Репресії в Наливайківці: вісімнадцять імен, 1930-1944

Сімнадцять уродженців Наливайківки стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 18 січня 1930 року, найпізніший - 20 грудня 1944-го^[3]. Вісімнадцятий стоїть поза цим розділом, бо народився в Обухові: Петро Павлович Чепелик, 1886 року, учитель місцевої школи, - три роки позбавлення волі за рішенням Особливої наради при Колегії ДПУ УСРР, реабілітований 1990-го.

Він єдиний у цьому переліку, про кого відомо, що сталося після строку. Після звільнення він жив у Полтаві й працював бухгалтером на заводі, а 10 червня 1940 року його заарештували вдруге - Полтавський обласний суд дав йому пʼять років, і за цей другий вирок його реабілітували окремо, 12 січня 1993 року^[4]. Книга цього не знає.

Половина переліку припадає на три роки, 1930-1932, і всіх девʼятьох судив той самий орган - Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР^[3].

Один день, троє з одного радгоспу

26 січня 1930 року Особлива Нарада засудила, крім учителя Чепелика, ще трьох жителів Наливайківки. Усі троє - робітники місцевого радгоспу: Микола Климович Булах, 1884 року народження, і Василь Савович Швед, 1886 року, дістали по три роки позбавлення волі; Іван Терентійович Пархоменко, 1873 року, - виселення на три роки за межі України^[3].

Що сталося в радгоспі взимку 1930 року, книга не пояснює: статті звинувачення її формуляр не має.

За тиждень до того, 18 січня, та сама Особлива Нарада вислала на три роки Андрія Федоровича Вірозуба, 1875 року, селянина-одноосібника; а 7 березня - Павла Борисовича Саврана, 1879 року, теж одноосібника^[3].

Швея з Києва

Ізабелла Францівна Крижанівська, 1873 року народження, - єдина в переліку, хто на час арешту жив у Києві й працював приватною кравчинею. Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 12 квітня 1930 року, виселення на три роки за межі України^[3].

1937 рік: голова колгоспу, ветеринар і колгоспник

1930 року в переліку переважають одноосібники й робітники радгоспу, 1937-го двоє з трьох - люди на посадах. Олександр Іванович Загурський, 1900 року народження, голова колгоспу, - десять років. Тимофій Савович Швед, 1908 року, ветеринарний лікар колгоспної ферми, - теж десять, тим самим днем, 4 грудня^[3].

Михайла Борисовича Саврана, 1874 року, колгоспника, трійка засудила до розстрілу 24 серпня 1937 року; вирок виконано 7 вересня^[3]. Він однофамілець і майже одноліток Павла Борисовича, висланого 1930-го, і по батькові в них те саме - Борисовичі. Книга родинного звʼязку не називає.

Загурського реабілітували вже 1956 року - на тридцять три роки раніше за більшість^[3].

Двоє німців, один день

16 січня 1938 року Особлива Нарада при НКВС СРСР дала по десять років двом уродженцям села з німецькими іменами: Арнольдові Генріховичу Вирху, 1900 року народження, завідувачеві хлібопекарні в Ірпені, і Ертманові Фрідріховичу Міллеру, 1904 року, що жив в Улянівці й завідував фермою в колгоспі^[3]. Обидва на той час жили вже не в Наливайківці.

Про німецьку колонію з тією самою назвою розказано окремо.

Три Булахи

Прізвище Булах трапляється в переліку тричі. Микола Климович, 1884 року народження, робітник радгоспу, - три роки, 1930-й. Харитон Миколайович, 1902 року, тракторист МТС, - чотири роки, Київський обласний суд, 27 вересня 1940-го. Павло Миколайович, 1904 року, завідувач пункту приймання молока, - розстріл за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 20 грудня 1944 року, замінений 11 серпня 1945-го тим самим трибуналом на двадцять років^[3].

Двоє молодших - Миколайовичі, і різниця у два роки між ними звичайна для братів. Чи був Микола Климович їхнім батьком, книга не каже: його імʼя збігається з їхнім по батькові, але ні це, ні спільне прізвище спорідненості не доводять. Перевірити це можна за метричним записом.

Розстрілу не було: Павло Миколайович помер в увʼязненні 6 червня 1951 року, місце поховання невідоме. Реабілітували його 1955-го - через чотири роки після смерті й через десять після заміни вироку^[3].

Восьмеро й розстріляний Черниш

Районна книжка 2006 року вкладає всі ці роки у два речення: «Під час репресій було заарештовано 8 чоловік. І.Й. Черниш був розстріляний, інші отримали різні строки покарання»^[1].

Ініціали ведуть до людини, яка в книзі репресованих є. Черниш Іван Йосипович, 1880 року народження, колгоспник із Наливайківки, - Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 27 квітня 1931 року, три роки заслання за межі України, реабілітований 1989-го^[3]. Не розстріл, а заслання, 1931 року.

Був у селі й ще один засуджений Черниш. Районна газета 28 грудня 1932 року написала, що «цими днями» в Наливайківці виїзна сесія Київського обласного суду засудила «від 5-ти до 3-х років позбавлення волі» групу «шкідників хлібозаготівлі», і серед них назвала «Черниша Я. С.»^[5].

За книгою репресованих розстріляний з уродженців села один, і це не Черниш: Михайло Борисович Савран, вирок трійки 24 серпня 1937 року, виконано 7 вересня^[3]. Ці два прізвища стоять поруч і в «Національній книзі памʼяті», яка перелічує розкуркулених у селі й називає першими «Черниш Михайло, Савран Михайло»^[2].

Обидва нариси переказують і свідчення тих самих старожилів, Зінаїди Капустенко й Миколи Швеця, хоч свої речення про репресії ні до кого не відносять^[1][2]. Можливо, у переказах злилися різні люди: ті, кого забрали, і той, кого розстріляли. Число теж може бути не помилкою: книга репресованих ставить людину за місцем народження^[3], а нарис не каже, кого лічить^[1].

Ще троє

Павло Филимонович Климчук, 1900 року народження, бухгалтер Макарівського лісозаводу, - три роки позбавлення волі за рішенням Особливої Наради при Колегії ДПУ УСРР 8 квітня 1932 року, реабілітований 1989-го. Яків Сергійович Кривущенко, 1900 року, колгоспник, - пʼять років позбавлення волі й три роки поразки в правах, Київський обласний суд, 27 вересня 1940-го, тим самим днем, що й Харитон Булах, реабілітований 1993-го. Ганна Едуардівна Щербина, 1923 року, домогосподарка в Макарові, - виселення на пʼять років за межі України за рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР 31 травня 1944 року, реабілітована 1994-го^[3].

Чого книга не каже

Вісімнадцять записів - і жодної статті звинувачення: у формулярі книги такого поля немає, як немає й номерів архівно-слідчих справ^[3]. Статтю називає лише картка вчителя Чепелика, і лише для другого вироку, 1940 року: «за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР»^[4].

Реабілітація розтягнулася на тридцять девʼять років: Павла Булаха й Загурського реабілітували 1955-1956 років, Міллера 1966-го, більшість 1989-1990-го, а Ганну Щербину аж 1994-го^[3].