Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Наливайківка
село, Бучанський район, Київська область
За дописом у «Раді», уночі проти 15 січня 1908 року з місцевої сільської розправи невідомий виставив вікно й виніс усі громадські папери: податні зшитки на казенні й мирські податки за 1907 рік, страхові списки з квитанційним зшитком, ревізькі казки, накази на виконання присудів волосного суду, списки наділеної селянам землі й книгу «Положеніє о крестьянах»[1]. Не взяли тільки трьох планів на надільну й додаткову землю. Сама розправа стояла в окремому будиночку на світлицю й кухню, без хати для сторожа. Поліцейське слідство нічого не знайшло.
Село лежить у Макарівській селищній громаді Бучанського району, за пʼять верст на захід від Макарова, «при вершинахъ ручья Почепина»[12]. Раніше село належало до Макарівського району, історично - до Макарівської волості Київського повіту Київської губернії. Сільраді підпорядковувалося село Почепин[15].
Назва
Найдавніша відома згадка - 1506 рік, у складі маєтностей Ясинецьких: так подає краєзнавча стаття[19].
Похилевич 1864 року називає село батьківщиною «древней малороссійской дворянской фамиліи Наливайковъ», з якої, за ним, походив гетьман Наливайко[12]. Нарис 2006 року нагадує, що за іншими істориками Демʼян і Северин Наливайки народилися в сімʼї кушніра в Гусятині[28].
Урочища села, які перелічує Похилевич: Кидниця, Надухи, Демʼяновське[12].
Кому належало
Нарис 2006 року пише, що 1768 року Макарів разом із Наливайківкою дістався Каєтанові Расцішевському, а після його смерті 1785-го володіння перейшло до Мілевського, одруженого з родичкою Расцішевського[28]. Із 1 по 14 листопада 1799 року консисторія розглядала справу за рапортом благочинного священника Стефана Околовича - про віддачу в рекрути поміщиком Мілевським жителя Наливайківки, сина дячка Никифора Шулякевича[25].
Далі, за Похилевичем, 1830 року Ксаверій Павша продає село Сорочинському, 1845-го його бере полковник Микола Чеснок, 1861-го - В. В. Синельников[12]. За останні тридцять років кріпацтва Наливайківка змінила чотирьох власників. Видання 1887 року додає останню ланку: на момент виходу книги Синельникова вже не було в живих, і маєток перейшов до його спадкоємців[13].
Похилевич називає в селі й винокурню, збудовану 1842 року, з 1853-го з паровим механізмом[12]. У березні 1848 року в селі були заворушення через інвентарні правила[15].
За виданням Похилевича 1887 року, наділ селян - 1727 десятин, викупний платіж 2451 карбованець 1 копійка, а власницької землі при селі - 4179 десятин[13]. Землю 1900 року ділили так: поміщикам 2674 десятини, селянам 1621, церкві 65[14].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1860-ті | 766 | обох статей, на 4872 десятинах[12] |
| 1887 | 1340 | 1318 православних, 6 римо-католиків, 16 євреїв обох статей; ревізьких душ 411[13] |
| 1900 | 1656 | 278 дворів, 4360 десятин[14] |
| 1971 | 1470 | довідник «Історія міст і сіл»[15] |
Німецька колонія
Поруч із селом, у тій самій Макарівській волості, стояла окрема німецька колонія з тією самою назвою. «Список населених місць» 1900 року подає її окремим записом: 12 дворів, 58 осіб - 27 чоловіків і 31 жінка, - 250 десятин землі «нѣмцам-колонистам»[14]. У волості таких колоній було чотири.
16 січня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила двох уродженців Наливайківки, обох німців: Арнольда Генріховича Вирха, 1900 року народження, завідувача хлібопекарні в Ірпені, і Ертмана Фрідріховича Міллера, 1904 року, завідувача ферми в колгоспі сусідньої Улянівки[20]. Того ж дня через ту саму Особливу нараду пройшли ще щонайменше шістнадцятеро людей з району. 1944 року з району виселили Ганну Едуардівну Щербину, 1923 року народження, теж уродженку Наливайківки.
XX століття
Улітку 1911 року «Рада» тричі писала про агітаторів чорносотенного «Союзу русского народу», приписаних до макарівського відділу, які агітували по селах. 12 червня газета надрукувала допис із самої Наливайківки «Союзники»: з селян правили «по полтиннику вступного», бо організатори обіцяли кожному, хто пристане до союзу, «всякі вільготи та привелеї», найголовніше - право пасти скотину, де забажається; та перший же гурт «союзницької скотини», що паслась у панському клевері, пан загнав до економії й вимагав викупу[3]. Фейлетон 14 червня переказує цей допис так: «макаровські союзники вчили наливайківських дядьків робити політику»[2]. Другий фейлетон писаний від імені союзника, який їде з Наливайківки, «де дві години тому прилучив до союзу ще один мильйон істино-руських», везучи в саквояжі коло бравінга торбу мужицьких полтинників - членських вкладок[4].
Під час колективізації, за нарисом у «Національній книзі памʼяті», розкуркулили Михайла Черниша, Михайла Саврана, А. П. Гладкого та інших[18]. 18 січня 1930 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила за межі України на три роки Андрія Федоровича Вірозуба[20]; того самого дня рішення ухвалили ще щодо шістьох жителів району, а по всій Київщині цією датою в книзі проходять понад тридцять людей.
