Вироки трійки УНКВС: четверо односельців з Королівки
3 серпня 1937 року трійка Управління НКВС по Київській області винесла смертні вироки чотирьом жителям Королівки: Василю Семеновичу Іванченку, 1887 року народження, який на той час тимчасово не працював; Михайлу Івановичу Міщенку, 1890 року, колгоспнику; Григорію Тимофійовичу Петрушенку, 1903 року, колгоспнику; Тимофію Овсійовичу Петрушенку, 1883 року, колгоспнику. Усіх чотирьох розстріляли 7 серпня. Місце поховання невідоме. Реабілітовано всіх 1989 року.[2]
Того самого дня та сама трійка засудила одинадцятьох жителів Макарівського району - решта семеро з Маковища, Колонщини, Зурівки, Мотижина, Завалівки та Фасової.[2] Тобто за одне засідання трійка розглядала цілий район, і Королівка дала четверо з одинадцяти, більше за третину засуджених того дня. Стільки ж королівців за один день дає в цій книзі тільки 1 грудня 1937 року, і то з чотирнадцяти засуджених по району; 15 вересня з пʼятьох по району королівських двоє, 16 серпня з трьох - двоє, 28 грудня з десяти - один.
Чого джерело не говорить. Статті звинувачення в цьому виданні немає взагалі жодної - і не лише в королівських записах. Рядок «ст.» з номером не трапляється в макарівському розділі книги (друковані сторінки 512-557) жодного разу: формуляр видання такого поля просто не має.[2] Тому за що саме засудили цих чотирьох, із наявного джерела не встановлюється, і домислювати статтю тут нема з чого. Немає в записах і номера архівно-слідчої справи, тож питання, чи була це одна групова справа на чотирьох односельців, чи чотири окремі провадження, зведені в один день, лишається відкритим.
По батькові Григорія Тимофійовича збігається з імʼям Тимофія Овсійовича, і обох розстріляно одним вироком. Родинного звʼязку книга не називає, і без метричного запису це здогад, а не факт.
Як це виглядало в газеті
Через пʼять тижнів після страти, 8 вересня 1937 року, обласна газета надрукувала «Уроки Макарова» - велику викривальну статтю про район, у якій два десятки його керівників названо на імʼя й оголошено ворогами. Королівці там відведено одне речення: «у селі Королівка голова колгоспу Савченко припустив до загибелі 6 гектарів пшениці, на яких урожай досягав не менше 20 центнерів».[1]
«Припустив до загибелі» мовою газети 1937 року означало не недогляд, а провину, за яку відповідають, і надрукувати прізвище в такому переліку було першим кроком, а не останнім. Хто такий Савченко, стаття не каже - ні імені, ні по батькові; серед двадцяти королівських записів мартиролога репресованих його немає.[1][2] Що з ним було далі, невідомо.
Стаття не пояснює тих чотирьох вироків і не згадує жодного з розстріляних. Вона показує інше: через місяць після страти в районі називали винних вголос, поіменно й до будь-якого суду.
Одинадцять ініціалів із краєзнавчої книжки
Той самий 1937 рік описує й районний краєзнавчий том 2006 року, і описує по-своєму: «шукали "ворогів народу" і чомусь знаходили в основному серед колгоспників». Далі йде список, якого немає більше ніде, - одинадцять прізвищ самими ініціалами. На строки, за нарисом, засуджено М.М. Іванченка, О.А. Клокуна, У.П. Левченка, К.М. Сидоренка, Г.А. Шкоденка «та інших», а до розстрілу - В.О. Іванченка, С.І. Міщенка, М.І. Міщенка, Є.Г. Письмака, Т.О. Петрушенка і Д.П. Шкоденка[3].
Складаючи цей перелік із двадцятьма статтями книги репресованих, дістаємо три певні збіги.
Сходяться троє. М.І. Міщенко і Т.О. Петрушенко - це Михайло Іванович Міщенко і Тимофій Овсійович Петрушенко, розстріляні 3 серпня; обидва стоять у нарисі саме серед розстріляних[3][2]. У.П. Левченко - це Ульян Павлович Левченко, і нарис ставить його серед тих, хто дістав строк, що теж збігається: десять років, 1 грудня 1937 року.
Не сходяться двоє наших. Ні Василя Семеновича Іванченка, ні Григорія Тимофійовича Петрушенка, розстріляних того самого дня, у списку нарису немає: Іванченко там стоїть з іншим по батькові (В.О.), а другого Петрушенка немає взагалі[3][2].
І шестеро не сходяться ні з ким. О.А. Клокун, К.М. Сидоренко, Г.А. Шкоденко, М.М. Іванченко, С.І. Міщенко, Є.Г. Письмак - жоден із цих ініціалів не лягає на двадцять королівських статей книги[3][2]. Прізвище Клокун і прізвище Письмак на цій сторінці взагалі зʼявляються вперше.
Число «шестеро розстріляних» у нарисі не скасовує наших чотирьох: нарис не називає дати вироку взагалі, тому цілком може зводити в один абзац кілька засідань трійки різних місяців. А от імена, що не лягають на книгу репресованих, значать більше: або книга неповна по цьому селу, або ініціали в нарисі перекручені по дорозі з памʼяті на папір. Перевірити це можна за самим томом «Реабілітованих історією», по кожному з цих шести прізвищ окремо.
Ширший контекст по селу
Двадцять статей макарівського розділу називають Королівку, і 3 серпня 1937 року - не єдиний їхній день.[2] Ульяна Павловича Левченка, 1898 року народження, колгоспника, трійка засудила 1 грудня 1937 року до десяти років; він помер в увʼязненні 17 листопада 1947 року, місце поховання невідоме. Дмитра Єфремовича Сидоренка, 1891 року народження, голову сільської ради, судила не трійка, а Київський обласний суд - 23 березня 1937 року, три роки; реабілітований 1992 року. Чотирнадцять із двадцяти записів по селу - колгоспні: одинадцятеро колгоспників, дві колгоспниці - Мотря Іванченко й Одарка Шкоденко - і зоотехнік колгоспу Яків Левченко.
Окремо від усього цього стоїть Федір Терентійович Степанчук, 1914 року народження, уродженець Королівки, лейтенант, командир роти 449-го стрілецького полку 144-ї стрілецької дивізії. Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його 15 червня 1942 року до позбавлення волі на період війни - за те, що потрапив у полон під час фінської кампанії. Звільнений 15 лютого 1946 року, реабілітований 1958-го.[2] Це єдиний королівський запис, де покаранням є сам факт полону, а не звинувачення.