Саливонківський цукровий завод: від 1873 року до 1938-го

Польський географічний словник у томі 1889 року пише про цукроварню в Саливонках: «kolosalna cukrownia», збудована за останніми вимогами науки, розкішно оздоблена всередині й освітлена електрикою.^[14] Нарис 1971 року про робітників цього заводу пише інакше. Жили вони в заводських казармах, по 50-60 чоловік у кімнаті. Спали на підлозі, устеленій соломою, або на дощаних нарах, а працювали по 12-14 годин на добу.^[17] Року для казарм і для цих годин нарис не дає.

Згорів 1881 року, через два роки збудували новий

За нарисом 1971 року, цукровий завод побудували 1873 року; чий він був тоді, нарис не каже.^[16] 1881 року він згорів, але через два роки М. Браницька збудувала новий, на 127 тисяч пудів цукру за сезон. Том польського словника 1882 року в гаслі про Гребінки, чия південна частина зветься там Salwonki, пише: «niedawno tu zbudowana cukrownia produkująca rocznie 127,700 pudów mączki cukrowej», тобто недавно збудована цукроварня на 127 700 пудів на рік.^[15] Року цього числа словник не дає, тож до пожежі воно чи після, невідомо: нарис називає майже те саме число для заводу, відбудованого через два роки після 1881-го.^[16]

Цю історію розказано у нарисі про Гребінки, де в тексті завод без назви, а знімок на с. 265 підписано «Загальний вигляд Гребінківського цукрового заводу. 1970 р.».^[20] Це той самий Саливонківський завод. У нарисі для 1900 року стоять 720 робітників, з них 250 місцевих.^[16][17] Список населених місць 1900 року ставить завод із тими самими числами у статтю деревні Саливонки. У статті села Гребенки цукрового заводу немає, а цегельним заводом там завідує директор Саливонського заводу.^[21][22] Фонд заводу в обласному архіві, журнали рахунків 1894-1895 років, зветься Гребінківським цукровим заводом, с. Гребінки; справ цього фонду ми не бачили.^[1]

Про нещасні випадки нарис пише в тому самому абзаці про робітників: «Лише в грудні 1883 року внаслідок тяжких травм померло 3 чоловіка і кілька покалічено».^[17]

За словником, торфовища над річкою «Rotek» експлуатували на потреби місцевої цукроварні, а сам маєток належав графові Владиславу Браницькому, до його білоцерківських дібр.^[14]

720 робітників 1900 року

Список 1900 року рахує на заводі 720 робітників, 612 чоловіків і 108 жінок. Місцевих серед них 250, а 470 прийшли з Могилівської й Чернігівської губерній.^[21] Завод належав графині Марії Євстафіївні Браницькій, директором був дворянин Каликст Мартинович Нарбут.

На початку XX століття фельдшер приймав хворих у медпункті цукрозаводу, а лікар, ще один фельдшер і акушерка працювали в гребінківській лікарні.^[17] Напередодні Першої світової війни частина малоземельних і безземельних селян Гребінок працювала на цукровому заводі, а деякі з них ішли на заробітки в промислові центри.

Памʼятна книжка 1914 року записує Саливонковскій завод «при с. Саливонкахъ» з директором Каликстом Нарбутом, у переліку цукрових заводів Васильківського повіту поруч із заводами в Кожанці, Шамраївці й Узині. Гребінківського заводу в цьому переліку немає.^[23]

Про страйки на заводі до 1917 року немає ні в нарисі 1971 року, ні в списку 1900 року, ні в Памʼятній книжці 1914 року.^[17][21][23] Перевірити це далі можна за книжкою Парасунька 1963 року, на яку нарис посилається щодо травм 1883 року.^[17]

Мітинг, комендатура, заводський клуб

У березні 1917 року в Гребінках відбувся мітинг, а наступного дня селяни почали розподіляти майно економій та цукроварні. Тоді в село вступили військові загони на чолі з комісаром Тимчасового уряду.^[17]

Від наступних років у переліку фондів обласного архіву стоять два рядки про завод. Перший: Саливонківський цукровий завод Київського відділення обʼєднання цукрової промисловості УРСР, «м. Саливонки Васильківського повіту», 1918-1922 роки.^[2] Другий: комендатура заводу «військ ДПУ по охороні цукрової промисловості України», «с. Саливонки Білоцерківського повіту», 1922-1923 роки.^[3]

За нарисом 1971 року, 1921 року підприємство відновило роботу і дало першу продукцію, 3,6 тисячі центнерів цукру, а через рік 39,9 тисячі.^[18] Наприкінці 1922 року на заводі створили комсомольський осередок, його очолив молодий робітник Г. А. Каленський. У січні 1923-го виник партійний осередок із 7 комуністів на чолі з Х. К. Возним. Комсомольці організували профтехнічні курси для молоді й налагодили роботу заводського клубу, що став центром культурно-масової роботи в Гребінках.