За вісім днів, 26 січня 1930 року, та сама нарада засудила чотирьох жителів села: робітника радгоспу Миколу Климовича Булаха, робітника радгоспу Івана Терентійовича Пархоменка, робітника радгоспу Василя Савовича Шведа і вчителя місцевої школи Петра Павловича Чепелика[20]. Пархоменка виселили за межі України, решту - по три роки позбавлення волі. З усього Макарівського району того дня засудили рівно цих чотирьох, а по всій Київщині тим самим числом у книзі проходять двадцять дві людини.
1932 року в Наливайківській школі вчився у 7-у класі Олександр Миколайович Підсуха, згодом поет і драматург, народжений 1918 року в сусідніх Ніжиловичах[28]. Село лишилося і в його віршах: у романі «Поліська трилогія» сина відправляють «в семирічку, а не в свинопаси» - «Краще хай в Наливайки іде… Вісім верств - в Наливайки й назад - одміра, не шкодуючи пʼят»[28].
Восени 1932 року по Наливайківку особисто приїхав уповноважений ЦК КП(б)У й запропонував занести село на «чорну дошку»[18]. За місяць районна газета надрукувала таблицю, у якій село стоїть із сорока відсотками виконаного плану - найгірше серед восьми сіл, які газета назвала такими, що саботують хлібозаготівлі[21], а в тому самому номері - звіт про виїзну сесію Київського обласного суду, яка судила жителів просто на місці. За рік у мартиролозі Голодомору по цьому селу лишиться одинадцять осіб, і десять із них - одне прізвище.[18]
Про Голодомор «Національна книга памʼяті» пише, що вважають, ніби помер кожен третій житель[18]. Лише з Почепина, який нарис називає районом села, «померло 33 людей. Це за неповними даними»[18].
Михайла Борисовича Саврана, 1874 року народження, неписьменного колгоспника, трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу 24 серпня 1937 року, вирок виконано 7 вересня.[20]
Окремим засіданням, 4 грудня 1937 року, та сама трійка дала по десять років двом іншим - голові місцевого колгоспу Олександрові Івановичу Загурському і ветеринарному лікареві колгоспної ферми Тимофієві Савовичу Шведу.[20]
До травня 1939 року в Наливайківці, як і в сусідній Липівці, створили кандидатську партгрупу[5]. Позику 1938 року колгоспники передплатили на 12 тисяч карбованців, 1939-го - вже на 23 тисячі, з яких 15 внесли готівкою[6].
Колгосп і лісгосп у селі створили 1930 року[18]. Господарство при цьому було не одне. У серпні 1940 року обласна газета називає в Наливайківці артіль ім. Сталіна, яка ще до 10 серпня обмолотила й розстелила весь урожай льняної соломки з 42 гектарів; газета ставить її серед передових артілей району[7]; голова її, І. Булах, підписався під листом фінансового активу району в червні 1941-го[10]. А в січні 1941 року на заняття сільської агрошколи ходили колгоспники з трьох артілей[8].
У грудні 1940 року тут відкрили стахановську агрошколу: розраховували на 25-35 слухачів, а регулярно приходило понад шістдесят[8]. Школою керувала агроном ІІ Макарівської МТС Є. Старовойт, вона ж вела заняття й залучала стахановців читати лекції; одну прочитала льонарка Євгенія Сторожук. Слухачі вивчали ґрунти й агротехніку культур, слухали лекції з географії та української мови й просили організувати екскурсію до Києва.
Коли 4 червня 1941 року район закінчив підписку, Наливайківка була серед трьох сіл, чиї колгоспи першими в районі вивершили підписку на нову позику[9].
Із війни не повернулися 194 жителі, воювали шістсот, вісімнадцятеро були в партизанах[28]. Почепин лічили окремо: «194 чоловіки з Наливайківки та 33 з Почепина полягли смертю хоробрих»[28]. Про 161 нагородженого пише «Історія міст і сіл»[15].
За нарисом, «В 1950 р. три наливайківські колгоспи обʼєднались в один», а назву «Родина» він дістав з 1962 року[28]. Довідник 1971 року застає його вже під цією назвою: 3400 гектарів угідь, з них 2868 орної землі, а в селі - восьмирічна школа, будинок культури й бібліотека[15].
Церква
Церква святого Миколая, деревʼяна, шостого класу, з 43 десятинами землі, збудована 1845 року коштом поміщиці Сорочинської[12]. Попередню описано у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік.
2000 року в селі «відновлено церкву "Святителя Миколая"» Української православної церкви Київського патріархату[28]. Посвята та сама, що й 1845 року.
Що збереглося
У списку памʼятників, узятих під державну охорону 1970 року, за селом стоять два обʼєкти, і обидва військові: братська могила воїнів, які загинули 1943 року за визволення села, зі скульптурою воїна, і могила невідомого солдата зі скульптурою «Скорботна мати»[26]. Обабіч скульптури воїна стоять дві вертикальні гранітні стели, ліва червона й права рожева[11].
Для пошуку. Метричні книги парафії святого Миколая - у ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1078, в одному описі з метриками Фасови, Ситняків, Мотижина й Макарова[22]; дуплікати, які покажчик FamilySearch за вибіркою записів датує 1840-1852 роками, - в оп. 1012, одна книга на цілий кущ парафій за рік[24][23]. Радянські записи села й хуторів Почапин і Ферма шукати під Наливайківською сільрадою[29], Ферми, яку 1959 року райвиконком клопотав приєднати до Королівської сільради[17], на 1971 рік - під Королівською[16].