Репресії в Наливайківці: вісімнадцять імен, 1930-1944

Сімнадцять уродженців Наливайківки стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 20 грудня 1944-го^[3]. Вісімнадцятий стоїть поза цим розділом, бо народився в Обухові: Петро Павлович Чепелик, 1886 року, учитель місцевої школи, - три роки позбавлення волі за рішенням Особливої наради при Колегії ДПУ УСРР, реабілітований 1990-го.

Він єдиний у цьому переліку, про кого відомо, що сталося після строку. На село вчитель не повернувся: оселився в Полтаві, працював бухгалтером на заводі, а 10 червня 1940 року його заарештували вдруге - Полтавський обласний суд дав йому пʼять років, і за цей другий вирок його реабілітували окремо, 12 січня 1993 року^[4]. Книга цього не знає.

Половина переліку припадає на три роки, 1930-1932, і всіх вісьмох судив той самий орган - Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР^[3].

Один день, троє з одного радгоспу

26 січня 1930 року Особлива Нарада засудила одразу трьох жителів Наливайківки. Усі троє - робітники місцевого радгоспу: Микола Климович Булах, 1884 року народження, і Василь Савович Швед, 1886 року, дістали по три роки позбавлення волі; Іван Терентійович Пархоменко, 1873 року, - виселення на три роки за межі України^[3].

Що сталося в радгоспі взимку 1930 року, книга не пояснює: статті звинувачення її формуляр не має.

За тиждень до того, 18 січня, та сама Особлива Нарада вислала на три роки Андрія Федоровича Вірозуба, 1875 року, селянина-одноосібника; ще за два місяці, 7 березня, - Павла Борисовича Саврана, 1879 року, теж одноосібника^[3].

Швея з Києва

Ізабелла Францівна Крижанівська, 1873 року народження, - єдина в переліку, хто на час арешту жив у Києві й працював приватною кравчинею. Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 12 квітня 1930 року, виселення на три роки за межі України^[3].

Приватне ремесло 1930 року й було статтею, хоч формуляр її і не називає.

1937 рік: люди на посадах

1930 року в переліку стоять одноосібники й робітники, 1937-го - люди на посадах. Олександр Іванович Загурський, 1900 року народження, голова колгоспу, - десять років. Тимофій Савович Швед, 1908 року, ветеринарний лікар колгоспної ферми, - теж десять, тим самим днем, 4 грудня^[3].

Михайла Борисовича Саврана, 1874 року, колгоспника, трійка засудила до розстрілу 24 серпня 1937 року; вирок виконано 7 вересня^[3]. Він однофамілець і майже одноліток Павла Борисовича, висланого 1930-го, і по батькові в них те саме - Борисовичі. Книга родинного звʼязку не називає.

Загурського реабілітували вже 1956 року - на тридцять три роки раніше за більшість^[3].

Двоє німців, один день

16 січня 1938 року Особлива Нарада при НКВС СРСР дала по десять років двом уродженцям села з німецькими іменами: Арнольдові Генріховичу Вирху, 1900 року народження, завідувачеві хлібопекарні в Ірпені, і Ертманові Фрідріховичу Міллеру, 1904 року, завідувачеві ферми в колгоспі села Улянівка^[3]. Обидва на той час жили вже не в Наливайківці.

Про німецьку колонію в самому селі розказано окремо.

Три Булахи

Прізвище Булах трапляється в переліку тричі. Микола Климович, 1884 року народження, робітник радгоспу, - три роки, 1930-й. Харитон Миколайович, 1902 року, тракторист МТС, - чотири роки, Київський обласний суд, 27 вересня 1940-го. Павло Миколайович, 1904 року, завідувач пункту приймання молока, - розстріл за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 20 грудня 1944 року, замінений 11 серпня 1945-го тим самим трибуналом на двадцять років^[3].

Двоє молодших - Миколайовичі, і різниця у два роки між ними звичайна для братів. Чи був Микола Климович їхнім батьком, книга не каже: по батькові в нього Климович, і саме прізвище цього не доводить. Перевірити це можна за метричним записом.

Розстрілу не було: Павло Миколайович помер в увʼязненні 6 червня 1951 року, місце поховання невідоме. Реабілітували його 1955-го - через чотири роки після смерті й через десять після заміни вироку^[3].

Восьмеро й розстріляний Черниш

Районна книжка 2006 року вкладає всі ці роки у два речення: «Під час репресій було заарештовано 8 чоловік. І.Й. Черниш був розстріляний, інші отримали різні строки покарання»^[1].

Ініціали ведуть до людини, яка в переліку вище є. Черниш Іван Йосипович, 1880 року народження, колгоспник із Наливайківки, - Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 27 квітня 1931 року, три роки заслання за межі України, реабілітований 1989-го^[3]. Не розстріл, а заслання, і не 1937 рік, а 1931-й.

Розстріляний по цьому селу відомий один, і це не Черниш: Михайло Борисович Савран, вирок трійки 24 серпня 1937 року, виконано 7 вересня^[3]. Два ці прізвища вже трапилися нам поруч: «Національна книга памʼяті» перелічує розкуркулених у селі й називає першими «Черниш Михайло, Савран Михайло»^[2].

Найпростіше пояснення - що в спогадах, з яких писано обидві книжки, злилися двоє різних людей: той, кого забрали, і той, кого розстріляли. Число теж не сходиться, але тут різниця може бути й не помилкою: ми рахуємо тих, хто в селі народився, а нарис - найпевніше тих, кого з нього забрали, а це різні переліки.

Чого книга не каже

Вісімнадцять вироків - і жодної статті звинувачення: у формулярі книги такого поля немає, як немає й номерів архівно-слідчих справ^[3].

Реабілітація розтягнулася на тридцять вісім років: Булаха й Загурського виправдали 1955-1956 років, Міллера 1966-го, більшість 1989-1990-го, а Ганну Щербину аж 1994-го^[3].