Майданівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Майдановка, Majdanówka
Майданом колись називали смоляний завод, і назву село дістало саме від майдану, який стояв раніше на його місці.[20] Польський географічний словник у томі 1884 року застає тут той самий промисел: у Майданівці виробляють багато дьогтю, смоли й скипидару, а ще є винокурня, поташня і два млини.[21]
Село лежить серед лісів, при ручаї Пісківці.[20] Похилевич ставить його за 10 верст від Забуяння, польський словник - за 8 верст.[22] Наприкінці XIX - на початку XX століття Майданівка належала до Київського повіту[2] і Бородянської волості[4][5], у польському словнику 1902 року - до гміни Бородянка.[23] Церковно село тягнулося до Забуяння[22], а своя рада в нього була окрема: 1924 року Майданівка вже центр Майданівської сільради[26], 1926 року - у Бородянському районі Київської округи.[27] Під цією радою 1947, 1971 і 1987 року стоять ті самі два населені пункти, Язвинка і Вишняки.[28][30][29] Нині Майданівка належить до Бородянської громади Бучанського району[39][40]; площа села, за Вікіпедією, 39 квадратних кілометрів.[37]
Назва
У Похилевича село записане як Майдановка[20], у польському словнику як Majdanówka[23], а в паралельному польському тексті ревізії жовтня 1795 року стоїть «rewizya Wioski Maydanowski».[15]
Вікіпедія, покликаючись на довідник 2009 року, відносить заснування села до XIII століття за народними переказами[37]; документа з такою датою при цьому твердженні немає. Найраніша відома справа, де Майданівка стоїть під своєю назвою, - ревізькі казки Київського повіту 1795 року; тут вона Київського повіту, в одному кущі з Макаровом, Наливайківкою, Кодрою й Маковищем.[15]
Не плутати. Майданівок в Україні чотири: крім бучанської, ще в Коростенському районі Житомирщини, Кременчуцькому районі Полтавщини і Звенигородському районі Черкащини.[38]
Кому належало
Колись, пише Похилевич 1864 року, Майданівка належала до Макарівського маєтку.[20] 1816 року Людовіка Казимирівна Расцішевська вийшла заміж за князя Олександра Петровича Трубецького і дістала в посаг Гавронщину й Майданівку.[25] Росцишевські при цьому з села не зникли. Метрична книга 1841 року пише про селянина «Деревни Майдановки помѣщика Виктора Росцишевского».[1] Похилевич 1864 року бачить у самому селі й поблизу, крім майдану, винокурню, поташну буду, млин і «домъ владѣльца Виктора Валентьевича Росцишевскаго (латин. испов.)».[20] Польський словник 1884 року теж називає власником Віктора Росцишевського, але сам ставить поруч сумнів: «(ks. Trubeckoj ?)».[21]
Похилевич 1887 року розводить їх прямо. Село, пише він, належало колись до Макарівського маєтку й Росцишевським, а тепер їхньому родичеві, князю Петру Олександровичу Трубецькому: 159 десятин польової і 1000 десятин лісової землі.[24] Віктор Валентійович Росцишевський залишив за собою 3 десятини, а міщанин Євженко 1872 року купив у Росцишевського ще 5.
Під кінець століття в документах зʼявляється нове прізвище. 1896 року чиншову ділянку села відмежовано «від земель поміщиці Лазицької».[2] «Список населених місць» 1900 року називає власницею Єлисавету Семенівну Лазицьку. Землі налічували 1603 десятини: 1205 поміщицьких, 385 селянських і 13 інших станів.[4] Джерела тут розходяться: польський словник, виданий 1902 року, пише, що маєток «obecnie ks. Trubeckich», тобто нині князів Трубецьких.[23] 1911 року складено план розверстання надільних і громадських земель селян.[3] Уся лінія власників, від посагу до Лазицької, розібрана на сторінці про маєток.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 250 | жителі обох статей, з них 80 католиків; ще 60 жило в окремій деревні Людвиговці за 2 версти[20] |
| 1884 | 250 і 140 | православні й католики окремо, за томом польського словника[21] |
| 1902 | 535 | мешканці в 46 будинках, за томом польського словника[23] |
| 1924 | 881 | 429 чоловіків і 452 жінки, 270 дворів[26] |
| 1971 | 811 | село[30] |
| 2001 | 615 | перепис; число подає Вікіпедія[37] |
Джерела розходяться: Похилевич лічить 250 жителів разом, з них 80 католиків[20], а польський словник - 250 православних і окремо 140 католиків.[21] За 2 версти від Майданівки, у тій самій забуянській парафії, польський словник знає «chutor Rak al. Ludwinówka».[22]
XX століття
1921 року через село пройшло військо армії УНР. «Макарівські вісті» 2017 року пишуть, що після бою Волинська група «рушила через Язвинку і Майданівку та станцію Трубецьку, яку здобула з боєм»; сам бій газета називає Гутянським.[31]
У грудні 1924 року київський завод «Арсенал» разом зі школою звʼязку й Губфінвідділом узяв шефство над трьома селами Бородянського району: Миргою, Бабинцями й Майданівкою.[7] Про село газета писала й з іншого приводу. 23 жовтня 1928 року вона повідомила, що окружний суд ухвалив позбавити волі на 5 років Миколу Беленчука з Майданівки, а після звільнення ще на 3 роки позбавити прав.[11] Завод у селі зʼявляється й пізніше: в архіві лежить фонд первинної організації підсобного господарства виробничого обʼєднання «Завод Арсенал» у Майданівці за 1960-1987 роки.[13]
Навесні 1930 року по Майданівській сільраді розкуркулили 30 сімей, близько 123 осіб.[32] У третій книзі «Реабілітованих історією» є довідки на 9 розкуркулених жителів Майданівки 1930-1931 років і ще на 8 із хуторів тієї самої сільради, Вишняків і Язвинки; усіх реабілітовано 1991 року.[34] Двоє хутірських мають ті самі прізвища й ініціали, що й голови родин у книзі памʼяті.[32] Голод пережили, за книгою памʼяті, 56 осіб; скільки всього померло, встановити не вдалося, але старожили «пригадали поіменно померлих від голоду 11 осіб, з них - 6 дітей».[32] Родини, довідки й мартиролог - на сторінці про розкуркулення й голод, а засуджені 1937-1938 років - на сторінці про терор.
