Соколівка
село, Білоцерківський район, Київська область. Стара назва Соколовка, Sokołówka
Перший переписний лист 1897 року в Соколівці заведено на двір Терентія Іродіонова Ткаченка: одна житлова будівля, дерево й солома, двоє чоловічої статі й четверо жіночої.[1] Усі шестеро тут народилися й тут приписані, а при одній із дочок у графі про навчання записано церковно-приходську школу. На обкладинці цих листів стоїть «деревня Соколовка» й сільське товариство «Соколовецкое».[1] А 1864 року Похилевич описував Соколовку лише як один із чотирьох кутків Храпачів.[18] Чи була вона своїм селом, чи кутком сусіда, і відколи?
Соколівка стоїть над річкою Роток.[18][19] За довідником 1971 року, до районного центру звідси 38 кілометрів, до автостради Київ-Одеса 1,5 кілометра, а до залізничної станції Біла Церква 16.[35] 1900 року це Гребенська волость Васильківського повіту Київської губернії, 33 версти до повітового міста.[22][23]
Назва
Ревізька казка 1811 року пише «деревни Соколовки», польський географічний словник 1890 року Sokołówka, а Список поселень 1924 року вже «Соколівка».[3][19][30] Переказ про давнє місто повторюють книжки різних часів. Похилевич: на місці городища «по преданію, находился нѣкогда городъ Соколовъ».[18] Книга памʼяті, за переказами старих людей: тут «знаходилося старовинне містечко Соколов, в якому розводили соколів для ловів».[32] Довідник 1971 року говорить про це як про легенду й додає: «Гадають, що звідси й походить назва села».[35] Словник гідронімів знає ще й річку Соколівку, притоку Протоки.[21]
Не плутати. Соколовка Уманського повіту з покажчика Памʼятної книжки 1914 року це інше село.[26]
Городища над Ротоком
Між Соколовкою й Глушками Похилевич описує «древнее городище», з трьох боків оточене Ротоком і болотами, а з четвертого земляним валом із ровом завдовжки 340 сажнів.[18] На захід від нього, «гдѣ нынѣ кутокъ Соколовка», на крутому березі лежало друге укріплення, всього на півтори десятини.[18]
Антонович теж знає два городища: у другому, круглому, на захід від села, у 1862 році спробували розкопати «обнаруживавшійся погребъ», і обвал землі задавив одного з учасників, доктора Салатка.[20] Антонович пише, що 1887 року знайшли гробницю «съ скелетами человѣка и лошади», і того самого року Оссовський розкопав два кургани.[20] Довідник 1971 року згадує біля Соколівки кочівницький курган X-XII століть із похованням вершника з конем.[35]
Деревня графа Браницького
За нарисом у книзі памʼяті, село засноване приблизно в 1710-1720 роках.[32] 1811 року воно вже має власну ревізьку казку: «Васильковского Повета деревни Соколовки», поміщика графа Франциска Ксаверія Браницького.[3] Підсумок чоловіків такий: «Итого крестьяне 31».[3] У покажчику казок поміщицьких селян 1834 року при Соколівці записані Приходченко й Литвин, він же Слизконіс.[17]
Польський словник 1890 року відносить село до білоцерківського ключа графів Браницьких.[19] На переписному листі 1897 року «Соколовка владельческая усадьба» належить графині Марії Євстафіївні Браницькій, і сама садиба налічує 31 чоловіка й 36 жінок; за покажчиком цих листів, у садибі записано служників економії, помічників завідувача й австрійських підданих.[2] Разом із двома лісами, двома лісовими дачами й корчмою окремо від деревні відомість рахує 46 чоловіків і 51 жінку.
Список 1900 року показує, як лежала земля: із 1519 десятин поміщиці належало 1017, селянам 501, іншим станам одна.[22] Господарство вів управитель Юліан Яковлев Маєвський, а в самій деревні, крім церкви й школи, стояли кузня й казенна винна лавка. 1914 року Марія Браницька все ще записана власницею земель, серед них однією групою при восьми місцях: Глушках, Храпачах, Саливонках, Гребінках, Пінчуках, Соколовці, Лосятині й Пищанах.[25]
Один із чотирьох кутків
Похилевич подає окрему статтю лише про Храпачі, і це село «состоитъ изъ четырехъ частей или кутковъ, раздѣляемыхъ небольшими полосами полей»: Соколовка, Глушки, Скребиші й власне Храпачі.[18] Жителів обох статей у них 1702, і понад те 92 римо-католики. Виноска розкладає це число вгору по річці: у Храпачах і Скребишах 988, у Глушках за версту 291, «въ Соколовѣ, версты двѣ еще выше» 423.[18]
Польський словник 1890 року вже пише Соколівку окремим пунктом гасла Sokołówka, селом із 541 мешканцем.[19] Православну парафію він дає їй у Храпачах і, посилаючись на Похилевича, повторює, що Соколівка лише частина, «kąt», села Chrapacze.[19]
Своя церква
«Церковь построена въ 1882 году», каже клірова відомість за 1915 рік про церкву Різдва Богородиці в самій Соколівці.[4] Церковно-приходська школа в селі мала вчителя: перепис 1897-го, за покажчиком, записує її окремим розділом, а Список 1900 року дає деревні «1 православная церковь» і «1 церковно-приходская школа».[2][22] 1914 року при Соколовці значиться священик Вас. Ив. Павличенко, а при Храпачах, у тому самому окрузі, інший, Іоак. Ильичъ Росновскій.[24]
Двори й люди
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1811 | 31 | чоловіки-селяни в ревізькій казці[3] |
