Саливонки
село, Київська область. Стара назва Салывинки, Саливінки, Саливонка, Salawonki, Saliwonki, Saływinki, Salwonki
У лютому 1910 року київська «Рада» надрукувала допис із Гребінок про майбутню лікарню: «Нині доконально стало відомо, що для майбутньої лікарні намічено не наше село, а сторонній од нас присілок - Саливонки».[1] Гребінківська громада на сході постановила домагатися лікарні в себе, як у людніших і центральнішому пункті. Той «присілок» 1900 року мав 453 двори, 2214 жителів і цукровий завод на 720 робітників.[13]
Польський географічний словник 1889 року ставить Саливонки над річкою «Rotek», або Протокою; у селі в неї впадає Чернявка.[14][15] 1900 року це була Гребенська волость Васильківського повіту Київської губернії, і до Василькова рахували 30 верст.[13] 1971 року від села рахували 34 км до районного центру і 19 км до станції Устимівка.[16]
Назва
Переказ, який наводить нарис у Національній книзі памʼяті, пояснює назву застіллям: одного разу через хутір їхали козаки, «щедрі люди вгощали їх салом і вином. Звідси і пішла назва - Саливінки (Саливонки)».[23] За цим самим нарисом, село виникло в середині XVI століття як козацьке поселення.
Місцеву вимову подає Похилевич 1864 року: «Саливонками (Салывинки по малороссійски)».[20] Із назвою села словник гідронімів порівнює й водотік Саливінський Ставок, притоку Протоки.[15] У записах форма різна: суд 1771 року польською «Salawonki», ревізький опис 1826 року «Саливонки деревня», а список місць за переписом 1897 року, надрукований у Памʼятній книжці 1914 року, «Саливонка».[2][3][21]
Похилевич писав про Саливонки як про кінець сусіднього села, Гребінок: «Южная часть села называется Саливонками»; так само їх описують польський словник і нарис 1971 року.[20][14][16] А папери писали їх нарізно: від судової справи про напад 1770 року до списку 1900-го Саливонки записано окремим селом чи деревнею.[2][3][4][13]
Могила Кужелина
Археологічна карта Антоновича 1895 року рахує біля села 15 курганів, і чотири з них мають назви: «Могила Кужелина, Могила Острая, Могила Щербина и Манякъ».[22] 1879 року в шарі торфу тут знайшли дві кремінні стріли грубої роботи й людський довгоголовий череп. 1867 року знайшли скарб із 518 срібних монет: польських, шведських, ризьких, прусських і руських копійок 1618-1648 років.
Кому належало
За нарисом 1971 року, у 1622 році Гребінки разом із Саливонками й Пінчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.[16]
З XVIII століття лишилося зізнання Олексія Бугайенка, родом із Саливонок. Його дали після кількох десятків ударів прутами. На Пилипівку 1770 року, за його словами, гайдамаки пограбували в Саливонках лише єврея-орендаря: взяли грошей, скільки, він не знав, і штуки конопляного полотна. Тієї ж ночі поспіхом виїхали за кордон (докладно на сторінці «Гайдамаки в пінчуківській корчмі на Пилипівку 1770 року»).[2]
Шляхетська відомість Васильківського повіту 1811 року записує в селі Липницкого, Сокольницкого, Мощинского й Билецкого, а додаткові ревізькі казки 1854 року Трофима Максимова Литвиненка.[3] 1850 року ревізькі казки названо казками селян графів Браницьких, а 1889 року словник відносить місце до білоцерківських маєтків графа Владислава Браницького.[14]
1900 року власницею була графиня Марія Євстафіївна Браницька, а управителем дворянин Григорій Григорьєв Жукевич.[13] З 2620 десятин землі поміщикам належало 1159, селянам 1460 і ще одна десятина іншим станам.
Вітряки, ставок і цукроварня
Того самого 1900 року в селі стояли водяний млин графині, 12 вітряків, 2 кузні, казенна винна лавка й пивна графині.[13] Громада мала запасний продовольчий капітал на 5716 рублів 46 копійок, пожежну частину своїм коштом і 450 рублів на рік за оренду рибної ловлі в ставку.
