Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Майданівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Майдановка, Majdanówka
Майданом колись називали смоляний завод, і назву село дістало саме від майдану, який стояв раніше на його місці.[19] Польський географічний словник у томі 1884 року застає тут той самий промисел: у Майданівці виробляють багато дьогтю, смоли й скипидару, а ще є винокурня, поташня і два млини.[20]
Село лежить серед лісів, при ручаї Пісківці.[19] Похилевич ставить його за 10 верст від Забуяння. Наприкінці XIX - на початку XX століття Майданівка належала до Київського повіту[2] і Бородянської волості.[4][5] Церковно село тягнулося до Забуяння[21], а своя рада в нього була окрема: 1924 року Майданівка вже центр Майданівської сільради.[25] Нині Майданівка належить до Бородянської громади Бучанського району.[38]
Назва
У Похилевича село записане як Майдановка[19], у польському словнику як Majdanówka[22], а в паралельному польському тексті ревізії жовтня 1795 року стоїть «rewizya Wioski Maydanowski».[15]
Найраніша відома справа, де Майданівка стоїть під своєю назвою, - ревізькі казки Київського повіту 1795 року; тут вона Київського повіту, в одному кущі з Макаровом, Наливайківкою, Кодрою й Маковищем.[15]
Кому належало
Колись, пише Похилевич 1864 року, Майданівка належала до Макарівського маєтку.[19] 1816 року Людовіка Казимирівна Расцішевська вийшла заміж за князя Олександра Петровича Трубецького і дістала в посаг Гавронщину й Майданівку.[24] Росцишевські при цьому з села не зникли. Метрична книга 1841 року пише про селянина «Деревни Майдановки помѣщика Виктора Росцишевского».[1] Похилевич 1864 року бачить у самому селі й поблизу, крім майдану, винокурню, поташну буду, млин і «домъ владѣльца Виктора Валентьевича Росцишевскаго (латин. испов.)».[19]
Похилевич 1887 року розводить їх прямо. Село, пише він, належало колись до Макарівського маєтку й Росцишевським, а тепер їхньому родичеві, князю Петру Олександровичу Трубецькому: 159 десятин польової і 1000 десятин лісової землі.[23] Віктор Валентійович Росцишевський залишив за собою 3 десятини, а міщанин Євженко 1872 року купив у Росцишевського ще 5.
Під кінець століття в документах зʼявляється нове прізвище. 1896 року чиншову ділянку села відмежовано «від земель поміщиці Лазицької».[2] «Список населених місць» 1900 року називає власницею Єлисавету Семенівну Лазицьку. Землі налічували 1603 десятини: 1205 поміщицьких, 385 селянських і 13 інших станів.[4] 1911 року складено план розверстання надільних і громадських земель селян.[3] Уся лінія власників, від посагу до Лазицької, розібрана на сторінці про маєток.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 250 | жителі обох статей, з них 80 католиків; ще 60 жило в окремій деревні Людвиговці за 2 версти[19] |
| 1884 | 250 і 140 | православні й католики окремо, за томом польського словника[20] |
| 1902 | 535 | мешканці в 46 будинках, за томом польського словника[22] |
| 1924 | 881 | 429 чоловіків і 452 жінки, 270 дворів[25] |
| 1971 | 811 | село[29] |
За 2 версти від Майданівки, у тій самій забуянській парафії, польський словник знає «chutor Rak al. Ludwinówka».[21]
Церква і школа
Майданівка належала до забуянської Покровської парафії[21], тому її метрики лежать у книгах забуянської церкви, разом із Забуянням, Кодрою й Макарівською Будою; книга народжень 1841 року лежить у ЦДІАК[1]; про неї - на сторінці «Хто хрестився в Забуянні 1841 року». 1909 року велася справа про те, що жителів Забуяння й Майданівки ховали без відома священника.[6]
Власну деревʼяну церкву Казанської ікони Божої Матері, за Вікіпедією, збудовано не раніше 1900 і не пізніше 1912 року, і вона теж належала до забуянської парафії.[37] Школу, «szkółka», польський словник 1902 року вже знає.[22] Волосна управа в 1911-1915 роках вела справу про будівництво в селі пожежного сараю.[5]
XX століття
