«Червоні сажотруси»: голод 1932-1933 років у Саливонках
Взимку 1932-1933 років по хатах Саливонок ходили «червоні сажотруси»[3]. Так їх називали в селі, бо в пошуках зерна вони лазили навіть у димарі. Про цю зиму розповідає нарис про село в Національній книзі памʼяті жертв Голодомору. «Забирали все, тож саливонківці масово почали вимирати на своїй родючій і багатій землі»[3]. «Люди почали пристосовуватись до найтяжчих умов виживання, але вижили далеко не всі»[3].
Лист березня 1932 року
Ще до тієї зими село згадали в скарзі. У листі до бюро скарг НК РСІ від 8 березня 1932 року Саливонки названо серед найбільш пограбованих. «Більше всього ограблені села такі як Лосятин, Саливонки, Гребінки, Храпачі та Скребиші Білоцерківського району. Тисячі пудів забрано і снопами, і зерном, але грошей людям не всплачувано до сього часу»[5]. Забирали не лише зерно: «багато забрано хліба, борошна, сала, м’яса і т.п., і забрано бригадами, а частково здано до колгоспів, де розбиралось по домах правліннями»[5]. Підписано так: «Степан Мартиненко, М. Хуторний, М. Шевченко, члени колгоспу»[5].
Під листом книга памʼяті називає рукописний оригінал у центральному архіві й додає, що лист надруковано в газеті «Сільський майдан»[5]. Чий це лист, у ній сказано двояко: у вступі до розділу Васильківського району це лист селян Васильківського району, а у вступному нарисі лист селян с. Лосятина Білоцерківського району[6]. Той самий лист наведено на сторінці про голод у Гребінках.
Свідчення 1993 року
Мартиролог села укладено за свідченнями очевидців Лютої С. Л. (1922 р. н.), Степаненко М. Г. (1914 р. н.) та інших[3]. Записали їх 1993 року ієромонах отець Давид (Венжик Павло Петрович), настоятель храму Святого Духу в Саливонках, Горбаченко П. Є., староста церкви, і Доценко Г. С., голова церковної ради. Число в нарисі таке: «Встановлено 346 імен загиблих громадян, а загальна кількість загиблих перевищує 400 чол.»[3]
Дат смерті й причин у цьому списку немає[4]. Вік стоїть при трьох записах: Григоренко Арсен Іванович, 7 років, Яценко Микола, 18 років, і «Індиченко Мартин (батько) і діти: дочка 16 років і троє синів»[4].
Частина записів називає не людину, а родину. «Лисак (в родині померло 13 чоловік)», - стоїть у списку[4]. Там само «Кравченко (сім’я): чоловік, жінка, 4 дітей», «Здоренко 6 дітей» і Коваленки, троє близнят-підлітків[4]. При одному записі Лисака стоїть «ім’я не встановлено», при Тонковид «ім’я жінки не встановлено»[4]. Тому позиція списку не завжди означає одну людину: за нашим підрахунком, близько тридцяти позицій не є однією названою людиною.
Шість позицій кажуть про садибу. Марфа, Пріська й Тиміш стоять без прізвища, і про кожного сказано те саме: помер або померла на садибі, «де проживають Кімаки»[4]. Родина Черепенків померла на садибі Наконечного, Платон Яценко на садибі Дякіна, а при Надії Лютій стоїть «на садибі Ігнатенків»[4]. Чому там, список не каже.
У списку є «Кириченко Іван Васильович», без року[4]. Таке саме імʼя й по батькові має уродженець Саливонок 1878 року, якого 28 квітня 1933 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на 3 роки за межі України[7]. Чи це одна людина, джерела не кажуть[4][7]. Про вироки людям із Саливонок тих років розказано на сторінці про репресії.
Для пошуку. Свідчень 1993 року в книзі памʼяті немає[4]; записували їх настоятель, староста й голова церковної ради, питати в парафії. У ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1, у знайдених нами заголовках книг смертей із Саливонками за 1932-1934 роки немає, найближча 1935 року[1]. Зміст книги смертей Гребінок 1932 року називає Гребінки і с. 2а Марʼянівка, Саливонок немає[2]. У тому самому описі лежать алфавітні журнали смертей Білоцерківського району 1922-1933 років[1]. В онлайн-покажчику актів село за 1932-1934 роки не значиться, і це не доводить, що акта немає[8].