Дубова ніжка стільця

У серпні 1939 року Сидір Антонович Грицай, бухгалтер Саливонківського цукрового заводу, уродженець Гребінок, назвав справжню причину своїх зізнань: дубову ніжку стільця, якою начальник Гребінківського районного відділу НКВС «вибивав» потрібні свідчення.^[2]

За нарисом Т. Григорʼєвої, упродовж 1937-1938 років Гребінківський райвідділ НКВС проводив роботу по «викриттю та ліквідації контрреволюційної націоналістичної і військово-повстанської організації».^[2] У цій справі понад тридцять людей заарештували й засудили на різні строки, аж до розстрілу. У червні 1938 року в причетності до неї звинуватили Грицая та Прохора Трохимовича Шадуру, і обидва «визнали» себе винними: розповідали, коли і за яких обставин дали згоду в ній працювати.^[2] 21 жовтня 1938 року обох засудили до восьми років позбавлення волі, покарання вони відбували в Усольтабі, а реабілітували їх 20 червня 1989 року. Грицай, відбуваючи строк, дістав у таборі ще три роки. Вирок ухвалила Особлива нарада при НКВС СРСР.^[1]

Сімнадцяте вересня 1937 року

17 вересня 1937 року до розстрілу засудили Івана Івановича Лукасевича, родом із Житомира, Людвіга Станіславовича Микевича з Білої Церкви й Віктора Івановича Витвицького з Білашок на Вінниччині.^[1] З ними засудили Алукзія Ксаверовича Глаговського, 1877 року народження, уродженця Саливонок, який на той час тимчасово не працював. Книга записує всіх чотирьох поляками, і всіх чотирьох розстріляли 24 вересня 1937 року.

Того ж вересня трійка при УНКВС по Київській області засудила колгоспника Макара Олександровича Волошина, уродженця Гребінок, 11 вересня до розстрілу, виконаного 23 вересня.^[1] 16 вересня та сама трійка засудила до десяти років іншого колгоспника, уродженця Гребінок, Івана Акимовича Варʼянського. 10 жовтня до розстрілу засудили робітника цукрозаводу Станіслава Олександровича Гуральчика, родом із Польщі, 14 жовтня вирок виконали. 19 жовтня такий самий вирок дістали колгоспник Якуб Пилипович Стемпняк, теж родом із Польщі, і Андрій Гнатович Чайка із села Віняви на Львівщині, робітник Саливонківського цукрового заводу. Обох розстріляли 31 жовтня.

До кінця року Особлива нарада при НКВС СРСР дала десять років десятникові з будівництва шосейних доріг Йосипові Григоровичу Копійчуку, уродженцеві Калуша.^[1] 1 листопада вона виселила на пʼять років за межі України неписьменну колгоспницю Марію Мусіївну Осипенко. Трійка 1 грудня засудила до десяти років колгоспника Дионисія Ізмаїловича Шелеста, 4 грудня так само робітника пекарні Ничипора Купріяновича Піддячого. 29 грудня трійка засудила до розстрілу колгоспника Якова Альбіновича Пашківського, якого розстріляли 13 січня 1938 року. Ще 28 вересня Київський обласний суд дав вісім років Сидорові Івановичу Пурику з Саливонок, робітникові в господарстві Гребінківської середньої школи; 11 вересня 1943 року його звільнили за станом здоровʼя.

Двадцять девʼяте травня 1938 року

7 березня 1938 року трійка засудила до розстрілу колгоспника Клима Савовича Корнієнка, 21 березня його розстріляли.^[1] 17 квітня таким самим вироком засудили Петра Федотовича Тимошенка, родом із Новосілок на Макарівщині, начальника вузькоколійки Саливонівського цукрового заводу; розстріляли його 25 квітня. 23 квітня до розстрілу засудили бухгалтера цукорробкому Тимофія Семеновича Зеленського, розстріляного 13 травня, а бухгалтер Саливонківського цукрозаводу Олексій Йосипович Шадура дістав того дня десять років.

10 травня 1938 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу дванадцятьох жителів Гребінок, і всіх їх розстріляли 29 травня.^[1] Серед них були рахівники місцевого колгоспу Марко Гордійович Волинський, Іван Якимович Волошин і Полікарп Михайлович Корнієнко, колгоспники Іван Якимович Рубан, Устим Петрович Литовченко та Ісак Іванович Здоренко, 1874 року народження. Того дня засудили й бухгалтера середньої школи Пимона Юхимовича Загородного, бухгалтера районного відділу народної освіти Кузьму Опанасовича Никоненка, секретаря Саливонківського цукрозаводу Дениса Артемовича Марченка і заступника бухгалтера цукроробкоопу Федора Прокоповича Бутенка. Четверо були не тутешні родом, серед них Никоненко, що народився в Шкарівці, Рубан з Орловської області й десятник шляхового будівництва Андрій Іванович Гапеєв, народжений у Росії. Четвертий, Яків Антонович Семіда, охоронник у господарстві районної прокуратури, народився у Скребишах.

