Хто хрестився в Забуянні 1841 року
Ми прочитали десять аркушів книги народжень Покровської церкви за 1841 рік. На них тридцять пʼять хрещень, з них чотирнадцять по самому Забуянню.[1]
Парафія - не село
Титульної шапки з назвою церкви над таблицею немає. Парафію називає кожен запис окремо, у графі про того, хто звершив таїнство:
Забуянской Покровской Церкви Священникъ Ѳеодоръ Леонтіевъ Ситковскій и Дьячекъ Павелъ Мошиновъ Собіевичъ
І та сама рука підбиває місячні підсумки: «ИТОГО въ мѣсяцѣ Мартѣ родилось женскаго пола одна № 1».[1]
Але записи чергують чотири поселення: Забуянье, деревню Кодру, Майданівку й Макарівську Буду - рівно ті, що складали Забуянський прихід і за описом Похилевича двадцять три роки по тому.[2] Тобто «народився в Забуянській Покровській церкві» не означає «жив у Забуянні»: село стоїть у тексті самого запису, а парафія - лише в підписі священника.
Для пошуку. Проіндексований покажчик цієї різниці не бачить. Саву Дворського він відносить до Забуяння, а на аркуші стоїть «деревни Кодры», батько - Іоаннъ Кондратовъ Дворскій.[1] Хто працює з цим покажчиком, мусить відкривати сам аркуш.
Що видно, коли читати підряд
Куми повторюються. Одні й ті самі люди стоять воспріємниками в різних родин, і саме вони звʼязують записи між собою: подружжя Максима Семіонова Черемишенка й Анни Григорієвої тримає дітей у трьох різних сімей.[1] Серед кумів двічі трапляється «отпущенный по билету солдатъ Захарій Прокоповъ Ущакъ» - стан, якого немає в жодному довіднику по цьому селу.
Двоє дітей одного дня, одне імʼя. 15 травня 1841 року хрестили двох Гликерій - доньку Максима Прокопієва Волощенка й доньку Іоанна Феодорова Левченка.[1] Покажчик віддає одну. Хто шукатиме «Гликерію 1841», мусить розрізняти цих двох.
Дитина без названого батька. В одному записі графи про батька порожні, і мати названа дочкою селянина.[1] Слово, яким книга означує її стан, прочитати не вдалося - саме те слово в рядку.
Не всі тут селяни. У Макарівській Буді «временно проживающіе» дворяни- римокатолики Іоаннъ Іосифовъ Ванковскій і Пелагія Васильєва хрестять дочку, і куми в них теж дворяни.[1] А в листопаді до книги народжень вписано зовсім інше: міщанина міста Радомисля приєднано з римо-католицтва до православʼя «по собственному Его желанію» й миропомазано в цій самій церкві.[1]
Прізвище, якого покажчик не знає. Брацейки в книзі є - двічі, і в одному записі прізвище розірване переносом просто посеред слова, «Бра-цейко».[1] Попереднє «в покажчику не знайдено» стосувалося покажчика, а не аркуша.
Чого книга не дала
Шлюбів і смертей на цих десяти аркушах немає взагалі - це тільки перша частина, про народжених. Вік наречених, звідки брали жінок і від чого вмирали, лишається в інших частинах тієї самої книги й у сусідніх справах.
Назву «Майданівка» писар виводить щоразу однаково нечітко, і шість разів поспіль вона не піддалася. Не прочитано також прізвище радомисльського міщанина й частину прізвищ кумів; усе таке позначено в рядках як нерозбірливе, а не здогадане.
Далі читати треба решту тієї самої справи: частини про шлюби й про померлих за той самий 1841 рік лежать на тій самій плівці, за тими самими аркушами.