Від посагу 1816 року до поміщиці Лазицької: кому належала Майданівка
У метричній книзі Покровської церкви в Забуянні за 1841 рік є запис про народження, і починається він словами «Деревни Майдановки помѣщика Виктора Росцишевского».[1] Поміщиком майданівських селян книга називає Росцишевського, хоча за пізнішим переказом село ще 1816 року пішло в посаг князям Трубецьким.[6]
Посаг 1816 року і поміщик 1841-го
Похилевич 1864 року пише, що колись Майданівка «принадлежала къ Макаровскому имѣнію».[5] Нарис історії Гавронщини 2006 року пише, що 1816 року Людовіка Казимирівна Расцішевська вийшла заміж за князя Олександра Петровича Трубецького «і отримала в придане села Гавронщину та Майданівку».[6] Про сам шлюб і про те, що було далі в Гавронщині, розказано на сторінці Гавронщини.
Щодо Майданівки джерела розходяться. У нарисі 2006 року вона відходить Трубецьким уже 1816-го.[6] А метрична книга 1841 року записує майданівських селян за поміщиком Віктором Росцишевським.[1] Той самий опис 1864 року додає, що в самому селі й поблизу, крім майдану, стоять винокурня, поташна буда, млин і «домъ владѣльца Виктора Валентьевича Росцишевскаго (латин. испов.)», тобто власник-католик.[5] Польський географічний словник у пʼятому томі теж пише: «Należy do p. Wiktora Rościszewskiego». Одразу після цього укладач додає в дужках «ks. Trubeckoj ?» - князь Трубецькой, зі знаком питання.[7]
«А нынѣ родственнику послѣднихъ»
Похилевич у виданні 1887 року пише про це прямо: «Прежде деревня принадлежала къ Макаровскому имѣнію и Росцишевскимъ; а нынѣ родственнику послѣднихъ, князю Петру Александровичу Трубецкому».[8] За князем тоді числилося 159 десятин польової й 1000 десятин лісової землі.
Росцишевські при цьому з села не зникли. Віктор Валентійович Росцишевський «оставилъ за собою 3 десятины», а міщанин Євженко 1872 року купив у Росцишевського ще 5 десятин.[8]
Трубецькі чи Лазицька
Під кінець століття в документах зʼявляється нове прізвище. 1896 року складено план чиншової ділянки Майданівки, «відмежованої від земель поміщиці Лазицької».[2] Офіційний «Список населенных мест Киевской губернии» 1900 року каже прямо: «Деревня принадлежитъ помѣщицѣ Елисаветѣ Семеновой Лазицкой».[3]
А доповнення польського словника, видане 1902 року, про Трубецьких пише в теперішньому часі: село «należała do klucza makarowskiego, obecnie ks. Trubeckich» - належало до макарівського ключа, тепер князів Трубецьких.[9] Джерела тут розходяться: губернський «Список» 1900 року й план 1896 року називають Лазицьку, словник 1902 року - Трубецьких. Гасло словника підпису автора не має.[9]
Три описи кінця століття подають землю так:
| Видання | Поміщицької землі | Селянської землі | Власник |
|---|---|---|---|
| Похилевич, 1887 | 159 дес. польової й 1000 дес. лісової[8] | - | князь Петро Олександрович Трубецькой[8] |
| «Список населенных мест», 1900 | 1205 дес. з 1603[3] | 385 дес.; ще 13 дес. за іншими станами[3] | Єлисавета Семенівна Лазицька[3] |
| Słownik geograficzny, т. XV, 1902 | 1167 дес.[9] | 362 дес.[9] | князі Трубецькі[9] |
Той самий словник описує й село: гміна Бородянка, 535 мешканців у 46 будинках, школа й млин.[9]
Для пошуку. Акт, яким маєток перейшов від Трубецьких до Лазицької, варто шукати у фонді Київського губернського правління (ДАКО, ф. 1) і у фонді Київської палати цивільного суду (ЦДІАК, ф. 484). План 1896 року лежить у ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 813.[2]
Після 1900 року
1911 року складено «план розверстання надільних та громадських земель селян с. Майданівка».[4] Він лежить у тому самому фонді, що й план 1896 року, - ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 812.