«І ще 3 душі»: голод 1932-1933 років у Соколівці
Домбровські в мартирологу Соколівки стоять підряд: Микола, Юля, Михаліна, Анеля, Петруня, Франко[4]. Останній рядок цього прізвища такий: «Домбровська (і ще 3 душі)»[4]. Хто ця жінка і хто були ті троє, книга не каже.
Перелік починається з рядка «Бурлаченко Артем», а за ним ідуть Микола Артемович, Віра Артемівна, Петро Артемович, Ольга Артемівна, Іван Артемович, Ганна Артемівна й Павло Артемович[4]. Є в ньому «Домбровський Петруня», «Зануда Федя», «Торохтій Марійка», «Шабатин Тосік Степанович»[4]. Дат смерті, віку й причин не подано нікому.
Від товариства до колгоспу
У 1925 році в селі створили Товариство по спільному обробітку землі, ТСОЗ. Увійшли до нього Г. Ткаченко, М. Слізконос, Л. Синявський та інші, а очолив його М. Слізконос[3]. 1930 року на базі цього товариства створили колгосп, який очолив Г. А. Ткаченко. Пізніше господарство отримало назву «Крицевий», року не названо[3]. Прізвища Ткаченко, Слізконос і Синявський є і в мартирологу; чи це ті самі родини, невідомо[4].
Про голову колгоспу й голову сільради 1933 року в нарисі одне речення: «В 1933 році був головою колгоспу Здоренко Максим (житель села Пінчуки), головою сільської ради - Сулима, які ревно виконували вказівки по нищенню селянина-хлібороба»[3]. «Ревно виконували» це слова книги. Що саме робили ці двоє, що забирали в людей і коли почали вмирати, у нарисі про село не сказано[3]. Про голод у Пінчуках, жителем яких його називає книга, є окрема сторінка.
Двоє свідків
Мартиролог укладено за свідченнями Ф. С. Бублика (1905 р. н.) і О. П. Краснобаєвої (1922 р. н.), Героя Соціалістичної Праці. Записав їх у 1992-1993 роках М. П. Таран, краєзнавець із селища Гребінки[3]. Документа, на якому стоїть перелік, не названо. Покажчик імен веде обох свідків тільки на сторінку нарису, тож, судячи з нього, самих їхніх слів у томі немає[5].
Книга використала «Розіп’яте село» М. Тарана (Біла Церква, 1995) про населені пункти «нинішніх Білоцерківського, Васильківського і Києво-Святошинського районів»[6][7] і називає другу його книгу «Моє рідне село» (Фастів, 2005)[7]. Чи є там соколівські записи, книга не каже[3].
238 прізвищ, 274 жителі
У нарисі стоять два числа: «Встановлено 238 прізвищ жителів с. Соколівка, які загинули голодною смертю, а загальна кількість загиблих від голоду за свідченнями очевидців - 274 жителі Соколівки»[3]. Позицій у переліку справді 238, але людей за ними більше[4]. Шістнадцять позицій несуть ще й безіменних: «Голоденко Ганна і троє дітей», «Лісовенко Олексій і двоє синів», «Петрик Олена і дитина», «Теренчук Мотря і троє дітей»[4].
За нашим підрахунком, безіменних у цих шістнадцяти позиціях 36, і якщо додати їх до 238, виходить 274[4]. Чи так рахував укладач, невідомо[3]. Щоб сума зійшлася, кожен із двох дослівних повторів треба рахувати обидва рази: «Зінченко Ганна і двоє дітей» і «Хабрук Іван»[4]. Чи це ті самі люди, книга не каже.
«В пам’ять про замордованих голодом односельців у 1993 році на цвинтарі був відкритий пам’ятник жертвам Голодомору», - пише нарис, і підпис під фото памʼятника дає той самий рік[3].
Для пошуку. У ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1, у заголовках книг актів у відкритому описі Соколівка стоїть від 1935 року, у книзі шлюбів, а серед книг смертей від 1937-го[1]. За 1932-1933 роки опис подає у графі «Відділ РАЦС» під назвою «Васильківський» книги з Гребінками, В. Новоселицею й Марʼянівками, і книги смертей 1933 року серед них немає[1]. Зміст книги смертей 1932 року називає Гребінки і 2а Марʼянівку; чи є в її актах жителі Соколівки, зміст не каже[2]. Алфавітні журнали смертей 1922-1933 років стоять у тій самій графі під назвою «Білоцерківський», без назв сіл[1].