Буфет, каса, вузькоколійка

Гнат Іванович Дорожинський, 1876 року народження, родом із Білої Церкви, жив у Саливонках і завідував буфетом на цукровому заводі.^[2] Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 17 вересня 1937 року його засудили до розстрілу, а 24 вересня вирок виконали. Того ж 17 вересня Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР засудила до розстрілу заводського касира Івана Йосиповича Форнальського, і 24 вересня його теж розстріляли. Обох реабілітували 1957 року, а про могилу кожного книга друкує ті самі слова: «Місце поховання невідомо».^[2]

Девʼять вироків за один день

За нашим підрахунком, 17 вересня 1937 року до розстрілу засудили девʼятьох людей, повʼязаних із Саливонками.^[2] Разом із Дорожинським і Форнальським 24 вересня розстріляли ще трьох, яким ту саму кару призначила Комісія. Це Казимир Казимирович Лаговський, 1896 року народження, робітник Саливонківського цукрозаводу. Павло Казимирович Лаговський, 1891 року, тимчасово не працював. Так само не працював Алукзій Ксаверович Глаговський, 1877 року, що жив у Гребінках. Усі троє народилися в Саливонках. Того ж 24 вересня розстріляли Людвіга Станіславовича Микевича, 1892 року народження, родом із Білої Церкви, що жив у Гребінках; постанова НКВС СРСР і Прокуратури СРСР засудила його 17 вересня. Книга записує його «робітник Соливонківського цукрозаводу», і ми вважаємо, що це той самий завод, бо його назву вона пише по-різному.^[2]

Робітника цукрового заводу Василя Юхимовича Демковського, 1897 року народження, що жив у Мазепинцях, розстріляли 23 вересня.^[2] Двох людей із цукрокомбінату розстріляли 29 вересня. Франц Калістратович Житинський, 1890 року, жив у Саливонках і завідував відгодівельним пунктом цукрокомбінату; Йосип Калістратович Житинський, 1888 року, жив в Устимівці й був начальником приймального пункту Саливонківського цукрокомбінату. Обидва родом із Плоского на Таращанщині.

Обвинувачення не названо в жодній із цих девʼяти статей.^[2]

Перші вироки цих двох років не були смертні. 31 серпня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області дала десять років позбавлення волі Федорові Івановичу Швиденку, 1913 року народження, уродженцеві Саливонок, теслі артілі в селі Пологи.^[2] 11 вересня та сама трійка дала десять років колгоспникові Матвієві Савовичу Корнієнку з Саливонок. Обох реабілітували 1989 року.

Бухгалтери, депо, завком

20 вересня 1937 року Особлива нарада при НКВС СРСР дала десять років Яніні Гнатівні Шавранській, бухгалтеру цукрозаводу, родом із Липовця, яка жила в Саливонках.^[2] 19 жовтня постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР до розстрілу засудили двох робітників заводу. Це Андрія Гнатовича Чайку, родом із села Віняви на Львівщині, що жив у Гребінках, і Пилипа Силовича Якубовича, родом із Білорусі, що жив у Саливонках. Обох розстріляли 31 жовтня. 4 грудня трійка дала вісім років робітникові цукрозаводу Сидорові Лукʼяновичу Сидьку, 1915 року народження.

На заводській вузькоколійці смертні вироки дістали двоє начальників. Начальника депо Івана Дмитровича Корабельського, 1896 року народження, засудила до розстрілу 2 січня 1938 року Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР, і 9 лютого вирок виконали.^[2] Начальника вузькоколійки Петра Федотовича Тимошенка, родом із Новосілок на Макарівщині, що жив у Гребінках, трійка засудила 17 квітня, а 25 квітня розстріляли.

9 лютого 1938 року Київський обласний суд дав чотири роки робітникові заводу Федорові Григоровичу Куценку, 1885 року народження, з Гребінок. У статті про нього стоїть: «Помер в увʼязненні у 1940 році».^[2] 23 квітня трійка дала десять років бухгалтерові заводу Олексієві Йосиповичу Шадурі. 10 травня вона засудила до розстрілу секретаря заводу Дениса Артемовича Марченка й заступника бухгалтера Саливонківського цукроробкоопу Федора Прокоповича Бутенка, обох із Гребінок; 29 травня їх розстріляли.

