Гайдамаки в пінчуківській корчмі на Пилипівку 1770 року

Уночі на Пилипівку 1770 року, у різдвяний піст, гайдамацька ватага зайшла до корчми в Пінчуках і взяла в єврея 55 рублів.^[2] Більше нічого там не брали, ні грошей, ні речей, і тієї самої ночі були в Пологах і Саливонках. Місяця й дня нальоту документ не подає: дату називає лише питання суду, чи був підсудний із гайдамаками, «gdy rabowali Pinczuki, Połohy, у Salawonki pod czas Pilipowki w roku 1770».^[1]

Розповів про це один із ватаги, Олексій Бугайенко, на допиті в магдебурзькому міському суді Білої Церкви 14 травня 1771 року.^[1] Виписку з білоцерківських книг видано під печаткою того суду 27 серпня того самого року, і вона лягла до Коденської книги судових справ, поряд із допитом коденського суду.^[3][1] Добровільно про грабунок Бугайенко говорити не хотів; зізнався, як записано, «po zacięciu razy kilkadziesiąt pod prętami», після кількох десятків ударів різками.^[2]

Хто був у ватазі

Сам Бугайенко народився в Саливонках, білоцерківському селі, «w obrządkach ruskich», син Степана Бугая й Олени Осадчуківни, і було йому близько 28 років.^[1] Оженився він з Оксаною з Пологів, яку брав від удови Анни. Три роки жив із нею в Саливонках, а на четвертий, під час гайдамаччини, перебрався з жінкою за кордон, до Києва. Жінка його на час допиту жила на печерському чернечому хуторі над Дніпром.

Спільників він назвав одинадцятьох.^[2] Першим стоїть Яків Хвесценко з Гребінок, що жив тепер у Києві на Подолі, на Кожемʼяках. Далі брати Гаврило й Кузьма Попки з Пологів, які жили там само й звалися вже Щербинами. Далі в списку люди з Трилісів, Мотовилівки, Брусилова, Пологів і Богуслава, а при кількох місце не назване або стоїть «zagraniczny»; з Пінчуків жодного з одинадцяти не названо.^[2]

Що взяли тієї ночі

У Пологах гайдамаки взяли в єврея-орендаря двох коней.^[2] Там же випадково дізналися, що в селі ночує пан Мілевський, гребінківський намісник. Забрали в нього два старі жупани, зелену бекешу, постіль із клунком і двох коней; грошей при ньому не було. На Мілевського їх і націлював хуторянин Дмитро Середа («o Dmitrze Seredzie futorzaninie ante Białocerkiewskim»). Сам на грабунок він не пішов, але позичив три рушниці й радив грабувати насамперед намісника, бо той «teraz pieniądze ma, bo nabrał na żyto».^[2] У Саливонках пограбували лише єврея-орендаря: взяли грошей, скільки, Бугайенко не знав, і штуки конопляного полотна, а тоді тієї ж ночі поспіхом подалися назад за кордон.

Здобич поділили порівну, кожному по пʼятнадцять рублів; речі оцінювали між собою, і кому їх бракувало до рівної частки, тому добирали грошима.^[2] Понад те ватажок Василь узяв собі зелену юпку Мілевського.

Як його спіймали під Пінчуками

Бугайенко з шурином Кузьмою Попком прийшли під Пінчуки зранку й залягли в бурʼяні: хотіли перечекати до ночі й тоді йти до батька в Саливонки.^[1] Пінчуківські люди («ludzie Pinczukowzkie») їх помітили й кинулися ловити.^[1] Кузьма схопився за спис і пістолет, люди на той час відступили, а він угледів на ниві кобилу, скочив на неї й утік, покинувши і спис, і пістолет. Бугайенка схопили й звʼязали «we środę d. 8 maij», а наступного дня, в четвер, привезли до вʼязниці при білоцерківському дворі.^[1] Року при цій даті документ не ставить; було це в тому самому травні, перед допитом 14 травня 1771 року.

Наприкінці коденської частини справи, біля слів «do więcey przyznać nie chce», на березі приписано «Ścięty», тобто «стятий».^[1]