На три роки за межі України

10 травня 1931 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України Григорія Гавриловича Драгожила, 1886 року народження.^[2] Він народився й жив у Соколівці, мав початкову освіту й був селянином-одноосібником. Реабілітували його 1989 року.

У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області поруч із ним стоїть Юхим Пантелеймонович Драгожил, 1904 року, малописьменний.^[2] Орган той самий, строк той самий і запис той самий, «селянин-одноосібник».^[2] Вирок датовано 20 березня 1933 року. По батькові в них різні, а родичами книга їх не називає.

Одноосібники й помічник бухгалтера

7 травня 1933 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України ще одного уродженця й жителя Соколівки, селянина-одноосібника Олексія Олександровича Колосенка, 1883 року, малописьменного.^[2] Григорій Драгожил, Юхим Драгожил і Колосенко отримали від наради однаковий строк.

Прохір Леонтійович Нечипоренко, 1899 року, теж народився й жив у Соколівці, але записаний інакше: помічник бухгалтера райкоопспілки в Гребінках, освіта початкова.^[2] Його виселила трійка при Колегії ДПУ УСРР, 28 липня 1931 року, і на довший строк: на пʼять років за межі України. Юхима Драгожила, Колосенка й Нечипоренка реабілітували 1989 року, того самого, що й Григорія Драгожила.

Колгоспники 1937 і 1938 років

2 листопада 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила до десяти років позбавлення волі колгоспника Йосипа Івановича Синивського, 1900 року, уродженця й жителя Соколівки з початковою освітою.^[2] Реабілітували його 1959 року, раніше за решту цих восьми людей.

Філон Микитович Невгода, 1897 року, малописьменний, народився в селі Плесецьке, а жив у Соколівці й теж був колгоспником.^[2] 17 травня 1938 року Київський обласний суд засудив його до чотирьох років позбавлення волі, а реабілітували його 1991 року.

Постанова ЦВК УРСР від 20 квітня 1938 року про виборчі округи до Верховної Ради УРСР, надрукована в «Пролетарській правді», ставить село в Білоцерківську виборчу округу № 83: «Від Гребінківського району - населені пункти: Лосятин, Соколівка, Пологе і Гребінка».^[1] Вироки тих самих років у Лосятині й Гребінках зібрано на окремих сторінках.

Параска Хміль і Олександр Шабатин

Параска Пилипівна Хміль, 1885 року, народилася в Соколівці, а жила в Олійниковій Слободі Білоцерківського району, домогосподаркою; книга записує її неписьменною.^[2] 21 червня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР виселила її на пʼять років за межі України, а реабілітували її 1989 року. Семеро інших у цих статтях чоловіки.

Олександр Якович Шабатин, 1912 року, уродженець Соколівки із середньою освітою, записаний червоноармійцем діючої армії; де він жив, стаття не вказує.^[2] 7 березня 1945 року Військовий трибунал 138 СД засудив його до десяти років позбавлення волі, а 22 грудня того самого року він помер в увʼязненні. Могили книга не знає: «Місце поховання невідомо».^[2] Реабілітували його 1991 року.

Що каже книга і чого не каже

Про Соколівку в цій книзі вісім статей.^[2] Пʼятеро людей у них народилися й жили тут; Невгода народився в Плесецькому, Хміль жила в Олійниковій Слободі, а місця проживання Шабатина стаття не подає. Пʼять вироків це виселення, три - позбавлення волі, до розстрілу не засудили нікого з цих восьми.

Обвинувачення не названо в жодній статті: є орган, дата й кара, але немає того, що саме людині закидали.^[2] Смерть записана в статті Шабатина, решта семи обриваються на вироку й реабілітації, тож хто з цих людей повернувся додому, книга не каже.

Вісім це лічба статей однієї книги, а не всіх репресованих із села.^[2] Її передмова каже про всю Київщину: «Мусимо чесно визнати, що наведені довідки жертв безвинних репресій далеко не всі. Насправді репресованих на Київщині було набагато більше».^[3]

Для пошуку. Статті стоять у другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області, у розділі Васильківського району, за абеткою прізвищ.^[2] Село там подане як «с. Соколівка Васильківського району», а постанова 1938 року ставить його в Гребінківський.^[2][1] Прізвище Синивський надруковане саме так.^[2] Гринюк Онуфрій у тій самій книзі стосується іншого села, Соколівки Буського району Львівської області.