Озірщина
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Езерщина, Озерщина, Єзерщина
У 1864 році в Озірщині жило 243 душі обох статей.[8] За переписом 2001 року їх було 249.[13] Між цими двома майже однаковими числами вмістилося зростання до 653 душ на початку XX століття[1], голодні 1932 і 1933 роки, за які сільрада склала сто сорок вісім актів про смерть[5][6], розстріли, війна і два переїзди села з району в район.
Стоїть воно на струмку Вабля, лівій притоці Здвижу, за чотири версти нижче Королівки.[8][21] Історично це Київський повіт, Макарівська волость[1]; шукати документи треба саме за цією привʼязкою, а не за сучасною. Нині Озірщина належить до Бородянської селищної громади Бучанського району.[12]
Назва
Найдавніша форма, під якою село стоїть у документах, це Езерщина, а поряд із нею вживалася Озерщина; поляки писали Jezierszczyzna.[8][10] Похилевич пояснює назву прямо, одним реченням про всю околицю: Езерщина й Королівка «лежатъ среди лѣсовъ, на низменныхъ мѣстахъ, покрытыхъ прежде озерами».[8] Тобто імʼя селу дали озера, яких у XIX столітті вже не було, а лишилися болота. Ту саму місцевість друге видання Похилевича згадує, пояснюючи вже назву струмка: вабля, або вобля, це риба, що її беруть живою принадою на велику рибу, і вона «вѣроятно водилась въ давнихъ озерахъ, нынѣшнихъ болотахъ».[9]
Для пошуку. Сучасні довідники й Вікіпедія тримають село під формою Озерщина, через «е», а не «Озірщина».[12][13] Через це пошук за звичною сьогодні формою до них не доводить. Районна газета 1932 року пише прикметник від назви як «Озірщинський»[4], а в іншому номері того самого року він читається як «Озірщанський», хоч літера після «Оз» там нерозбірлива[3]. Шукати варто обидва словотвори.
Кому належало
Найдавніша датована згадка, яку ми знайшли, це 1686 рік: «изъ актовъ извѣстно, что въ 1686 г. Езерщина и дер. Голэ принадлежали Конарскому».[9] Голе трапляється поруч із Озірщиною в майнових документах не раз, і через два з половиною століття саме воно стане центром сільради, якій підпорядкують наше село.
Відокремилася Озірщина від великого макарівського маєтку через суд, і коли саме, джерело не каже. Коли після воєн Хмельницького шляхта повернулася на Київщину, спадкоємці Грохольської судилися з Харленськими, і трибунал коронний присудив Харленським окремо Андріївку, Єзерщину й Липівку.[10] Через вісімдесят років, коли 1768 року Макарів разом із двома десятками сіл міняли на Уладівку, Озірщини в переліку немає, хоч Андріївка й Липівка з того самого присуду в ньому стоять.
З початку XIX століття селом володіли Ростишевські.[9] У 1864 році воно записане за Симфоріаном, сином Ростислава Валентійовича Ростишевського, «а нынѣ его сестрѣ по мужу Влодковской» латинського сповідання, і при ньому стояло 3531 десятина землі.[8] У 1887 році власником названо Франца Росцишевського, і за ним лишалося 350 десятин польової та 721 десятина лісової землі, тоді як селянський наділ становив 393 десятини з викупом на 314 карбованців 53 копійки.[9]
Як саме ділили ту землю, показує єдиний документ, що дійшов від самих селян. Це витяг із плану 1890 року на наділ Юхима Єгоровича Возженикова: ліс 24 десятини 1720 сажнів і сіножать 2 десятини 480 сажнів однією ділянкою, садиба з ріллею 3 десятини 200 сажнів другою, разом близько тридцяти десятин, і при них позначка «вновь пріобрѣтена земля крестьянами».[7] Поруч на тому самому аркуші підписана садиба поміщика, «не вошедшая въ выкупъ»: панський двір лишався серед уже викупленої землі.[7]
До кінця століття панської землі в статті про село вже немає взагалі. У 1900 році всі 1444 десятини записані за селянами: 1038 належать товариству зі 102 душ, ще 406 окремим господарям.[1]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 243 | душ обох статей при 3531 десятині землі[8] |
| 1887 | 450 | душ обох статей; ревізьких душ 114[9] |
| 1900 | 653 | у 126 дворах; головне заняття хліборобство[1] |
| 2001 | 249 | перепис; уся Дмитрівська сільрада разом 488[13] |
За двадцять три роки між першими двома записами село виросло майже вдвічі, а до 1900 року ще в півтора раза. Далі в ряду сто років без чисел: «Історія міст і сіл» 1971 року дає 437 жителів сусіднього Жовтневого, центру сільради, а про саму Озірщину числа не подає взагалі.[11]
«Список населенных мест» 1900 року в тому самому реченні подає 653 жителі й тут-таки розкладає їх на 337 чоловіків і 319 жінок, а це разом 656.[1] Ми звірили рядок зі сканом: у книзі надруковано саме так. Земельні числа на тій самій сторінці сходяться точно, тому помилка сталася в одному рядку, а не в усій статті.
