Директор школи, бухгалтер МТС і шість строків по десять років

Михайло Антонович Лукашевич народився 1879 року в Горохові на Волині. Мав вищу освіту, жив у Лосятині й був директором неповної середньої школи.^[3] 19 жовтня 1937 року трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу, а 3 листопада вирок виконали. «Місце поховання невідомо», - стоїть у статті про нього.^[3] Реабілітували його 1957 року.

Із шістнадцяти людей, яких друга книга «Реабілітованих історією» по Київській області повʼязує з Лосятином народженням або проживанням, до розстрілу засудили його одного.^[3] На 1937-1938 роки припадає вісім вироків: сім винесла трійка, один Особлива нарада. Ще семеро дістали вироки раніше, один пізніше. У 1937-1938 роках Лосятин належав до Гребінківського району.^[1][2][6]

Шість вироків по десять років

Шістьох жителів села трійка при УНКВС по Київській області засудила до десяти років позбавлення волі.^[3] Першим у цьому ряду стоїть Федір Митрофанович Лебідь, 1888 року народження: його вирок датовано 31 серпня 1937 року. 1 вересня засудили Павла Петровича Шевченка, 1897 року. 11 вересня засудили Якима Федоровича Драниченка й Панаса Володимировича Сидоренка, обох 1889 року. 15 вересня - Степана Івановича Гапоненка, 1892 року. Останнім, 2 листопада, - Максима Михайловича Левченка, 1899 року.

Лебідь, Шевченко, Драниченко, Сидоренко й Гапоненко записані колгоспниками, Левченко одноосібником.^[3] Усі шестеро народилися в Лосятині, у ньому жили й мали початкову освіту. Що було з ними після вироку, книга не каже: у кожній із шести статей за строком одразу йде реабілітація 1989 року.

Бухгалтер МТС, жовтень 1938 року

Яків Миколайович Змієвський, 1899 року народження, уродженець і житель Лосятина, працював бухгалтером МТС.^[3] 21 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до пʼяти років позбавлення волі. Реабілітували його 1956 року.

Обвинувачення не названо в жодній із шістнадцяти статей: у них є орган, дата й кара, але немає ні статті кодексу, ні того, що саме людині закидали.^[3]

Від виселення 1930 року до трибуналу 1945-го

12 жовтня 1930 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила на три роки за межі України двох одноосібників із Лосятина: Фотія Михайловича Клопенка, 1899 року, і Кіндрата Максимовича Симоненка, 1886 року.^[3] 14 березня 1931 року трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила до пʼяти років позбавлення волі одноосібника Огея Андрійовича Овдієнка, 1898 року. 27 квітня 1931 року на три роки за межі України виселили ще одного одноосібника, Андрія Романовича Назаренка, 1884 року. 26 квітня 1933 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР дала Каленику Стаховичу Чумаку, 1876 року, три роки позбавлення волі умовно. Усіх пʼятьох реабілітували 1989 року.

Іван Лазарович Піскаленко, 1902 року, народився в селі Тростинська Новоселиця, а жив у Лосятині колгоспником.^[3] Про нього в книзі надруковано: «Особливою Нарадою при НКВС СРСР 28 серпня 1933 року засуджений на 3 роки позбавлення волі».^[3] Реабілітували його 1989 року.

8 лютого 1935 року Київський обласний суд засудив до шести років позбавлення волі Дементія Юхимовича Овдієнка, 1901 року, малописьменного, який тимчасово не працював; реабілітували його 1990 року.^[3]

Останній у цьому ряду - колгоспник Павло Кирилович Пологовський, 1921 року, з неповною середньою освітою.^[3] 24 травня 1945 року Військовий трибунал КВО засудив його до десяти років позбавлення волі. Звільнили його 6 жовтня 1954 року, реабілітували 1992-го. Серед шістнадцяти статей дата звільнення є тільки в цій.

Двоє поза цією книгою

Захар Тимофійович Борейко, 1882 року народження, записаний у першій книзі житомирського тому тієї самої серії як уродженець «с. Лосятин Київської губ.», і покажчик того тому веде це село на Васильківський район Київської області.^[4] 27 червня 1941 року його, вʼязня промВТТ у Житомирі, заарештували за статтею 54-10 КК УРСР, а 9 жовтня 1941 року УНКВС по Ростовській області справу припинило. За що він сидів до цього арешту, де жив і чи реабілітований, стаття не каже.

Арсентій Михайлович Осипенко, 1891 року, записаний рядком у «Списку репресованих громадян, архівно-слідчі справи на яких зберігаються в Державному архіві Хмельницької області»: місцем народження там стоїть «с. Лосятин Гребінківського району Київської області».^[5] Дат арешту, вироку чи реабілітації в рядку немає, тож чи судили його, ким і за що, зі списку не видно.

Про ті самі роки в сусідів є окремі сторінки: Гребінки і Саливонки.

Для пошуку. У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області лосятинців шукайте за формою «с. Лосятин Васильківського району», хоч у 1937-1938 роках село належало до Гребінківського.^[3][1][2][6] Директор школи Лукашевич стоїть там із місцем народження Горохів, а колгоспник Піскаленко - Тростинська Новоселиця, тому за місцем народження їх у Лосятині не знайти.^[3]