Голодомор у Наливайківці

Мартиролог Наливайківки - це майже цілком одна родина.

З одинадцяти встановлених імен десять мають прізвище Булах: чоловік, мати, Марія, Наталія, Одарка - і пʼятеро дітей, чиїх імен свідки вже не назвали. Одинадцятим стоїть Головченко Юрій.^[1] Хто ким кому доводився, джерело не пише: воно подає імена без родинних ролей, крім двох перших. Усі записи наведено нижче, у реєстрі архівних записів.

Це не перелік загиблих, а перелік тих, кого через сімдесят років ще памʼятали на імʼя пʼятеро односельців, коли вчителька місцевої школи записала їхні свідчення. Скільки людей померло насправді, не знає ніхто: том пише, що вважають, ніби пішов кожен третій житель, а «з одного району села - Почепина» - 33 людини, і це за неповними даними.^[1] Почепин тут не частина Наливайківки, а сусіднє село тієї самої сільради, і те число належить йому.

Як до цього дійшло. Восени 1932 року в село прийшла бригада активістів і вимітала з хат усе^[1]. Село на той момент уже було найгіршим у районі за хлібозаготівлею і мало виконаних сорок відсотків плану.

Кого назвали на імʼя

Районна книжка 2006 року описує ті самі роки з іншого боку - зі слів людей, які їх памʼятали, і людей цих називає. Зінаїда Петрівна Капустенко сказала коротко: «Люди їли котів і собак». Микола Михайлович Швець говорив про тих, хто забирав: «більшовики сформували армію "опричників" із бродяг і ледарів, які ніде не працювали. Вони все руйнували, все забирали в селян»^[2].

Померлих, за тим самим нарисом, «звозили на могилки в велику яму, яку прикидали землею та хлоркою»^[2]. Це єдина відома нам згадка про спільне поховання в селі, і місця вона не називає.

Убивство за пшоно

У селі був ліспромгосп, і він платив харчами тоді, коли за гроші вже нічого не купувалося: «коли настав голод, люди з багатьох сіл йшли працювати в ліспромгосп»^[2]. З Рожева сюди ходив Шулькевич Павло Михайлович. «Заробивши 4-5 кг пшона, збирався йти додому, але не прийшов, бо його за пшоно вбив Глущенко Самило»^[2].

Ні дати, ні того, чи був за цим суд, нарис не каже.

Число по Почепину і чому воно хитке

Ті самі 33 померлих по Почепину стоять і в нарисі 2006 року, слово в слово: «померло 33 людей. Це за неповними даними»^[2]. Тобто це, найпевніше, один голос, а не два: том 2008 року переказує книжку 2006-го.

А обережності це число вимагає ще й тому, що в тому самому нарисі 33 стоїть удруге, за кілька рядків нижче й уже про війну: «194 чоловіки з Наливайківки та 33 з Почепина полягли смертю хоробрих»^[2]. Воєнне число має власне підтвердження - окремий нарис про сам Почепин каже «за час війни 33 чоловіки загинули»^[3], - а голодне не має жодного. Чи це збіг, чи рядок, що зʼїхав сторінкою вище, ми не знаємо.

Що з цим робити далі. Акти про смерть Наливайківської сільради за 1932-1933 роки мають лежати в ДАКО, у фонді Р-5634 - тому самому, за яким для сусідньої Макарівської Буди мартиролог укладено вже не зі спогадів, а з книги реєстрації смертей, із датами й причинами. Для Наливайківки цю роботу ще не робив ніхто.