Троє майданівців, розстріляних 7 грудня 1937 року

Драпея Франца Станіславовича, 1876 року народження, робітника ліспромгоспу, Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР засудили до розстрілу 25 листопада 1937 року. Драпея Михайла Францовича, 1915 року народження, колгоспника, - тією самою формулою 26 листопада. Верещинського Адося Адамовича, 1893 року народження, колгоспника, - 28 листопада.^[1]

Усіх трьох розстріляли в один день, 7 грудня 1937 року. У кожній із трьох статей стоїть «Місце поховання невідомо», і всіх трьох реабілітували 1989 року.^[1] Жили всі троє в Майданівці, і всі троє записані поляками.

Четверо Драпеїв

Поруч із ними в довіднику стоять ще дві статті з прізвищем Драпей і селом Майданівка. Драпея Віктора Станіславовича, 1893 року народження, колгоспника, Особлива нарада при НКВС СРСР засудила 4 грудня 1937 року до десяти років позбавлення волі. Драпея Петра Францовича, 1913 року народження, теж колгоспника, та сама Особлива нарада засудила 10 грудня 1937 року, так само до десяти років.^[1] Обидва уродженці й жителі Майданівки, обидва поляки, обох реабілітували 1989 року.

Між 25 листопада й 10 грудня 1937 року засудили чотирьох Драпеїв із Майданівки: двох до розстрілу, двох до позбавлення волі. Двоє з них Станіславовичі, двоє Францовичі, і по батькові Михайла й Петра збігається з іменем Франца Станіславовича.^[1] Хто кому ким доводився, статті не кажуть: родини в них немає, є імʼя, рік, село, національність, заняття й вирок.

Бригадир із Загальців і його тезка по батькові

Раніше за Драпеїв, 20 листопада 1937 року, Трійка при УНКВС по Київській області засудила до розстрілу Фещенка Івана Тимофійовича, 1903 року народження. Народився він у Загальцях, а жив у Майданівці й був бригадиром у колгоспі. Вирок виконали 27 листопада 1937 року; реабілітували його 1959-го.^[1]

Фещенка Федося Тимофійовича, 1911 року народження, уродженця й жителя Майданівки, колгоспника, та сама трійка 13 грудня 1937 року засудила до десяти років позбавлення волі. Реабілітували його 1966 року.^[1] Прізвище й по батькові в обох однакові, статті в томі стоять поруч, але чи вони брати, у тексті не сказано.

Ще одного майданівця трійка засудила того самого 1937-го, але жив він не в селі. Сирота Ілько Матвійович, 1900 року народження, мешкав в Ірпені й працював на цегельному заводі в Бучі. Вирок від 19 жовтня 1937 року - десять років позбавлення волі; реабілітований 1989 року.^[1]

Вересень і жовтень 1938 року

Наступні вироки майданівцям датовані осінню 1938-го. Пашву Владислава Казимировича, 1892 року народження, трійка засудила 19 вересня 1938 року до восьми років позбавлення волі. Він народився в Білорусії, у довіднику записаний поляком, жив у Майданівці й був колгоспником; реабілітований 1989 року.^[1]

Панчика Казимира Йосиповича, 1908 року народження, уродженця Майданівки, поляка, колгоспника в селі Олива Іванківського району, трійка засудила до розстрілу 25 вересня 1938 року. Вирок виконали 27 вересня; реабілітований 1964 року.^[1]

Біленка Івана Олександровича, 1907 року народження, судив не позасудовий орган, а Верховний Суд СРСР. Уродженець Майданівки, він жив у Києві, був завідувачем фінансового відділу району й членом ВКП(б) «з 1928 року по 1938 рік». Вирок - розстріл, і дата вироку й дата виконання в статті та сама: 5 жовтня 1938 року. Реабілітований 1957-го.^[1]

Подлевський Микола Олександрович, 1914 року народження, уродженець Майданівки, поляк, жив у Києві й працював електромеханіком звʼязку на станції Київ-Петрівка. Трійка засудила його 22 жовтня 1938 року до пʼяти років позбавлення волі. Він помер в увʼязненні 17 лютого 1942 року; реабілітований 1966-го.^[1] У статті орган надруковано як «Трійкою при УНКБС по Київській області», через «Б».^[1]

Чотири справи з інших років

Список під цією сторінкою ширший за 1937-1938 роки. Довідник записує й майданівців, засуджених 1930, 1944 і 1945 років. Івженка Григорія Антоновича, 1894 року народження, одноосібника з Бабинців, Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР 26 березня 1930 року виселила на три роки за межі України.^[1] Кубицького Матвія Францовича, 1892 року народження, колгоспника з Поташні, Військовий трибунал військ НКВС Київської області 23 жовтня 1944 року засудив до двадцяти років позбавлення волі. Помер в увʼязненні 25 квітня 1945 року, реабілітований 1992-го.

Обидві справи 1945 року - про уродженців Майданівки, які жили поза нею. Валіцу Станіславу Миколаївну, 1897 року народження, колгоспницю ферми в Новомирівці Макарівського району, Особлива нарада 3 жовтня 1945 року виселила на пʼять років за межі України.^[1] Червоного Сергія Костянтиновича, 1905 року народження, шахтаря з Горлівки, Військовий трибунал військ НКВС по Сталінській області засудив 12 квітня 1945 року до десяти років. Звільнили його 11 листопада 1954 року, реабілітували 1966-го.

Для пошуку. Майданівців у цьому томі треба шукати в бородянському розділі, і дивитися в кожній статті на два місця: де людина народилася і де жила. Серед довідок вище є і ті, хто в Майданівці лише народився, і ті, хто тут лише жив.^[1]