Список поселень 1924 року подає Саливонську цукрову окремим рядком: 246 людей, 114 чоловіків і 132 жінки.^[24]

«Тричі призначали термін»

За нарисом 1971 року, протягом 1930-1932 років завод реконструювали: встановили досконаліші фільтри дифузійного соку в сокоочисному цеху, механізували подачу буряків, спорудили нову електростанцію.^[19]

Восени 1932 року «Пролетарська правда» писала, що завод стоїть. На Білоцерківщині засіяли 5000 гектарів буряків, і «тричі призначали термін почати виробництво, проте завод і досі стоїть». Буряків є лише 45 000 центнерів, а до пуску треба щонайменше 120 000. Щодоби цукроварня має переробити 11 тисяч центнерів. Рекордна доставка становила 3000 центнерів на день, тоді як треба було 7-8 тисяч.^[4] Голод тих років у селі описано окремо.

Наступної осені постанова Київського обкому КП(б)У від 5 жовтня 1933 року розбирала Саливонківську цукроварню Білоцерківського району, заслухавши секретаря партосередку Чорнолуцького. Поточний і капітальний ремонти закінчено, вузькоколійку добудовано на 13 кілометрів, палива й вапняку в основному завезено на весь час виробництва.^[5] Затримку пуску постанова пояснює у першу чергу тим, що білоцерківський райпартком не виконав постанови про копання й возіння буряків, а серед вагарів приймальних пунктів цукроварні відзначає наявність «класово-чужого елементу».^[5]

У лютому 1934 року газета дорікала проводу цукроварні з директором тов. Мозолем за «злочинну бездіяльність». Завод має власну автомайстерню й кваліфікованих робітників, краще за інші забезпечений запчастинами. Він мусить відремонтувати 16 тракторних моторів, жодного ще не випустив, а вже 2 місяці сперечається і не хоче брати більше 8.^[7]

У вересні 1936 року газета писала, що завод не готовий до виробництва. За графіком ремонт мав закінчитися до 15 серпня, а на 10 вересня капітальний було виконано на 80 відсотків, поточний на 91. За словами автора замітки, директор т. Дорошенко не керує ремонтом, стінгазета не виходить, а голова завкому т. Пузько «навіть не знає стахановців».^[8]

Того самого вересня та сама газета писала, що завод, «спроможний переробити понад 6.000 центнерів на добу, одержав тільки 3.800 центнерів буряків», і винила передусім Гребінківський район, де завод і стоїть.^[9] Поруч у замітці названо саливонківський колгосп імені Постишева. За нарисом 1971 року, у 1936-1940 роках завод щороку виробляв 150-160 тисяч центнерів цукру.^[19]

1938 рік

Апаратника тов. Ярового газета ставила за приклад у вересні 1938 року: він домігся варіння на апараті другого продукту за 2,5 години, замість норми 12 годин.^[13] Того самого року, у липні, партійним організаціям Саливонківського цукрозаводу й бурякорадгоспу Гребінківського району дорікали, що за три місяці вони не прийняли до співчуваючих жодної людини.^[11]

Бурякорадгосп газета називає окремо від заводу.^[11] 14 січня 1934 року, за повідомленням начальника політвідділу Журбинського, він закінчив ремонт тракторного парку, на місяць раніше, ніж торік.^[6] Відозва обласного зльоту стахановців 1937 року каже, що Саливонківський радгосп зібрав по 300 центнерів буряків з гектара.^[10] У липні 1938 року газета писала, що його тракторист Пилип Блакита від початку сезону виробив на тракторі «У-2» 247 гектарів і заощадив 65 кілограмів пального.^[12]

У книзі «Реабілітовані історією» ми нарахували 40 людей, повʼязаних із Саливонками, яких засудили в 1937-1938 роках; 23 із них були повʼязані із заводом роботою, якщо рахувати цукрокомбінат і цукроробкооп.^[25] Лічба бере лише статті, де Саливонки названо прямо чи в назві місця праці; ще кількох жителів Гребінок, засуджених у ці роки, книга записує працівниками цукрозаводу чи цукрового комбінату, не називаючи його, і в цих числах їх немає. Хто вони і що з ними сталося, розказано на сторінці про репресії. Що було із заводом у війну, описано на сторінці про 1941-1945 роки.

Для пошуку. Папери заводу лежать у Державному архіві Київської області: ф. 1704 під назвою Гребінківського цукрового заводу, журнали рахунків 1894-1895 років^[1]; ф. Р-4152, завод 1918-1922 років^[2]; ф. Р-3902, комендатура 1922-1923 років^[3]. У джерелах завод стоїть під різними назвами: Саливонскій 1900 року^[22], Саливонковскій 1914 року^[23], Саливонківський у пресі 1930-х^[8], Соливонківський в одній статті «Реабілітованих історією»^[25], Гребінківський у назві фонду^[1] і в підписі до знімка 1970 року^[20].