Восени 1938 року вироки для заводських людей ухвалювала Особлива нарада при НКВС СРСР. 9 жовтня пʼять років дістав робітник Йосип Йосипович Кропивницький, уродженець Саливонок, якого книга записує членом ВКП(б) з 1929 по 1932 рік; його звільнили 13 травня 1943 року.^[2] 21 жовтня вісім років дістали бухгалтер Олександр Полікарпович Воротняк, родом з Одеси, і секретар завкому Максим Сазонович Головатий, а пʼять років робітник Єфрем Власович Семеновський. Того дня вісім років дістав і бухгалтер Сидір Антонович Грицай, який відбував покарання в Усольтабі, а реабілітували його 20 червня 1989 року.^[3] Його справу розказано на сторінці про Гребінки, де він народився й жив.

Колгосп, школа, церква

Бригадира колгоспу Григорія Федосійовича Луценка, 1902 року народження, уродженця Саливонок, трійка засудила до розстрілу 23 жовтня 1937 року; тією самою датою книга друкує й виконання вироку.^[2] 29 жовтня вона засудила до розстрілу священика Мстислава Анастасійовича Юшкевича, 1878 року народження, родом із Босівки на Черкащині, який жив у Саливонках; 17 листопада його розстріляли, а реабілітували 1989 року.

Рахівник Саливонківського бурякорадгоспу Антон Миколайович Вільчинський, що жив у Марʼянівці, дістав смертний вирок одного дня з Чайкою та Якубовичем, 19 жовтня 1937 року, але розстріляли його 31 грудня.^[2] Бухгалтера бурякорадгоспу Миколу Івановича Ляшка, уродженця Саливонок, трійка засудила 28 квітня 1938 року; вирок виконано 28 травня. Останній із цих смертних вироків дістав колгоспник Тимофій Андрійович Вербовський, малописьменний, родом із Тернопільщини: трійка засудила його 19 вересня 1938 року, а 30 вересня розстріляли.

9 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР дала по вісім років двом уродженцям Саливонок, які там і жили. Іван Григорович Виговський учителював у місцевій школі, Леонтій (Лев) Федорович Кириченко завідував колективним будинком культури.^[2] Обох реабілітували 1957 року.

Ще двоє уродженців Саливонок дістали вироки одного дня, 28 вересня 1937 року. Трійка засудила до розстрілу Мусія Кириловича Сіденка, техніка-будівельника пивзаводу, що жив у Фастові, і 8 жовтня його розстріляли.^[2] Київський обласний суд дав вісім років Сидорові Івановичу Пурику, 1878 року народження, робітникові в господарстві Гребінківської середньої школи; його звільнили 11 вересня 1943 року за станом здоровʼя, а реабілітували 1991-го.

Двадцять перше червня

21 червня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР виселила на пʼять років за межі України пʼятьох жінок.^[2] Домогосподарки Марія Максимівна Дорожинська, 1883 року народження, і неписьменна Текля Пилипівна Логовська, 1894 року, родом із села Черкас Білоцерківського району, жили в Саливонках. Домогосподарка Антоніна Казимирівна Форнальська і робітниця цукрозаводу Софія Казимирівна Микевич народилися в Саливонках, а жили в Гребінках. Франя Йосипівна Халун, теж уродженка Саливонок, жила в Узині.

Чотирьох реабілітували 1963 року, Халун 1997-го.^[2] Того дня виселили й інших жінок, які жили в Гребінках: їх названо на сторінці про Гребінки.