1921 року через село пройшло військо армії УНР. «Макарівські вісті» 2017 року пишуть, що після бою Волинська група «рушила через Язвинку і Майданівку та станцію Трубецьку, яку здобула з боєм»; сам бій газета називає Гутянським.[30]
У грудні 1924 року київський завод «Арсенал» разом зі школою звʼязку й Губфінвідділом узяв шефство над трьома селами Бородянського району: Миргою, Бабинцями й Майданівкою.[7] Про село газета писала й з іншого приводу. 23 жовтня 1928 року вона повідомила, що окружний суд ухвалив позбавити волі на 5 років Миколу Беленчука з Майданівки, а після звільнення ще на 3 роки позбавити прав.[11]
Навесні 1930 року по Майданівській сільраді розкуркулили 30 сімей, близько 123 осіб.[31] Серед них книга памʼяті називає родини Сахневича С. А. з 6 душ, Кравченка Г. В. з хутора Вишняки з 7, Коваленка В. Н. з хутора Язвинка з 6 і Червоного Т. Г. з 5. У третій книзі «Реабілітованих історією» є довідки на 9 розкуркулених жителів Майданівки 1930-1931 років і ще на 8 із хуторів тієї самої сільради, Вишняків і Язвинки; усіх реабілітовано 1991 року.[33] Голод пережили, за книгою памʼяті, 56 осіб; скільки всього померло, встановити не вдалося, але старожили «пригадали поіменно померлих від голоду 11 осіб, з них - 6 дітей».[31] Родини, довідки й мартиролог - на сторінці про розкуркулення й голод, а засуджені 1937-1938 років - на сторінці про терор.
Друга книга «Реабілітованих історією» має 16 довідок про уродженців і жителів Майданівки, репресованих у 1930-1945 роках; 8 вироків із них датовано 1937 роком і 4 - 1938-м.[32]
Перед війною село жило ще й на хуторах. Замітка «З хуторів у село» 14 серпня 1940 року пише: «В межах колгоспу «Комунар» с. Майданівка на 7 хуторах було 94 господарства».[8] У грудні того самого року газета повідомила, що в сімʼї колгоспника Панченка з Майданівки «недавно народилась десята дитина»; з 1936 року родині виплатили 18 тисяч карбованців допомоги.[9]
За хронікою в нарисі про Красногірку в книжці 2006 року, 171-ша стрілецька дивізія 15-30 липня 1941 року тримала оборону Києва в районах кількох сіл, серед них і Майданівки.[34] «Бої були надзвичайно жорстокими», - додає хроніка.[34] Братську могилу воїнів, які загинули в боях за визволення села в листопаді 1943 року, внесено до списку памʼяток, який облвиконком затвердив 1970 року.[10] «На могилі залізобетонна, побронзована скульптура воїна, постамент цегляний, оцементований».[10] У переліку памʼяток 2003 року при Майданівській сільраді стоїть братська могила воїнів Радянської Армії і могила невідомого.[12] 213 жителів - учасників війни, пише «Історія міст і сіл» 1971 року, відзначено урядовими нагородами.[29] Про німецький фотоальбом 1941 року, де були знімки й із Майданівки, «Макарівські вісті» 2017 року писали, переказуючи статтю краєзнавця Євгена Букета.[35] Про альбом і бої - на сторінці про війну.
1971 року в Майданівці була центральна садиба радгоспу «Майданівський»: 4,2 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь, з них 2,2 тисячі орної землі.[29] Із заводом «Арсенал» село повʼязане й пізніше: в архіві лежить фонд первинної організації підсобного господарства виробничого обʼєднання «Завод Арсенал» у Майданівці за 1960-1987 роки.[13]
Що збереглося
На землях Майданівки знайдено знаряддя праці доби бронзи.[29] Братська могила воїнів, які загинули за визволення села в листопаді 1943 року, - на сторінці про війну.
Звідси родом
«Історія міст і сіл» 1971 року називає уродженцями села доктора економічних наук, члена-кореспондента ВАСГНІЛ І. Н. Романенка і доктора технічних наук П. Н. Романенка.[29]
Для пошуку. Ревізькі казки 1795, 1811, 1816 і 1834 років[15][16][36][17] й окрема справа 1858 року[18] - у ДАКО, ф. 280, оп. 2; папери виконкому Майданівської сільради - у ДАКО, ф. Р-47.[14] Метрична книга забуянської церкви за 1841 рік - у ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012.[1] Записи радянського часу шукати під Майданівською сільрадою Бородянського району[26], до якої належали також Язвинка й Вишняки.[27][29][28]