Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Королівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Каролівка
1840 року біля Королівки в болоті знайшли давній дзвін. Похилевич, який цю знахідку записав, робить із неї висновок, що церква в селі стояла й до тієї, яку він застав[8]. Видання 1887 року привʼязує її до часів ченців[9].
Стоїть село за пʼять верст від Липівки, серед лісів і на низині, де раніше були озера[8]. Вабля тут ще не річка: Похилевич 1864 року пише «при вершинѣ ручья Вабли»[8]. Найближча залізниця - станція Буян за дванадцять кілометрів[10]. Сучасна адреса - Бучанський район, Макарівська селищна громада[35]. До революції це Київський повіт, Макарівська волость[15], а церковно - Липовський приход, бо церква 1857 року причту не мала[8].
Назва
Стара форма назви - Каролівка, від чоловічого імені Кароль[9][14]. Похилевич 1887 року пише: «Королевка (правильнѣе Каролевка, отъ Кароля з Логойска)»[9]. «Макарівські вісті» 2012 року пишуть, що назву село дістало, «найімовірніше», коли стало власністю Кароля Тишкевича, і що «вперше Каролівка у власності Тишкевича згадується в 1679 році»[14]. Дата 1643, яка ходить у краєзнавчому обігу як рік заснування, - у тій самій газеті рік, коли Макарівський ключ став власністю Кшиштофа Харлінського, а заснування села автор із застереженням «на наш погляд» відносить до найближчих після нього років[14].
Кому належало
Похилевич 1864 року пише про монастирську власність: «въ прошломъ вѣкѣ», тобто у XVIII столітті, село належало до маєтностей Овруцького базиліанського монастиря, а на час написання книжки - Любоміру Ксаверійовичу Маршицькому, римо-католику, який дістав його по смерті батька 1853 року[8].
Друге видання Похилевича, 1887 року, каже, як село стало монастирським. За ним, один із Харленських, яким у XVII столітті належав Макарівський ключ, віддав село в заставу за 30000 злотих Каролю з Логойська Тишкевичу; монастир допоміг Харленському виплатити борг і згодом отримав саму маєтність[9]. «З кінця минулого століття» власниками стали Маршицькі, а 1862 року маєток купила в одного з них Фелиція Адамівна Модзелевська[9]; продавцем «Нариси» 2006 року називають Любоміра Маршицького[12]. На 1887 рік їй належало 1897 десятин[9].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 480 | обох статей, з них 12 римо-католиків; землі при селі 2988 десятин[8] |
| 1887 | 768 | обох статей; ревізьких душ 228, наділу 1009 десятин[9] |
| 1971 | 1183 | населення за «Історією міст і сіл»[10] |
1971 року Королівській сільраді підпорядковувалися ще Ферма і Новомирівка[10].
XX століття
Радвладу встановлено в лютому 1918-го[12]; 1920 року тут створили сільревком на чолі з М. Міщенком; у 1923-1924 роках зʼявилося споживче кредитне товариство[11]. 1929 року організували комуну «Ленінський шлях», першим головою якої став Терентій Сакович Степанчук. Розкуркулених у селі 28. У 1934 році комуна стала колгоспом[11] - імені Сталіна[6][26].
Про голод 1932-1933 років книга памʼяті каже, що в селі встановлено імена 50 осіб[11]. Більше половини цих імен записано в книзі актів про смерть Королівської сільради за 1932 рік[3][11]. Слова «голод» у жодному з 26 актів про жителів Королівки немає, а там, де мартиролог пише «від голоду», графа причини в акті порожня[3][11].
Наприкінці 1936 року в обласній газеті вийшло коротке оголошення: Ликера Сахнєвич із Королівки розшукувала двох дітей, Павла й Тоніка, залишених у Києві на вулиці 1934 року[4].
Двадцятьох уродженців і жителів села зачепили репресії за київським томом «Реабілітованих історією»[16]. 3 серпня 1937 року трійка засудила до розстрілу чотирьох односельців. Окремо від тих двадцяти стоїть Данило Пилипович Левченко, з Королівки, голова колгоспу в сусідніх Наливайках: його імʼя стоїть у протоколі бюро обкому, яким санкціоновано його арешт і висилку за межі УСРР[17]. Ще один королівський Левченко, Сергій Михайлович, після війни збирав памʼять про неї.