У селі стояв і цукровий завод.[13] У нарисі про Гребінки в «Історії міст і сіл», де в тексті завод без назви, а знімок на с. 265 підписано «Загальний вигляд Гребінківського цукрового заводу. 1970 р.», його будівництво датовано 1873 роком; 1881-го він згорів, «але через два роки М. Браницька збудувала новий, продуктивністю 127 тис. пудів цукру за сезон».[16] Польський словник 1889 року пише про Саливонки: «kolosalna cukrownia», освітлена електрикою.[14]
1900 року завод належав графині Браницькій, і працювало на ньому 720 людей: 612 чоловіків і 108 жінок.[13] Місцевих серед них було 250, а 470 прийшли з Могилівської й Чернігівської губерній. Директором стояв дворянин Каликст Мартинович Нарбут, і 1914 року директором записано Каликста Нарбута.[21] 1914 року в Саливонках діяло поштово-телеграфне відділення, а Памʼятна книжка подає село й адресою пошти всієї Гребенської волості.
За радянської влади при заводі діяла комендатура військ ДПУ по охороні цукрової промисловості; її папери датовано 1922-1923 роками.[6] 1936 року завод, спроможний переробити понад 6000 центнерів на добу, одержав лише 3800, і газета дорікала Гребінківському районові, що той зриває вивезення буряків.[9] Докладно на сторінці «Саливонківський цукровий завод: від 1873 року до 1938-го».
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1889 | 2171 | мешканців, за польським словником[14] |
| 1897 | 2143 | жителів за переписом[21] |
| 1900 | 2214 | жителів у 453 дворах, 1098 чоловіків і 1116 жінок[13] |
| 1924 | 2894 | жителів, 1372 чоловіки й 1522 жінки; окремим рядком ще 246 у Саливонській цукровій[17] |
| 1971 | 3295 | чоловік населення, за «Історією міст і сіл»[16] |
Церква і школа
Парафію Саливонки ділили із сусідами: за візитацією 1746 року, яку переказує Похилевич, до Покровської церкви в Гребінках належало 60 дворів там, 30 у Саливонках і 10 у Пологах.[20] У червні 1841 року померлих із Саливонок ховали в Гребінках, і метрична книга записує їх разом із гребінківськими.[4] Польський словник 1889 року теж називає парафію Гребінки, а в переліку 1900 року серед того, що було в селі, церква не значиться.[14][13] 1918 роком в описі ЦДІАК позначена метрична книга Троїцької церкви села.[5]
1937 року в Саливонках жив священик Мстислав Анастасійович Юшкевич, родом із Босівки: 29 жовтня трійка засудила його до розстрілу, 17 листопада вирок виконали, а реабілітували його 1989 року.[24] 1993 року свідчення про голод записав настоятель храму Святого Духу ієромонах отець Давид (Венжик Павло Петрович) разом зі старостою церкви П. Є. Горбаченком і головою церковної ради Г. С. Доценко.[23]
1900 року діти вчилися в церковнопарафіяльній школі.[13] Учитель місцевої школи Іван Григорович Виговський, сам уродженець села, 9 жовтня 1938 року дістав вісім років позбавлення волі. Того самого дня такий самий вирок дістав завідувач колективного будинку культури Леонтій (Лев) Федорович Кириченко.[24] 1971 року в селі працювали середня школа, будинок культури й бібліотека.[16]
XX століття
У 1905 році в Саливонках, за нарисом 1971 року, «відбулося заворушення селян, яке було жорстоко придушене козаками», а одного з організаторів, Х. Васяна, відправили «до Сибіру на каторгу».[16]
1924 року тут була своя Саливонська сельрада на 3140 людей: 2894 у селі й 246 окремим рядком у Саливонській цукровій.[17]
Лист селян до бюро скарг від 8 березня 1932 року, надрукований у Національній книзі памʼяті, каже: «Більше всього ограблені села такі як Лосятин, Саливонки, Гребінки, Храпачі та Скребиші Білоцерківського району».[23] Взимку 1932-1933 років по хатах пішли, як їх в селі називали, «червоні сажотруси», бо в пошуках зерна лазили навіть у димарі.[23] Книга подає: «Встановлено 346 імен загиблих громадян, а загальна кількість загиблих перевищує 400 чол.».[23] Мартиролог склали за свідченнями Лютої С. Л. (1922 р.н.), Степаненко М. Г. (1914 р.н.) та інших очевидців; про цю зиму розказано на сторінці «Червоні сажотруси»: голод 1932-1933 років у Саливонках.[23]