29 травня розстріляли й Сигізмунда Івановича Гродзського, уродженця Гребінок, який жив у Києві й працював робітником: Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР засудила його 25 травня.^[1]

Шестеро жінок

21 червня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР виселила на пʼять років за межі України шістьох жінок, які жили в Гребінках: Вікторію Яківну Житинську, Фросину Севастянівну Витвицьку, Валентину Євгенівну Глаговську, Марію Альбінівну Лукасевич, Антоніну Казимирівну Форнальську й Софію Казимирівну Микевич.^[1] Пʼятеро були домогосподарками, Микевич працювала на цукрозаводі; пʼятьох книга записує польками, Витвицьку українкою. Реабілітували всіх шістьох 1963 року.

Осінь 1938 року

29 серпня 1938 року до розстрілу засудили Пилипа Ізмаїловича Шелеста, уродженця Гребінок, робітника експериментальних майстерень, що жив у Києві, 31 серпня його розстріляли.^[1] 30 вересня такий самий вирок дістав Йосип Петрович Грабовський, бригадир місцевої будівельної артілі, родом із Гречаної на Хмельниччині, якого розстріляли 4 жовтня. 3 жовтня до розстрілу засудили голову колгоспу Івана Григоровича Сікору, народженого в Чехословаччині, і розстріляли його 14 жовтня. 21 жовтня такий самий вирок дістав Олександр Остапович Чаплинський, розстріляний 23 жовтня. Казимира Трохимовича Шендеровського з Фастівця, робітника гребінківської пекарні, засудили 19 вересня й розстріляли 30 вересня.

Того самого 21 жовтня 1938 року, коли судили Грицая й Шадуру, Особлива нарада при НКВС дала по вісім чи пʼять років ще десятьом людям із Гребінок.^[1] Серед них були вчитель початкової школи Захар Васильович Усенко, секретар завкому Саливонського цукрозаводу Максим Сазонович Головатий, бухгалтер райфінвідділу Григорій Андрійович Гапеєв, плановик заводу Зіновій Якович Назимов і робітник плодоовочторгу Микита Данилович Лютий. Ще одному гребінчанинові, рахівникові цукрозаводу Петрові Вікторовичу Шадурі, книга дає вирок Особливої наради при НКВС СРСР від «21 жовтня 1928 року» (так у книзі) до тих самих восьми років.^[1]

15 жовтня вісім років дістав учитель середньої школи Микита Харитонович Артюхов, родом із Лубен, а пʼять років приватний фотограф Юрій Гаврилович Гордієнко.^[1] 29 жовтня по вісім років дали бухгалтерові цукрозаводу Якову Дмитровичу Любченку та зоотехнікові цукрозаводу Якову Сидоровичу Чорнусі. Рахівник колгоспу Яків Петрович Литовчевко, засуджений 5 жовтня до восьми років, помер в увʼязненні 5 квітня 1939 року. Капітана Андроника Сергійовича Волинченка, уродженця Гребінок, що жив у Києві, заарештували 13 жовтня 1938 року, а 15 січня 1939-го звільнили з-під варти «із-за відсутності доказів вини».^[1]

Карпо Климентійович Грабовський, родом із Волині, робітник цукрозаводу, жив у Гребінках, коли його заарештували 12 квітня 1938 року.^[4] Обвинувачували його в причетності до ПОВ; трійка при УНКВС по Житомирській області ухвалила вирок 3 листопада, а 4 листопада 1938 року його розстріляли в Житомирі.

Уродженці, що жили деінде

Священика Прохора Мокійовича Калитенка, уродженця Гребінок, який жив у Білій Церкві, трійка засудила до розстрілу 15 вересня 1937 року, і 22 вересня його розстріляли.^[1] До кінця 1937 року розстріляли лісника Корнія Івановича Неду, що жив у Камʼянці на Вишгородщині, і Архипа Демидовича Ракицького, робітника ремонтного заводу, що жив у Фастові. Навесні 1938-го розстріляли Янка Станіславовича Лопату, колгоспника з Владиславки на Миронівщині. Семена Івановича Ковальського, бухгалтера київської їдальні № 20, засудили 31 грудня 1937 року, а розстріляли 29 березня 1938-го.

Шістдесят девʼять вироків

Статті книги про гребінчан охоплюють вироки від 1930 до 1949 року, крім статті Петра Вікторовича Шадури з надрукованим «1928».^[1] Ця межа - від смертного вироку одноосібникові Миколі Івановичу Куліді 18 січня 1930 року до вироку обласного суду Пелагії Антонівні Козаренко 3 червня 1949-го. За нашим підрахунком по статтях другої книги, 1937 і 1938 роками датовано вироки шістдесяти девʼяти людей, які народилися, жили чи працювали в Гребінках. З них тридцятьох пʼятьох засудили до розстрілу, двадцятьох сімох до позбавлення волі й сімох до виселення за межі України. Пʼятдесят девʼятеро з них, за книгою, жили в Гребінках. До цього числа не входять Петро Вікторович Шадура з його «1928» і Андроник Волинченко, якого звільнили без вироку.^[1]

Семена Степановича Матюху, директора сільськогосподарського інституту, засудили 28 серпня 1937 року до десяти років; відбувши покарання, він працював головним агрономом Гребінківської МТС.^[3]

Для пошуку. Статті про гребінчан стоять у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області, більшість у розділі Васильківського району.^[1] Справу Грицая й Шадури переказує нарис у третій книзі тієї самої серії; нарис посилається на архівно-слідчу справу ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1.^[2] Карпо Грабовський, якого засудила трійка при УНКВС по Житомирській області, записаний у другій книзі житомирської серії.^[4]