Визволення 1943 року - рік документований, день ні

Про 1941-1945 роки в Наливайківці збереглися джерела трьох різних порід, і кожне відповідає лише на своє питання. Довідкове гасло дає межі окупації. Обласні рішення - які могили в селі стоять під охороною. Радянський том - одне число нагороджених. Імен не подає жодне, і це головне, що варто знати, перш ніж шукати тут свою людину.

Межі окупації

Село було під німецькою окупацією від липня 1941 до листопада 1943 року^[1]. Це найточніше, що дають довідники: ні дня приходу, ні дня відходу вони не називають.

Дату визволення - 8 листопада 1943 року - подає Вікіпедія, а перед нею сайт сільради, обидва без посилання на документ^[6]. Ми лишаємо її як переказ. Найближчий до події документ з наявних, обласне рішення 1970 року, датує загибель воїнів самим лише роком.

Дві могили, узяті під охорону 1970 року

23 листопада 1970 року Київський облвиконком вніс до списку памʼятників по Наливайківці два обʼєкти, і обидва військові^[2]:

• позиція 582 - «Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в 1943 році за визволення села Наливайківка», скульптура воїна з залізобетону на цегляному постаменті;
• позиція 583 - «Могила невідомого солдата, який загинув в 1943 році за визволення села Наливайківки», скульптура «Скорботна мати».

Це найтвердіше, що ми маємо про бої: у селі 1943 року загинули солдати й поховані тут. Скільки їх, з якої частини й коли саме - рішення не каже, і не мусить: це список охорони, а не бойовий документ. Могили розстріляних цивільних, як у сусідній Фасовій, у переліку по цьому селу немає^[2].

Памʼятник односельцям - це інша річ

Обласний перелік 2003 року знає в селі один обʼєкт: позиція 660, «Памʼятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни», рік спорудження 1969, місце «у парку», охоронний номер 529^[3]. Братської могили в цьому переліку немає - він забороняє приватизацію, а не веде облік, і мовчить про частину обʼєктів району^[3].

Різниця між двома памʼятками важлива саме для пошуку. У братській могилі лежать солдати, які загинули за село, і здебільшого вони не звідси. Памʼятник у парку - про наливайківців, які пішли на фронт і не повернулися; де лежать вони, він не каже.

Числа й розбіжності в них

194 загиблих і понад 600 тих, хто воював - так подає гасло Енциклопедії Сучасної України^[1]; ті самі числа стоять у Вікіпедії й на сайті сільради^[6]. Вісімнадцять партизанів є тільки у другій парі, у гаслі їх немає^[6]. 161 нагороджений - єдине, що про війну каже «Історія міст і сіл» 1971 року^[4].

Дати памʼятників не сходяться. Перелік 2003 року подає 1969 рік^[3], гасло Енциклопедії - «1975 відкрито 2 памʼятники»^[1], а під державну охорону обидві могили взяли ще 1970-го^[2]. Котра дата чому - не пояснює жодне з трьох джерел.

Де шукати імʼя

Поіменного списку тих 194 не подає ні рішення, ні гасло, ні радянський том. Тому для конкретної людини лишаються загальнодержавні бази полеглих і самі плити памʼятника в селі, які читаються тільки на місці. Прізвище варто пробувати і в написаннях Наливайківка, Наливайковка, Наливайкове: у документах різних років трапляються всі три.

Війна, яка не на фронті

Роки 1943 і 1944 стоять у книзі репресованих і поза бойовими подіями. Ертман Фрідріхович Міллер, уродженець села, помер в увʼязненні 1943 року. 1944-го виселили Ганну Едуардівну Щербину. 20 грудня 1944 року Військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив до розстрілу Павла Миколайовича Булаха, завідувача пункту приймання молока. Розстрілу не було: 11 серпня 1945 року той самий трибунал замінив вирок на двадцять років, і Булах помер в увʼязненні 6 червня 1951-го, місце поховання невідоме; реабілітований 1955 року^[5]. Про ці справи розказано окремо.