Вироки трійки УНКВС: четверо односельців з Королівки

3 серпня 1937 року трійка Управління НКВС по Київській області винесла смертні вироки чотирьом жителям Королівки: Василю Семеновичу Іванченку, 1887 року народження, який на той час тимчасово не працював; Михайлу Івановичу Міщенку, 1890 року, колгоспнику; Григорію Тимофійовичу Петрушенку, 1903 року, колгоспнику; Тимофію Овсійовичу Петрушенку, 1883 року, колгоспнику. Усіх чотирьох розстріляли 7 серпня. Місце поховання невідоме. Реабілітовано всіх 1989 року.^[2]

Що прояснює масштаб. Того самого дня та сама трійка засудила дванадцятьох жителів Макарівського району - решта восьмеро з Маковища, Завалівки та інших сіл.^[2] Тобто 3 серпня 1937 року це не сільський епізод, а один сеанс трійки на цілий район: люди, які проходили через нього в один день, могли одне одного ніколи не бачити. Королівка на цьому тлі вирізняється часткою - чотири з дванадцяти, третина засуджених того дня. Жодна інша дата такої частки за селом не дає: 16 серпня 1937 року з одинадцяти засуджених по району королівських двоє, 15 вересня з двадцяти чотирьох - двоє, 1 грудня зі щонайменше пʼятдесяти - четверо.^[2]

Чого джерело не говорить. Статті звинувачення в цьому виданні немає взагалі жодної - і не лише в королівських записах. Рядок «ст.» з номером не трапляється в макарівському розділі книги (друковані сторінки 512-689) жодного разу: формуляр видання такого поля просто не має.^[2] Тому за що саме засудили цих чотирьох, із наявного джерела не встановлюється, і домислювати статтю тут нема з чого. Немає в записах і номера архівно-слідчої справи, тож питання, чи була це одна групова справа на чотирьох односельців, чи чотири окремі провадження, зведені в один день, лишається відкритим.

Одна деталь із формуляра все ж впадає в очі: по батькові Григорія Тимофійовича збігається з імʼям Тимофія Овсійовича, і обох розстріляно одним вироком. Родинного звʼязку книга не називає, і без метричного запису це здогад, а не факт.

Як це виглядало в газеті

Через пʼять тижнів після страти, 8 вересня 1937 року, обласна газета надрукувала «Уроки Макарова» - велику викривальну статтю про район, у якій два десятки його керівників названо на імʼя й оголошено ворогами. Королівці там відведено одне речення: «у селі Королівка голова колгоспу Савченко припустив до загибелі 6 гектарів пшениці, на яких урожай досягав не менше 20 центнерів».^[1]

Це формула звинувачення, а не агрономічна оцінка. «Припустив до загибелі» мовою газети 1937 року означало не недогляд, а провину, за яку відповідають, і надрукувати прізвище в такому переліку було першим кроком, а не останнім. Хто такий Савченко, стаття не каже - ні імені, ні по батькові; серед двадцяти королівських записів мартиролога репресованих його немає.^[1][2] Що з ним було далі, невідомо.

Читати цю статтю варто саме поруч із датою 3 серпня. Вона не пояснює тих чотирьох вироків і не згадує жодного з розстріляних. Вона показує інше: як місяць по тому в районі вголос називали винних - публічно, поіменно і задовго до будь-якого суду.

Ширший контекст по селу

Двадцять статей макарівського розділу називають Королівку, і 3 серпня 1937 року

• лише найтяжчий із їхніх днів.^[2] Ульяна Павловича Левченка, 1898 року народження, колгоспника, трійка засудила 1 грудня 1937 року до десяти років; він помер в увʼязненні 17 листопада 1947 року, місце поховання невідоме.^[2] Дмитра Єфремовича Сидоренка, 1891 року народження, голову сільської ради, судила не трійка, а Київський обласний суд - 23 березня 1937 року, три роки; реабілітований 1992 року.^[2] Чотирнадцять із двадцяти записів по селу - колгоспні: одинадцятеро колгоспників, дві колгоспниці - Мотря Іванченко й Одарка Шкоденко - і зоотехнік колгоспу Яків Левченко.^[2]

Окремо від усього цього стоїть Федір Терентійович Степанчук, 1914 року народження, уродженець Королівки, лейтенант, командир роти 449-го стрілецького полку 144-ї стрілецької дивізії. Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його 15 червня 1942 року до позбавлення волі на період війни - за те, що потрапив у полон під час фінської кампанії. Звільнений 15 лютого 1946 року, реабілітований 1958-го.^[2] Це єдиний королівський запис, де покаранням є сам факт полону, а не звинувачення.