Репресії в Наливайківці: сімнадцять імен, 1930-1944

Сімнадцять уродженців Наливайківки стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 20 грудня 1944-го^[1].

Половина переліку припадає на три роки, 1930-1932, і всіх вісьмох судив той самий орган - Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР^[1].

Один день, троє з одного радгоспу

26 січня 1930 року Особлива Нарада засудила одразу трьох жителів Наливайківки. Усі троє - робітники місцевого радгоспу: Микола Климович Булах, 1884 року народження, і Василь Савович Швед, 1886 року, дістали по три роки позбавлення волі; Іван Терентійович Пархоменко, 1873 року, - виселення на три роки за межі України^[1].

Троє з одного місця роботи, одним днем, одним органом. Що сталося в радгоспі взимку 1930 року, книга не пояснює: статті звинувачення її формуляр не має.

За тиждень до того, 18 січня, та сама Особлива Нарада вислала на три роки Андрія Федоровича Вірозуба, 1875 року, селянина-одноосібника; ще за два місяці, 7 березня, - Павла Борисовича Саврана, 1879 року, теж одноосібника^[1].

Швея з Києва

Ізабелла Францівна Крижанівська, 1873 року народження, - єдина в переліку, хто на час арешту жив у Києві й працював приватною кравчинею. Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 12 квітня 1930 року, виселення на три роки за межі України^[1].

Приватне ремесло 1930 року й було статтею, хоч формуляр її і не називає.

Тридцять сьомий забрав тих, хто керував

Якщо 1930-й брав одноосібників і робітників, то 1937-й - навпаки, людей на посадах. Олександр Іванович Загурський, 1900 року народження, голова колгоспу, - десять років. Тимофій Савович Швед, 1908 року, ветеринарний лікар колгоспної ферми, - теж десять, тим самим днем, 4 грудня^[1].

Михайла Борисовича Саврана, 1874 року, колгоспника, трійка засудила до розстрілу 24 серпня 1937 року; вирок виконано 7 вересня^[1]. Він однофамілець і майже одноліток Павла Борисовича, висланого 1930-го, і по батькові в них те саме - Борисовичі. Книга родинного звʼязку не називає, але збіг прізвища, по батькові й села тут найсильніший з усіх у переліку.

Загурського реабілітували вже 1956 року - на тридцять три роки раніше за більшість^[1].

Двоє німців, один день

16 січня 1938 року Особлива Нарада при НКВС СРСР дала по десять років двом уродженцям села з німецькими іменами: Арнольдові Генріховичу Вирху, 1900 року народження, завідувачеві хлібопекарні в Ірпені, і Ертманові Фрідріховичу Міллеру, 1904 року, завідувачеві ферми в колгоспі села Улянівка^[1]. Обидва на той час жили вже не в Наливайківці.

Про німецьку колонію в самому селі розказано окремо.

Три Булахи

Прізвище Булах трапляється в переліку тричі. Микола Климович, 1884 року народження, робітник радгоспу, - три роки, 1930-й. Харитон Миколайович, 1902 року, тракторист МТС, - чотири роки, Київський обласний суд, 27 вересня 1940-го. Павло Миколайович, 1904 року, завідувач пункту приймання молока, - розстріл за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 20 грудня 1944 року^[1].

Двоє молодших - Миколайовичі, і різниця у два роки між ними звичайна для братів. Чи був Микола Климович їхнім батьком, книга не каже: по батькові в нього Климович, і саме прізвище цього не доводить. Розсудить метричний запис.

Павла Миколайовича реабілітували 1955 року, за девʼять років після розстрілу^[1].

Чого книга не каже

Статті звинувачення у виданні немає в жодному записі, немає й номерів архівно-слідчих справ^[1]. Тому за що саме засудили цих сімнадцятьох, із наявного джерела не встановлюється.

Реабілітація розтягнулася на тридцять вісім років: Булаха й Загурського виправдали 1955-1956 років, Міллера 1966-го, більшість 1989-1990-го, а Ганну Щербину аж 1994-го^[1].