Друга книга «Реабілітованих історією» має 16 довідок про уродженців і жителів Майданівки, репресованих у 1930-1945 роках.[33] За нашим підрахунком дат вироків, 8 із них припадають на 1937 рік і 4 на 1938-й.
Перед війною село жило ще й на хуторах. Замітка «З хуторів у село» 14 серпня 1940 року пише: «В межах колгоспу «Комунар» с. Майданівка на 7 хуторах було 94 господарства».[8] У грудні того самого року газета повідомила, що в сімʼї колгоспника Панченка з Майданівки «недавно народилась десята дитина»; з 1936 року родині виплатили 18 тисяч карбованців допомоги.[9]
За хронікою в нарисі про Красногірку в книжці 2006 року, 171-ша стрілецька дивізія 15-30 липня 1941 року тримала оборону Києва в районах кількох сіл.[35] Майданівка в тому переліку стоїть останньою. Братську могилу воїнів, які загинули в боях за визволення села в листопаді 1943 року, внесено до списку памʼяток, який облвиконком затвердив 1970 року.[10] «На могилі залізобетонна, побронзована скульптура воїна, постамент цегляний, оцементований».[10] У переліку памʼяток 2003 року при Майданівській сільраді стоїть братська могила воїнів Радянської Армії і могила невідомого; чи це той самий обʼєкт, рядок не каже.[12] 213 жителів - учасників війни, пише «Історія міст і сіл» 1971 року, відзначено урядовими нагородами.[30] Про німецький фотоальбом 1941 року, де були знімки й із Майданівки, «Макарівські вісті» 2017 року писали, переказуючи статтю краєзнавця Євгена Букета.[36] Про альбом і бої - на сторінці про війну.
1971 року в Майданівці була центральна садиба радгоспу «Майданівський»: 4,2 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь, з них 2,2 тисячі орної землі.[30]
Для пошуку. Документи села лежать під різними установами залежно від доби.
| Рік | Що це | Де |
|---|---|---|
| 1795 | ревізькі казки | ДАКО, ф. 280, оп. 2, спр. 19[15] |
| 1811 | ревізькі казки | ДАКО, ф. 280, оп. 2, спр. 260[16] |
| 1816 | ревізькі казки | ДАКО, ф. 280, оп. 2, спр. 319[17] |
| 1834 | ревізькі казки | ДАКО, ф. 280, оп. 2, спр. 594[18] |
| 1858 | окрема справа тільки про Майданівку | ДАКО, ф. 280, оп. 2, спр. 1425[19] |
| 1928-1930, 1944-1952 | виконком Майданівської сільради | ДАКО, ф. Р-47[14] |
Церква і школа
Майданівка належала до забуянської Покровської парафії[22], тому її метрики лежать у книгах забуянської церкви, разом із Забуянням, Кодрою й Макарівською Будою; книга народжень 1841 року - ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012, спр. 2027[1]; про неї - на сторінці «Хто хрестився в Забуянні 1841 року». 1909 року велася справа про те, що жителів Забуяння й Майданівки ховали без відома священника.[6]
Власну деревʼяну церкву Казанської ікони Божої Матері, за Вікіпедією, збудовано не раніше 1900 і не пізніше 1912 року, і вона теж належала до забуянської парафії.[37] Школу, «szkółka», польський словник 1902 року вже знає.[23] Волосна управа в 1911-1915 роках вела справу про будівництво в селі пожежного сараю.[5]
Що збереглося
На землях Майданівки знайдено знаряддя праці доби бронзи.[30] Братська могила воїнів, які загинули за визволення села в листопаді 1943 року, - на сторінці про війну.
Звідси родом
«Історія міст і сіл» 1971 року називає уродженцями села доктора економічних наук, члена-кореспондента ВАСГНІЛ І. Н. Романенка і доктора технічних наук П. Н. Романенка.[30]