Церква і школа
У 1864 році власного храму в селі не було: Озірщина входила до Липовського приходу.[8] До 1900 року в ній уже стоять «одна православная церковь» і церковноприходська школа, а разом із ними вітряк селянина Дмитра Головченка з одним робітником, аптека, фельдшер і громадський запасний хлібний магазин, у якому на 1 січня 1900 року лежало 114 чвертей озимого хліба й 57 ярового.[1] Пожежна частина складалася з трьох бочок, шести багрів і шести драбин. Присвяту храму ми знаємо не з першоджерела: рядок географічного покажчика ЦДІАК, наведений у статті про сусідню Липівку, називає його церквою Олександра Невського.[14]
Для пошуку. Власної метричної книги озірщинська церква не мала ніколи: записи йшли у спільні книги липівської парафії, тобто приписним село було й у діловодстві. Шукати їх треба за Липівкою. Ми відкрили книгу за 1841 рік, і кожен запис на аркуші підписано так: «Приходскій Липовской Покровской церкви священникъ Евгеній Стефановъ Могилевскій».[20] Тобто книга сама називає приход, і саме під ним лежать народження, шлюби й смерті цього села за XIX століття.
XX століття
Колгосп у селі склали 1930 року з двох товариств спільного обробітку землі й назвали «Червона Зірка».[17] Через два роки, у квітні 1932-го, пленум районного комітету комсомолу зняв секретаря озірщинського осередку Ліхіцького за зрив політнавчання й виніс йому догану.[4] Наприкінці того ж року бюро райпарткому розглядало села, які зривали хлібоздачу, і зняло голову озірщанського колгоспу, виключивши його з партії й передавши справу до суду.[3]
За 1932 і 1933 роки ми прочитали зі сканів сто сорок вісім актів про смерть цієї ради, по аркушу.[5][6] Друкований мартиролог книги памʼяті подає цей самий матеріал переказом, і розходиться з документом у датах, віці й причинах.[17]
Двох уродженців села розстріляли в терор 1937-1938 років: Юзефу Станіславівну Прибитько 1894 року народження й Дмитра Казимировича Сичевського 1909 року.[18] Ще четверо озірщинців зазнали розкуркулення 1930 і 1933 років.[19] Це число сходиться з тим, що каже про село нарис книги памʼяті: за даними сільради розкуркулених було чотири.[17]
Після війни колгоспи кількох сусідніх сіл раз у раз зводили й розводили. 29 грудня 1950 року «Червону Зірку» обʼєднали з колгоспом імені Сталіна в Королівці, а центром зробили Королівку.[16] 28 липня 1952 року господарства знову розділили, і озірщинське дістало імʼя Будьонного.[15]
Що збереглося
У селі стоїть братська могила воїнів, які загинули в листопаді 1943 року, із залізобетонною скульптурою воїна. Вона внесена до переліку памʼяток рішенням облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року, і в тому рішенні село вже записане за Бородянським районом.[22]
Саме ця зміна району й робить Озірщину важкою для пошуку. Довідник 1947 року подає окрему Озерщинську сільську Раду Макарівського району з одним-єдиним підпорядкованим селом.[2] До 1970-х рада зникла, а село приписали до Жовтневої сільради сусіднього Голого, уже в Бородянському районі, і в «Історії міст і сіл» воно згадане один раз, усередині чужої статті: «Сільраді підпорядкований населений пункт Озерщина».[11] Через це макарівські покажчики його не знають, а бородянські не знають його ранньої історії.