Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Озірщина
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Езерщина, Озерщина, Єзерщина
Від 1890 року лишився документ про наділ одного озірщинського селянина. Це витяг із плану 1890 року на наділ Юхима Єгоровича Возженикова: ліс 24 десятини 1720 сажнів і сіножать 2 десятини 480 сажнів однією ділянкою, садиба з ріллею 3 десятини 200 сажнів другою, разом тридцять десятин, і при них позначка «вновь пріобрѣтена земля крестьянами».[8] Поруч на тому самому аркуші підписана садиба поміщика, «не вошедшая въ выкупъ»: панський двір лишався серед уже викупленої землі.[8]
Стоїть Озірщина на струмку Вабля, лівій притоці Здвижу, за чотири версти нижче Королівки.[9][22] Історично це Київський повіт, Макарівська волость.[1] Нині Озірщина належить до Бородянської селищної громади Бучанського району.[13]
Назва
Найдавніша форма, під якою село стоїть у документах, це Езерщина, а поряд із нею вживалася Озерщина; поляки писали Jezierszczyzna.[9][11] Похилевич пише, що Езерщина й Королівка «лежатъ среди лѣсовъ, на низменныхъ мѣстахъ, покрытыхъ прежде озерами».[9] Прямо назви він із цього не виводить; озер у XIX столітті вже не було, лишилися болота.[10] Ту саму місцевість Похилевич згадує й у праці 1887 року, пояснюючи назву струмка: вабля, або вобля, це риба, що її беруть живою принадою на велику рибу, і вона «вѣроятно водилась въ давнихъ озерахъ, нынѣшнихъ болотахъ».[10]
Кому належало
Найдавніша відома датована згадка - 1686 рік: «изъ актовъ извѣстно, что въ 1686 г. Езерщина и дер. Голэ принадлежали Конарскому».[10] Голе стоїть поруч із Озірщиною вже в цьому записі, і згодом саме воно, перейменоване на Жовтневе, стане центром сільради, якій підпорядкують Озірщину.[12]
Відокремилася Озірщина від великого макарівського маєтку через суд. Коли вщухли козацькі війни і шляхта повернулася на Київщину, спадкоємці Грохольської судилися з Харленськими, і трибунал коронний присудив Харленським окремо Андріївку, Єзерщину й Липівку.[11] Коли 1768 року Макарів разом із двома десятками сіл міняли на Уладівку, Озірщини в переліку цих сіл немає, хоч Андріївка й Липівка в ньому стоять.
З початку XIX століття селом володіли Ростишевські.[10] У 1864 році воно записане за Симфоріаном, сином Ростислава Валентійовича Ростишевського, «а нынѣ его сестрѣ по мужу Влодковской» латинського сповідання, а всієї землі в селі рахувалося 3531 десятина.[9] У 1887 році власником названо Франца Росцишевського, і за ним лишалося 350 десятин польової та 721 десятина лісової землі, тоді як селянський наділ становив 393 десятини з викупом на 314 карбованців 53 копійки.[10]
У 1900 році всі 1444 десятини записані за селянами: 1038 належать товариству зі 102 осіб, ще 406 окремим господарям.[1]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 243 | душ обох статей при 3531 десятині землі[9] |
| 1887 | 450 | душ обох статей; ревізьких душ 114[10] |
| 1900 | 653 | у 126 дворах; головне заняття хліборобство[1] |
| 1926 | 1239 | душ обох родів у 252 господах[2] |
Церква і школа
У 1864 році власного храму в селі не було: Озірщина входила до Липовського приходу.[9] У метричній книзі цього приходу за 1841 рік кожен запис на аркуші підписано так: «Приходскій Липовской Покровской церкви священникъ Евгеній Стефановъ Могилевскій».[21]
До 1900 року в Озірщині вже стоять «одна православная церковь» і церковноприходська школа, а разом із ними вітряк селянина Дмитра Головченка з одним робітником, аптека, фельдшер і громадський запасний хлібний магазин, у якому на 1 січня 1900 року лежало 114 чвертей озимого хліба й 57 ярового.[1] Пожежна частина складалася з трьох бочок, шести багрів і шести драбин. Храмом Олександра Невського називає церкву в селі Книга памʼяті жертв Голодомору: на його території встановлено памʼятний знак загиблим під час Голодомору.[18]
XX століття
Колгосп у селі склали 1930 року з двох товариств спільного обробітку землі й назвали «Червона Зірка».[18] Через два роки, у квітні 1932-го, пленум районного комітету комсомолу зняв секретаря озірщинського осередку Ліхіцького за зрив політнавчання й виніс йому догану.[5] Наприкінці того ж року бюро райпарткому розглядало села, які зривали хлібоздачу, і зняло голову озірщанського колгоспу, виключивши його з партії й передавши справу до суду.[4]
За 1932 і 1933 роки в книгах цієї ради лежить щонайменше сто сорок вісім актів про смерть.[6][7] Що з них відомо про померлих, зібрано на сторінці голоду 1932-1933 років в Озірщині.
Двох уродженців села розстріляли в терор 1937-1938 років: Юзефу Станіславівну Прибитько 1894 року народження й Дмитра Казимировича Сичевського 1909 року.[19] Ще четверо озірщинців зазнали розкуркулення 1930 і 1933 років.[20]
Після війни колгоспи кількох сусідніх сіл раз у раз зводили й розводили. 29 грудня 1950 року «Червону Зірку» обʼєднали з колгоспом імені Сталіна в Королівці, а центром зробили Королівку.[17] 28 липня 1952 року господарства знову розділили, і озірщинське дістало імʼя Будьонного.[16]
Що збереглося
У селі стоїть братська могила воїнів, які загинули в листопаді 1943 року, із залізобетонною скульптурою воїна. Вона внесена до переліку памʼяток рішенням облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року.[23]
Для пошуку. Сучасні довідники й Вікіпедія тримають село під формою Озерщина, через «е».[13][14] Районна газета 1932 року пише прикметник від назви як «Озірщинський»[5], а в іншому номері того самого року як «Озірщанський», хоч літера після «Оз» там нерозбірлива[4]; шукати варто обидва словотвори. Записи Озірщини треба шукати в книгах липівського приходу, до якого село входило 1864 року.[9] Акти про смерть 1932-1933 років лежать у ДАКО, ф. Р-5634, оп. 1, під Озірщанською сільрадою Макарівського району.[6][7]