У книзі «Реабілітовані історією» ми нарахували 40 людей, засуджених у 1937-1938 роках, у чиїх статтях названо Саливонки, і 21 із них розстріляли.[24] Шістьох засудили 17 вересня 1937 року й розстріляли 24 вересня, серед них завідувача буфету на цукровому заводі Гната Дорожинського й заводського касира Івана Форнальського. Начальника депо заводської вузькоколійки Івана Корабельського розстріляли 9 лютого 1938 року, бригадира колгоспу Григорія Луценка книга записує засудженим і страченим одного дня, 23 жовтня 1937 року. Пʼятьох жінок 21 червня 1938 року виселили на пʼять років за межі України. При кожному з двадцяти одного розстріляного книга друкує те саме: «Місце поховання невідомо».[24] Про них на сторінці «Буфет, каса, вузькоколійка».
У листопаді 1938 року «Пролетарська правда» ставила в приклад Саливонківський колгосп ім. Щорса, який першим у Гребінківському районі закінчив копання й возовицю цукрових буряків.[10] Ланка Наталі Даценко зібрала по 234 центнери з гектара, ланка Марії Корнієнко по 235, Оксани Корнієнко по 293. Їздові Симон Лютий, Іва Швиденко й Павло Майдан робили по 5-6 ходок на день. 1936 року газета писала про саливонківський колгосп імені Постишева.[9]
За нарисом, колгоспники допомагали партизанам і танковому десанту, «який увірвався в село в ніч на 14 листопада 1943 року».[16] М. Л. Голинок переховувала тяжко поранених танкістів; гестапівці схопили її, але під катуванням вона воїнів не виказала. Медсестра Н. В. Грушевець, уродженка Саливонок, подавала партизанам медичну допомогу й винесла з поля бою 10 тяжкопоранених, а на час нарису працювала в гребінківській лікарні. Про це на сторінці «Сарай цукрозаводу і ніч на 14 листопада: Саливонки у війну».
1971 року тут була центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму». Земельних угідь у нього було 5141 га, з них 4843,2 га орної. Тут же стояла садиба Саливонківського дослідного господарства Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків.[16] За успіхи в колгоспному виробництві 19 чоловік нагородили орденами й медалями. За нарисом, завод за сезон 1969/70 років переробив 3250 тис. центнерів буряків і дав 420 тис. центнерів цукру. 1970 року почалася його реконструкція. Сільраді підпорядковувалося ще село Черняхівка, аж поки рішенням Київської облради 7 липня 1992 року його не зняли з обліку.[19][16][18]
Що збереглося
Перелік памʼятників 1970 року описує братську могилу воїнів Радянської Армії, «які загинули в 1943 році при визволенні села Саливонки»: на могилі залізобетонна скульптура воїна, постамент цегляний, оцементований.[11] Перелік 2003 року ставить, ймовірно, ту саму могилу біля Будинку культури й називає серед похованих Героя Радянського Союзу І. П. Бочарнікова.[12] Цей старший лейтенант загинув у боях за село й дістав звання посмертно.[16]
Для пошуку. Записи села шукати під Саливонківською сільрадою. Метрики - серед книг Покровської церкви Гребінок, ЦДІАК, ф. 127.[20][4] Ревізькі казки 1850 і 1858 років - ДАКО, ф. 280, оп. 2.[3] Акти 1935-1948 років - спільні книги Васильківського району, ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1.[8] Папери заводу - ДАКО, ф. Р-4152, комендатури при ньому - ф. Р-3902, а журнали рахунків 1894-1895 років - ф. 1704, де завод названо Гребінківським.[6][7] В одній статті «Реабілітованих історією» завод надруковано як Соливонківський.[24]