| 1864 | 423 | жителі кутка «въ Соколовѣ», виноска Похилевича[18] |
| 1890 | 541 | мешканці за польським словником[19] |
| 1897 | 361 ч., 361 ж. | наявні по деревні; разом із садибою, лісами, дачами й корчмою 407 ч. і 412 ж.[2] |
| 1900 | 712 | 346 ч. і 366 ж. у 158 дворах[22] |
| 1924 | 933 | 447 ч. і 486 ж. у 245 господарствах[30] |
| 1971 | 873 | населення за довідником 1971 року[35] |
Поруч із Соколовкою Список 1900 року окремим пунктом друкує Храпачі: 140 дворів, 729 жителів, своя церква.[22] 1912 року «Рада» повідомила про реєстрацію Гребенського кредитового товариства, і в його районі Храпачі, Соколівка, Глушки й Скребиші названі кожне окремо.[6] Список поселень 1924 року записує Соколівку за власною, Соколівською сільрадою в Гребенському районі Білоцерківської округи.[30]
Колгосп, голод, вироки
У 1925 році в селі було створено Товариство по спільному обробітку землі, куди ввійшли Г. Ткаченко, М. Слізконос, Л. Синявський та інші, а очолив його М. Слізконос.[32] 1930 року на базі цього товариства створили колгосп, який очолив Г. А. Ткаченко. Пізніше це господарство отримало назву «Крицевий».[32]
Мартиролог жертв голоду укладено за свідченнями Ф. С. Бублика (1905 р. н.) і О. П. Краснобаєвої (1922 р. н.), Героя Соціалістичної Праці; їх записав у 1992-1993 роках М. П. Таран, краєзнавець із Гребінок.[32] Книга памʼяті називає 238 прізвищ, а всього загиблих за свідченнями очевидців 274.[33] У переліку підряд стоять Бурлаченки й Домбровські. Про голод 1932-1933 років є окрема сторінка. 1993 року на цвинтарі відкрили памʼятник жертвам Голодомору.[32]
Друга книга «Реабілітованих історією» по Київській області має вісім статей про людей, які народилися або жили в Соколівці: пʼять вироків це виселення, три позбавлення волі.[34] Одноосібників виселяли 1931 і 1933 років, а колгоспників судили 1937 і 1938 років. Решта три статті - про помічника бухгалтера (1931), домогосподарку (1938) й червоноармійця (1945); про ці вироки є окрема сторінка.
Окупація й братська могила
«Бригада київських художників у січні зробила проекти іконостасів і виконала цю роботу в селах Лосятин та Соколівка, Гребінківського району», написало «Нове українське слово» 1942 року, і за цю роботу художники дістали подяку від громад обох сіл.[8] Стаття 1943 року про район у тій самій підцензурній газеті хвалить минулорічні польові роботи й згадує перші зібрані махорку й соняшник. Соколівку вона називає серед шести сіл, що «найкраще справилися з роботами».[9] В обʼяві у «Васильківських вістях» 1943 року Василь Ничипорович Шевченко з Соколівки шукає гнідого коня Маляра, вкраденого «в ніч з 13 на 14 липня».[7]
Рішення виконкому 1970 року записує в селі братську могилу воїнів, «які загинули в 1943 році в боях за визволення села».[10] За довідкою сільради 1987 року, братська могила одна, а всього поховано 66 воїнів: 17 відомих і 49 невідомих.[14] У машинописному списку сільради дванадцять із сімнадцяти воїнів мають дату загибелі на зламі 1943 і 1944 років.[12] Окремо, за списком сільради, 61 житель Соколівки загинув під час війни, і перші 33 імена цього списку видно на фотографії обеліска воїнам.[15][16] Усе це зібрано на сторінці про війну.
Колгосп «Україна»
За Вікіпедією, Олександра Петрівна Краснобаєва, ланкова буряководів, народилася в Соколівці 8 квітня 1922 року й дістала звання Героя Соціалістичної Праці Указом від 8 квітня 1971 року.[36] Довідник 1971 року пише про неї: «За досягнення високих показників у роботі ланковій колгоспу О. П. Краснобаєвій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці».[35] Той самий довідник застає в Соколівці центр сільради, центральну садибу колгоспу «Україна» на 790,8 гектара, з них 752,6 орної, і початкову школу.[35]
Що збереглося
«На околицях Соколівки збереглися два городища», пише довідник 1971 року.[35] Перелік памʼяток 2003 року ставить братську могилу й памʼятник воїнам-односельцям біля Будинку культури і дає при них роки 1964 і 1969.[11] Облікова картка № 481 описує воїна «с автоматом и знаменем в руке» у центрі села, а на її фотографії статуя й обеліск стоять поруч, за однією огорожею.[13]
Відколи своя
Своя деревня за ревізькою казкою 1811 року, своя церква 1882 року, своя сільрада за Списком 1924 року, де вона стоїть і в графі належності перед районуванням.[3][4][30] Бракує одного року: коли Соколівка дістала власну парафію, могли б сказати клірова відомість за 1893 рік і метричні книги Храпачів 1860-1880-х років.[27][28]
Для пошуку. Писали Соколовка, Sokołówka. Ревізькі казки 1811 і 1834 років - ДАКО, ф. 280, оп. 2, переписні листи 1897 року - ф. 384, оп. 5.[17][1] Метрики й клірові відомості церкви Різдва Богородиці - ЦДІАК, ф. 127, книга 1903 року спільна на одинадцять церков, ранні записи шукати і в книгах Храпачів.[28][29][19] Акти від 1935 року - спільні книги, які опис здебільшого записує за Васильківським районом, ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1.[5] Радянські записи - під Соколівською сільрадою Гребінківського району, з кінця 1962 року Васильківського.[31]