Навесні 1938 року в Королівці працювало 40 гуртків вивчення «Положення про вибори до Верховної Ради УРСР», і в них вчилося 1040 виборців[5]. Заняття вели сорок агітаторів; найкращими газета називає Володимира Дзюбу і 60-річного колгоспника К. Н. Левченка, окремо хвалить комсомольців А. Зайця та І. Бурвікова, які встигли провести по сім занять, а всією роботою по «двадцятихатках» керував директор школи. Ланкова Ганна Лесидченко, обрана до окружної виборчої комісії, разом із ланковою Ніною Заяць щодня проводила бесіди з жінками-колгоспницями[5]. У липні того ж року газета називає ще одну ланкову - Христю Заєць із колгоспу імені Сталіна, яка на теребінні льону виконувала дві норми[6].
7 червня 1941 року, за пʼятнадцять днів до вторгнення, під листом фінансового активу району стоїть підпис Т. Зайця, голови колгоспу сільради села Королівка[7]. Прізвище Заєць, воно ж Заяць, тримається в цьому селі щонайменше від 1932 до 1941 року: десятеро Зайців стоять у мартиролозі Голодомору[11][3], троє - серед агітаторів і ланкових 1938 року, ще один - голова колгоспу 1941 року[5][6][7].
Далі була окупація 1941-1944 років. За нарисом 2006 року, 483 чоловіки з Королівки пішли на фронт, 186 чоловіків Королівки та 29 з Ферми полягли на полі бою, а до Німеччини вивезено 150 жителів[12]. Орденами й медалями нагороджено 367 жителів[10].
Після війни колгосп двічі перекроювали. 29 грудня 1950 року його обʼєднали з «Червоною Зіркою» сусідньої Озірщини в один колгосп із центром у Королівці, а 28 липня 1952-го знову розʼєднали - на імені Сталіна в Королівці й імені Будьонного в Озірщині[27][26]. На 1971 рік тут уже центральна садиба колгоспу «Росія», що мав близько чотирьох тисяч гектарів землі, з них 2827 орної[10].
Церква і школа
Церкву святителя Миколая жителі збудували власним коштом 1857 року - деревʼяну, без землі й без причту, тому приписну до Липівки, з богослужінням раз на три тижні[8]. До нової церкви 1857 року королівців хрестили, вінчали й ховали в Покровській церкві Липівки, до приходу якої село належало[31]. За Вікіпедією, деревʼяну церкву, що стояла на місці нинішньої, розібрали перед війною, а її деревину під час окупації вивезли на окопи[23]. Нинішня церква в селі має іншу присвяту - Казанської ікони Божої Матері, юрисдикція ПЦУ[24].
Школа в селі мала директора вже 1938 року - Дмитра Сидоровича Ромашка. Обласна газета згадує його не як педагога, а як керівника передвиборчої агітації: щодекади проводив консультації для агітаторів і добирав їм літературу[5]. Школа працювала й на шість років раніше: 1932 року в селі померли двоє її учителів, 22 і 20 років, Данило Олексіїв Сидоренко та Іван Корнійів Авраамчук[3][11]. За Вікіпедією, приміщення семирічної школи в окупацію спалили[23], а нове приміщення десятирічки поставили аж 1967 року[12][23]. На 1971 рік у селі середня школа, будинок культури, бібліотека і пологовий будинок[10].
Що збереглося
Памʼятників війні в селі два. Один стоїть на кладовищі: це братська могила 500 радянських воїнів, полеглих в обороні та визволенні села[13][25]; відкрили її 18.10.1973[13]. Другий - у центрі села: братська могила разом із памʼятником на честь 162 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів[25][13], з датою відкриття 09.05.1953.
У рішенні облвиконкому 1970 року памʼятник воїнам-односельчанам у Королівці описано як «скульптура воїна з залізобетону, постамент з бутового каменю»[19]. На знімках 2020 року постамент памʼятника в центрі села несе пʼять плит: посередині чорну з трьома стовпцями «прізвище + ініціали», обабіч по дві червоні з одним стовпцем на кожній[2].
Не плутати. У метричних книгах ЦДІАК поруч стоїть Королівка Васильківського повіту з церквою святого Михаїла[33][30].
Для пошуку. Стара форма назви - Каролівка. Метрики королівців шукати серед метричних книг Покровської церкви Липівки в ЦДІАК, ф. 127[32][31]; за 1864 рік є книга народжень Миколаївської церкви самої Королівки[33]. Документи окупації, серед них подвірна книга з переписом села 1943 року, - у ДАКО, фонд Н-2102[34]. Ферму 1946 року шукати під Наливайківською сільрадою, Новомирівку - під власною[36]; 27 жовтня 1959 року піднято клопотання про приєднання Ферми до Королівської сільради[20], а 1970 року вона вже записана за Королівською[1].