Розстріли 1937-1938 років і розкуркулення

Двоє уродженців Озірщини були розстріляні, і між двома вироками пройшло сорок чотири дні.

Дмитра Казимировича Сичевського, 1909 року народження, засудили постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 3 грудня 1937 року; вирок виконали 10 грудня.^[1] На час арешту він жив у Макарівській Буді й працював робітником Мигальської дільниці лісництва.

Юзефу Станіславівну Прибитько, 1894 року народження, польку, малописьменну колгоспницю, засудила комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР 16 січня 1938 року; вирок виконали 1 лютого.^[1] Із рідного села вона на той час уже виїхала й жила в Савенках. Обох реабілітували 1989 року, і про обох книга пише те саме: місце поховання невідомо.

Ще чотирьох озірщинців розкуркулили, одного 1930 року й трьох 1933-го: Андрія Потаповича Нахоренка, Павла Олексійовича Кравченка, Євдокима Спиридоновича Марченка й Казиміра Матвійовича Сичевського.^[2] Усі четверо в книзі записані селянами-одноосібниками, і більше про них там немає нічого.

Те саме число називає й нарис книги памʼяті, зовсім в іншому розділі тому: розкуркулених у селі було чотири.^[3] Другим підтвердженням це не є, і книга сама пояснює чому: вона рахує їх «за даними Жовтневської сільської ради у списку реабілітованих», тобто сільрада дивилася в той самий перелік.^[3]

Три прізвища з цих чотирьох трапляються й у мартиролозі голодних років: Кравченки, Марченки й Нахоренки записані там під 1932 і 1933 роками.^[3] Сичевських у мартиролозі немає жодного.

Не плутати. У книгах репресованих село підписане як «Озерщина Бородянського району», і це збиває з пантелику: на 1930-1938 роки воно числилося за Макарівським районом, а бородянську адресу дістало пізніше. Однойменного села в Україні немає, тому обидві назви ведуть в одне місце.