Сорок

У книзі ми нарахували 40 людей, повʼязаних із Саливонками народженням, життям чи працею, які дістали вироки 1937 або 1938 року. Двадцять вироків припадає на 1937-й, двадцять на 1938-й.^[2][3] Перший вирок датовано 31 серпня 1937 року, останні 21 жовтня 1938-го.^[2] Двадцять одна людина жила в Саливонках, тринадцять у Гребінках, шестеро деінде. Сімнадцятеро народилися в Саливонках. За місцем праці з заводом повʼязані двадцять троє, якщо рахувати цукрокомбінат і цукроробкооп. Лічба бере лише статті, де Саливонки названо прямо чи в назві місця праці; ще кількох жителів Гребінок, засуджених у ці роки, книга записує працівниками цукрозаводу чи цукрового комбінату, не називаючи його, і в цих числах їх немає. У переліку «Поіменно» нижче стоять лише ті, хто народився або жив у Саливонках, за всі роки, тому з його 40 рядків на вироки 1937-1938 років припадає 28, а 12 засуджених цих двох років, повʼязаних із Саливонками лише місцем праці, у ньому немає.^[2]

Двадцять одного розстріляли: за вироками 1937 року пʼятнадцятьох, 1938-го шістьох.^[2] У всіх двадцяти одній статті стоїть «Місце поховання невідомо».^[2] Реабілітували двадцятьох у 1956-1960 роках, чотирнадцятьох 1989-го. Чотирьох реабілітовано 1963-го, Пурика 1991-го, Халун 1997-го.

Поза цією лічбою лишається Павло Данилович Оношко, 1902 року народження, начальник охорони лісів ліспромгоспу, що жив у Бердичеві.^[4] У житомирській книзі записано уродженця «с. Саливонки Київської губ.»; повіту запис не називає, тож певності, що це наше село, немає.^[4] Його заарештували 29 квітня 1938 року, трійка при УНКВС по Житомирській області ухвалила вирок 10 травня, а 10 червня 1938 року його розстріляли в Житомирі. Обвинувачували його за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР, а реабілітували 1956 року.

1925-1933 і 1946-1952 роки

Ще 21 серпня 1925 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ СРСР виселила до Палестини робітника Саливонківського цукрового заводу Леоніда Ісаковича Гурфінкеля, що жив у Білій Церкві.^[2] Реабілітували його 1996 року. 14 березня 1930 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України священика Миколу Микитовича Калюка, який жив у Саливонках. 25 жовтня 1932 року так само виселили Овдія Федоровича Тонковида, уродженця Саливонок, який жив у Білій Церкві й працював охоронником у технікумі. Калюка й Тонковида реабілітували 1989 року.

1933 року вироки дістали пʼятеро селян-одноосібників, які народилися й жили в Саливонках.^[2] Євдокимові Васильовичу Горбаченку 21 січня дали три роки позбавлення волі. 28 квітня Лукашеві Пилиповичу Сіденку дали три роки позбавлення волі. Івана Васильовича Кириченка й Івана Саковича Лютого виселили на три роки за межі України. Василеві Сергійовичу Коваленку дали три роки позбавлення права проживання у 12 населених пунктах СРСР. Вирок кожному ухвалила Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР, обвинувачення статті не називають, а реабілітували всіх пʼятьох 1989 року.

Про вироки воєнних років розказано на сторінці про війну. Після війни Військовий трибунал військ МВС Київської області 4 грудня 1946 року дав пʼятнадцять років Миколі Никифоровичу Литвиненку, 1920 року народження, уродженцеві Саливонок. Він жив у Жашкові й був механіком нафтобази; його звільнили 2 лютого 1955 року по амністії, а реабілітували 1991 року.^[2] 11 червня 1949 року той самий трибунал дав десять років колгоспникові Микиті Яковичу Дзусю, а реабілітували його 1997 року. Останній із цих вироків, десять років, Київський обласний суд ухвалив 20 лютого 1952 року. Його дістав Леонтій Кирилович Марченко, родом з Узина, який жив у Саливонках і тимчасово не працював. Реабілітували його 1994-го.

Для пошуку. Статті стоять у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області, більшість у розділі Васильківського району, за абеткою прізвищ. Тих, хто народився деінде, треба дивитися й в інших розділах, Тимошенка, скажімо, у макарівському.^[2] Книга пише «Саливонки Васильківського району», а газета 1938 року називає цей район Гребінківським.^[2][1] Завод у статтях зветься то Саливонківським, то Саливонівським, Саливонським чи Соливонківським.^[2]