Цукровий завод і село у війну, 1941-1945

За нарисом про Гребінки в «Історії міст і сіл» 1971 року, 25 серпня 1941 року окупанти зібрали 37 жителів у сараї цукрозаводу. Наступного дня, пише нарис, «стариків і жінок розстріляли, а дітей закопали живими».^[8]

Гребінки окупанти захопили 19 липня 1941 року.^[8] Насамперед вони розстріляли радянських активістів. Від їхніх рук загинули народний суддя А. Т. Варʼянський, секретар редакції районної газети О. І. Приходько, учасник боротьби за встановлення радянської влади в Гребінках О. З. Волошин, кадровий робітник цукрозаводу Ю. Л. Черненко й директор заготконтори І. В. Антонюк. За всю окупацію, за нарисом 1971 року, гітлерівці закатували або розстріляли 84 жителі, а 420 юнаків і дівчат відправили на каторгу до Німеччини.

Містечко в окупаційній газеті

Узимку 1942 року київська газета «Нове українське слово» надрукувала нарис «День у Гребінківському районі». Гребінка в ньому містечко «там, де праворуч від дороги з м. Василькова на Білу Церкву стоїть будинок їдальні райспоживспілки»; великий цукровий завод «переробляє щодня понад 6000 цн буряків», а в клубі виступають артисти естради з Києва.^[1]

Той самий нарис називає людей на посадах у районі. Комісар поліції п. Стрілківський розіслав увесь свій штат по селах і сам їде перевіряти, як організовано транспорт для вивезення буряків; директор МТС Зеленський іде допомагати трактористам; заступник бюргермейстера п. Гулівер поспішає на шлях, де сотні лопат кидають сніг.^[1] Великий шлях через Гребінку, пише газета, «потребує праці тисяч людей щоденно, бо снігові замети можуть утруднити рух німецького транспорту».^[1]

З березня 1942 року Гребінківський район обслуговувала окружна газета «Васильківські вісті»: у першому числі редакція назвала його серед шести районів Васильківського округу.^[2] У квітні райагроном із Гребінок писав у ній, що серед сіл, які ведуть перед у засипці ярого насіння, є «с. Гребінка» з громадським господарством колишнього колгоспу ім. Дімітрова.^[3]

26 квітня газета надрукувала агітаційну замітку «Їду в країну визволителів» за підписом «С. Білінок. с. Гребінки.». Литвин Ганна «з с. Марʼяновки І Гребінківського р-ну», якій, за її словами, «вже біля 20 років», пригадує в ній «страшний 33-й рік, коли падали сотні людей з голоду».^[4]

Підпілля й партизани

Під час окупації в Гребінках діяла підпільна антифашистська група, якою керував комсомолець Т. О. Копитін.^[8] До неї входили військовополонені К. К. Попов і О. С. Івлєв, які працювали на цукрозаводі, і місцеві жителі Н. В. Грушевець, І. С. Омельченко та інші. У липні 1943 року група налічувала 40 чоловік і мала 9 гвинтівок, 2 обрізи, 45 гранат і 600 патронів. Сформована нею партизанська група з 30 чоловік того ж липня влилася до Васильківського партизанського загону.

В ніч з 12 на 13 липня 1943 року партизани напали на німецьку жандармерію й поліцію в Гребінках, захопили трофеї й двома машинами вивезли їх у ліс.^[8] Медсестру Н. В. Грушевець нарис називає уродженкою сусідніх Саливонок і тією, кого партизани «любили й поважали»: вона подавала їм медичну допомогу й винесла з поля бою 10 тяжкопоранених.^[8] Коли нарис писали, вона працювала медсестрою в гребінківській лікарні.

Листопад і грудень 1943 року

Червона Армія входила в Гребінки двічі. «Частини Червоної Армії, визволивши 6 листопада 1943 року Васильків, підійшли до Гребінок», - пише нарис. 10 листопада 7-й гвардійський Київський танковий корпус генерал-майора К. Ф. Сулейкова та інші частини визволили село, «але ворог перекинув у цей район свіжі частини, і радянські бійці змушені були відступити».^[8] Втрати ворога в цьому бою, 2 тис. гітлерівців, 25 танків, 40 гармат і 50 бронемашин та бронетранспортерів, нарис бере зі збірника «Киевщина в годы Великой Отечественной войны».^[8]

Розповідь про руйнування нарис починає словами «Ворог, розгромлений у боях за Київ, шаленів». Окупанти зруйнували в Гребінках цукрозавод, МТС, середню школу, районну лікарню, будинок райвиконкому, склади й спалили 13 житлових будинків. Збитки цукрозаводу нарис оцінює приблизно в 5 млн карбованців, МТС у 1,4 млн.^[8]

25 грудня після артилерійської підготовки почався наступ, і за пʼять днів боїв частини 40-ї армії прорвали фронт. 29 грудня 1943 року 167-а стрілецька дивізія 51-го стрілецького корпусу вибила окупантів із Вінницьких Ставів і Пінчуків.^[9] Наступного дня вона відбила дві контратаки, а 31 грудня «стрімким ударом з півночі й північного заходу оволоділа Гребінками».^[9] Так 31 грудня 1943 року стало днем визволення Гребінок.

Перший цукор після окупації

Відбудову цукрозаводу вели дирекція на чолі з директором С. Я. Шепелем і партійна організація заводу, якою керував секретар Ф. З. Яровий.^[9] У 1944/45 господарському році завод дав 1875 центнерів цукру, а в наступному 28 тис. центнерів. Приміщення майстерні МТС трудівники Гребінок відбудували протягом місяця й узялися ремонтувати трактори.

За допомогою МТС колгоспи ім. Димитрова, ім. Шевченка, «Червоний партизан» і «Комунар» 1944 року перевиконали плани сівби ярових, зібрали врожай і посіяли озимі. У жовтні 1944 року з Саратовської області надіслали 90 голів великої рогатої худоби, 29 овець і 5 коней.^[9]

Обеліск і братська могила

1970 року виконком Київської обласної ради вніс до списку памʼятників у Гребінках два обʼєкти. Перший - цегляний обеліск Слави, увінчаний зіркою, воїнам-односельчанам, «які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни за визволення Батьківщини від німецько-фашистських загарбників у 1941-1945 роках». Другий - братська могила воїнів Радянської Армії, «які загинули в боях за визволення села Гребінки від німецько-фашистських загарбників у 1943 році», з цегляним обеліском на ній, увінчаним зіркою.^[5]

Перелік обласної ради 2003 року в Гребінках має братську могилу воїнів Радянської Армії в парку з датуванням 1953 і памʼятник воїнам-односельцям у центрі селища з датуванням 1967.^[6] Імен загиблих не дає жоден із двох переліків.^[5][6]

Для пошуку. Справа Гребінківської районної поліції за 1941 рік лежить у Державному архіві Київської області, фонд Р-3990.^[7] Про 84 закатованих або розстріляних і 420 вивезених до Німеччини нарис 1971 року посилається на Київський облдержархів, фонд Р-1203, опис 1. Про партизанів він посилається на Київський облпартархів, фонд 26, опис 60. Про збитки цукрозаводу й МТС посилається на фонд 5, опис 216, про колгоспи 1944 року на фонд 5, опис 11 того самого архіву. Про бої 29-31 грудня 1943 року посилається на Архів Міністерства оборони СРСР, фонд 315, опис 4440.^[8][9]