Гребінки
селище, Білоцерківський район, Київська область. Стара назва Гребенки, Гребенники, Угребенники
У лютому 1910 року «Рада» надрукувала допис із Гребінок про земську лікарню: для майбутньої лікарні, писав кореспондент, «намічено не наше село, а сторонній од нас присілок - Саливонки».[1] Громада на сході постановила домагатися лікарні в Гребінках як у людніших і центральнішому пункті. Місце вона вже знайшла: порожню садибу селянина Данила Мельника на краю села, пів десятини. Садибу громада вимінила на морг польової громадської землі.
За Похилевичем 1864 року, Саливонки, які кореспондент назвав присілком, були південною частиною того самого села.[19] Гребінки тягнуться на кілька верст уздовж річки Ротки й безіменного струмка, що тече від Вінницьких Ставів. Через село йшла поштова дорога з Києва на Білу Церкву, і в Гребінках стояла поштова станція з кількома великими заїжджими дворами. 1852 року Фундуклей називає Гребінки однією з чотирьох станцій на поштовій дорозі з Києва через Васильків до Білої Церкви, поруч із Вітою, Васильковом і Білою Церквою.[20] До повітового Василькова звідси 28 верст, до залізничної станції Устинівка 12, до телеграфу в Білій Церкві 18.[21] Село належало до Васильківського повіту Київської губернії і з 60-х років XIX століття було центром волості.[22] 1900 року до Гребенської волості входили 5 сіл, 5 деревень і 1 ферма, а жителів у ній було 16446.[21]
Назва
До революції село писали Гребенки: так у Похилевича, у списку населених місць 1900 року й у Памʼятній книжці губернії 1914 року.[19][21][23] 1924 року це ще Гребенки, центр Гребенського району.[24] В історичних документах, як переказує «Історія міст і сіл» 1971 року, поселення трапляється під назвами Гребенники й Угребенники.[22] У документах Саливонки часто згадуються разом із Гребінками як один населений пункт. Похилевич подає й народну форму назви цієї частини: «Салывинки по малороссийски».[19] У газетах 1915 і 1936 років трапляються й форми «Гребенка» та «Гребінка».[6][12]
Тезка, з якою легко сплутати документи, - місто Гребінка на Полтавщині: у «Реабілітованих історією» Київської області записано жительку Саливонок, народжену в «м. Гребінка Полтавської області».[28]
Кому належало
За нарисом 1971 року, Гребінки заснували на початку XVII століття, коли землі Білоцерківського староства, які раз у раз спустошували татари, заселяли, даючи новоселам «слободи» - звільнення від податків на 10-15 років.[22] 1622 року Гребінки разом із Саливонками й Пінчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.
Похилевич записав і бій під самим селом. 1665 року понад 15 000 козаків Брюховецького напали тут на поляків князя Яблоновського.[19] Після двох сутичок вони розбили поляків і змусили відступити до Білої Церкви, але жителі міста розбитого війська не впустили. 1768 року, за нарисом, гребінківці «радісно зустрічали» загін Швачки, і повстанці вбили в Гребінках пʼятьох шляхтичів.[22]
1775 року король Станіслав Понятовський подарував Білоцерківське староство графу К. Браницькому, і після другого поділу Польщі село лишилося у власності графа Браницького.[22] Перед реформою з 223 селянських дворів 122 були піші й лише 27 мали тягло. Жителів нарис називає 526 наприкінці XVIII століття і 738 перед 1861 роком. За реформою селянам Гребінок виділили для викупу 2234 десятини землі, за які вони мали заплатити 50 199 карбованців.
1900 року село належало графині Марії Євстафіївні Браницькій.[21] Гребінківської землі було 3091 десятина. Поміщикам з неї належало 753, церкві 96, селянам 2254, людям інших станів 8. Маєтком управляв Карл Антонович Яворський, і господарство в ньому велося за девʼяти- й десятипільною системою, тоді як селяни сіяли за трипільною.
Мали Гребінки й однодворців. За описом справи, їхня ревізька казка 1854 року називає шість прізвищ: Гербут, Избицкий, Война, Цишкевич, Плотницкий і Домбровский.[4] 1891 року на село склали план чиншових земельних ділянок.[5]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 2888 | православних; окремо 50 латинян і 110 євреїв[19] |
| 1900 | 3528 | жителів у 659 дворах, 1752 чоловіки й 1776 жінок[21] |
| 1924 | 4004 | уся сільрада разом із хуторами Великі й Малі Черниші, 962 володіння[24] |
| 1939 | 4992 | за переписом[25] |
| 1959 | 6202 | за переписом[25] |
| 1970 | 7101 | за переписом[25] |
| 1979 | 7560 | за переписом[25] |
| 1989 | 7462 | за переписом[25] |
Найбільше людей ряд показує 1979 року, а перепис 1989-го дає вже трохи менше.
