарис кінчає розповідь одним реченням: «Лише голод 1932-1933 року загнав селян в колгосп».^[3]