Церква святителя Миколая, збудована жителями 1857 року

1857 року жителі Королівки збудували власним коштом деревʼяну церкву в імʼя святителя Христова Миколая. Землі й причту їй не дали, тому церква вважалася приписною, а богослужіння в ній правили «чрезъ двѣ недѣли въ третью», тобто раз на три тижні.^[1]

Ці кілька слів пояснюють про село більше, ніж здається. Приписна церква - це храм без свого священника: парафія лишалася в Липівці, за пʼять верст, і королівці ходили туди хреститися, вінчатися й ховати своїх. Метрики жителів Королівки за XIX століття писалися не під назвою їхнього села, а в книгах липовської парафії - і той, хто шукає тут рід, має шукати за приходом, а не за селом.

Один виняток, можливо, є. В описі метричних книг церков Київського повіту стоїть справа за 1864 рік, підписана як «метрична книга церкви св. Миколая с. Королівка Київського повіту» - єдина з вісімнадцяти королівських справ опису, де і повіт, і посвята сходяться з тим, що записав Похилевич; решта сімнадцять належать церкві св. Михаїла зовсім іншої Королівки, у Васильківському повіті.^[2][1] Волості опис не показує, тож поки що це найкращий кандидат, а не встановлений факт.

Дзвін 1840 року - інша подія, не ця

За сімнадцять років до будівництва, 1840 року, біля села в болоті знайшли давній дзвін, і Похилевич наводить його як свідчення, що церква в Королівці колись уже стояла.^[1] Дві дати легко злипаються: стаття у Вікіпедії в одному абзаці відносить знахідку до 1840 року, а в іншому - до 1857-го.^[3] Розсуджує їх сам текст Похилевича, де обидві дати стоять поруч і означають різні речі: 1840 - рік знахідки, 1857 - рік будівництва.^[1] Отже правильний рік знахідки 1840, і суперечність ця не між джерелами, а всередині одного з них.

Чим був той дзвін і від якої церкви, не сказано ніде. Похилевич не датує його, не описує і не каже, куди він подівся, - тільки те, що він давній і що з нього випливає давніша церква. Це найстаріший датований предмет, привʼязаний до Королівки, і водночас межа, далі якої писані джерела про село не сягають.