Цукровий завод і базар по четвергах
Головним заняттям гребінківців список 1900 року називає хліборобство.[21] Торги збиралися раз на два тижні; за Похилевичем, це були невеликі торги, на які зʼїжджалися жителі околиць.[19] 1900 і 1914 року базари так само бували по четвергах через кожні два тижні.[21][23] Того ж 1900 року в селі працювали девʼять кузень, водяний млин при двох робітниках і сім вітряків.[21]
Цукровий завод збудували 1873 року. 1881-го він згорів, але через два роки М. Браницька поставила новий, на 127 тисяч пудів цукру за сезон.[22] 1900 року на заводі працювало 720 робітників, з них 250 місцевих, а решта прийшла з Могилівської, Чернігівської та інших губерній. Цегельний завод графині Браницької того року мав 12 робітників, тимчасових і так само прийшлих із Могилівської й Чернігівської губерній, а завідував ним директор Саливонського бурякоцукрового заводу.[21] Памʼятна книжка 1914 року теж пише завод Саливонківським, «при с. Саливонкахъ», з директором Каликстом Нарбутом[23], а фонд заводу в обласному архіві названо Гребінківським цукровим заводом.[7]
Землі на двір вистачало не всім. Напередодні Першої світової війни в Гребінках 2 господарства були безземельні, 65 мали менше однієї десятини, 288 від однієї до трьох, 58 від трьох до чотирьох. З цих 413 господарств коней мали тільки 33.[22] 10 господарств володіли 10 і більше десятинами. 1914 року в губернському списку кредитних і ссудо-ощадних товариств стоїть і Гребенське, з адресою в Саливонках.[23]
Громада, волость і лікарня
8 червня 1880 року пожежа знищила значну частину села.[22] 1900 року Гребінки мали пожежний обоз - два насоси, девʼять бочок, сім багрів і десять відер, утримуваних коштом Браницької.[21] Мирський капітал громади становив 1294 карбованці 62 копійки, з яких 1230 карбованців були в позиці в самих селян. Запасний продовольчий капітал на 1 січня 1900 року дійшов 6918 карбованців 12 копійок. Щороку громада брала 46 карбованців за найм вакантної громадської землі й 120 за оренду рибної ловлі.
У селі містилися волосна управа, суд, казенна поштова станція й поштово-телеграфне управління.[22] 1900 року тут були лікарня, лікар, два фельдшери, повитуха й аптека, а також казенна винна лавка й пивна.[21] 1910 року кореспондент «Ради» писав із Гребінок, що «ні в селі, ні навіть поблизу немає лікарні».[1] Памʼятна книжка 1914 року застає в Гребінках квартиру пристава 4-го стану Васильківського повіту, урядника Гребінківської волості й відряд із 14 стражників.[23] Волосним старшиною тоді був П. К. Пуриченко, писарем Ф. І. Теличко, дільничним лікарем Г. І. Дорош. На початку 1915 року «Киевлянинъ» серед готових ділянок губернської земської телефонної мережі назвав лінії Васильків - Гребенка і Гребенка - Біла Церква.[6]
Церква і школа
Парафіяльна церква Гребінок - Покровська. За Похилевичем, її збудували після руїни лише 1730 року, а візитації, які він цитує, застали храм уже старим і таким, що потребує ремонту.[19] Священник Іоаким Новдевич був висвячений 29 червня 1721 року в Переяславі єпископом Кирилом Шумлянським. 1737 року він дістав затвердження від уніатського митрополита, а після візитації його на два тижні посилали до Красногірського монастиря вчитися уніатського богослужіння. Парафію тоді складали 60 дворів у Гребінках, 30 у Саливонках і 10 у Пологах.
Справи духовної консисторії з початку XIX століття показують парафію, у якій служили двоє священників одночасно. 1801 року жителька Гребінок Уляна Семенченкова просила дозволу на другий шлюб, бо її чоловік утік.[2] Того ж року священник Яків Барвінський доносив, що священник Марко Дурдуківський самовільно забрав хліб із його поля. 1802-го Барвінський скаржився, що той чинить перепони в будівництві церкви. 1804 року Барвінського перевели до церкви святого Михаїла в Озерах. 1809 року Марка Дурдуківського звільнили за старістю, а на його місце висвятили сина Євстафія, студента богословʼя Київської духовної академії. 1815 року адвокат Київського головного суду Іван Годлевський скаржився на Євстафія Дурдуковського за незаконний продаж вина.
1825 року консисторія вела справу про дозвіл перебудувати церкву, 1831-го розбирала крадіжку грошей із неї.[2] 1832-го парафіяни разом зі священниками Євстафієм Дурдуковським і Андрієм Базилевичем просили дозволу замінити в церкві підлогу. Андрій Базилевич, висвячений у священники до Гребінок 1821 року, став благочинним і помер не пізніше 25 жовтня 1837 року. У метричній книзі про померлих, де записано смерті й «Села Гребенокъ», і «Деревни Саливонокъ», підписались священники Андрей Базилевичъ і Евстафій Дурдуковскій та дяк Дорофей Чернодубравскій.[3] 1914 року священником Гребінок був С. І. Трегубов.[23]
На початку XX століття школа в селі була одна, двокласна церковнопарафіяльна, і навчалося в ній 50 дітей.[22] 1908 року збудували другу, підпорядковану міністерству освіти, і учнів стало 160, а вчителів 4.
XX століття
Районним центром Гребінки були 1923-1925 і 1935-1962 років.[22][26] За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року Гребінківський район Білоцерківської округи склали Гребінківська й Ковалівська волості. Того ж року камеру 5-ї судової дільниці, до якої відійшли Ксаверівський і Гребінківський райони, призначено в Гребінках.[8]
Навесні 1924 року «Пролетарская правда» описала гребінківський комнезам у цифрах. Район охоплював 16 населених пунктів, 8234 господарства й 34452 їдоки.[9] У самих Гребінках комнезам мав 74 члени, і 70 із них були грамотні. Ці 74 незаможники вели одноосібне господарство.[10] Землі мали 151 десятину, робочої худоби 45 голів, плугів 23, борін 60; середня норма землі на душу становила 0,60 десятини. Того ж року видавництво Сорабкопу назвало серед своїх книжок «Как живет украинское село» - обстеження Гребенського й, за посиланням у нарисі 1971 року, Кошеватського районів Київщини, складене губкомом КП(б)У.[11][22]
1929 року жителі села обʼєдналися в колгоспи імені Шевченка, «Червоне сяйво», «До кращої долі» та «Міць», а три останні з 1933 року називалися «Комунар», імені Димитрова й «Червоний партизан».[22] Гребінківську МТС утворили 1931 року. Влітку 1937 року газета писала, що більшість колгоспів Гребінківського району намолотили по 20-25 центнерів з гектара, але до сівби озимих район підготувався погано.[13] 1938 року Йосип Андрійович Жиляк увійшов до Васильківської окружної виборчої комісії від колгоспників колгоспу «Комунар» села Гребінки.[14]
Про голод 1932-1933 років у Гребінках розповідає окрема сторінка. Свідчення очевидців, серед них Г. Т. Петренко (Загородньої), І. О. Темнюка й В. І. Ярового, записав краєзнавець М. П. Таран у книжках «Розіпʼяте село» (1995) і «Моє рідне село» (2005).[27] Що пережили гребінківці в 1937-1938 роках, розказано на сторінці «Дубова ніжка стільця», а війну 1941-1945 років - на сторінці про цукровий завод і село у війну.
29 січня 1958 року рішенням облвиконкому Гребінки віднесли до селищ міського типу.[26] 30 грудня 1962 року Гребінківський район скасували, і селище відійшло до Васильківського району. 1971 року до облікових даних як село Гребінківської селищної ради внесли Дослідницьке, а 1984-го воно саме стало селищем міського типу зі своєю селищною радою.
Що збереглося
За переліком памʼяток 2003 року, у центрі селища стоїть памʼятник воїнам-односельцям 1967 року, а в парку братська могила воїнів Радянської Армії 1953 року.[15] Біля села археологічна карта Антоновича 1895 року знає два кургани.[29] На плані 1837 року між Устинівкою на Камʼянці й Гребінками на Ротку позначено відрізок Змієвого валу, і за книжкою М. П. Кучери, цей вал довжиною близько 14 км не зберігся.[30]
Для пошуку. Метрики Покровської церкви, де записані і гребінківці, і саливонківці, лежать у ЦДІАК, ф. 127 (Київська духовна консисторія), разом зі справами про причт[2]; частина книг є на FamilySearch під назвою «Гребенки, Васильков»[3]. Ревізькі казки - ДАКО, ф. 280: казка 1795 року в оп. 174д[18], пізніші в оп. 2[4]; волосне правління - ДАКО, ф. 1008[16], цукровий завод - ф. 1704[7]; установи району 1941-1963 років - фонди серії Р[17]. Радянські записи села шукати під Гребінківською сільською, з 1958 року селищною радою.[26]