Леонівка

село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Леоновка, Сельце Леоновка

Леонівка носить імʼя конкретної людини - Леона Харлінського зі шляхетської родини, що володіла Бишевом і околицями. На цьому обидва відомі джерела згодні, а далі розходяться: за Похилевичем село заснував сам Леон на початку XIX століття й назвав своїм імʼям^[2], за краєзнавцем Євгеном Букетом - його батько Антоній, 1766 року, на честь народження сина^[3]. Про те, чим ці версії розрізнити, - у записі про заснування села.

Село стоїть за чотири версти нижче Лишні по тій самій річці й за десять верст від Пашківки^[2]. Історично це Бишівська волость Київського повіту^[4], у 1923-1959 роках Бишівський район, де Леонівка мала власну сільраду^[6], потім Макарівський, а з 2020 року Фастівський і Бишівська громада^[7].

Дві чужі Леонівки

Читачеві, який шукає своїх, це важливіше за все інше на сторінці. Леонівок в Україні сім, у Київській області три^[7], і дві інші дають набагато більше документів, ніж наша. Розрізняти їх треба не за назвою, а за сусідами.

Якщо в записі поряд стоять Бишів, Яблунівка, Лишня, Пашківка чи Чорногородка - це наша Леонівка. Якщо Коленці, Обуховичі, Блідча, Іванків або лісгосп - це Леонівка колишнього Іванківського району, нині Вишгородського. Якщо Мирівка, Стайки, Кагарлик - то кагарлицька, нині Обухівського.

Плутанина тут не теоретична. У книзі репресованих «Леонівка» трапляється сімнадцять разів, і жодного разу це не про наше село: одинадцять згадок стоять в іванківському розділі тому, шість у кагарлицькому, у макарівському - нуль^[8]. У «Національній книзі памʼяті» жертв Голодомору географічний покажчик знає Леонівку іванківську й кагарлицьку, а нашої не знає взагалі^[9]. Мартиролог, який легко прийняти за свій, укладено в Кагарлику, і кагарлицьке село теж названо на честь засновника - тобто чужа історія лягає на нашу без жодного шва.

Село в числах

1864 року в Леонівці жило 230 осіб обох статей, а землі при ній числилося 972 десятини^[2]. За тридцять шість років село майже подвоїлося: на 1 січня 1900 року тут 47 дворів і 449 жителів, землі 1012 десятин, з яких поміщикові належало 676, селянам 336^[4]. Власником усього села тоді був Василь Іванович Мельник, йому ж належав водяний млин на два постави. Школа в Леонівці була школою грамоти, тоді як у сусідній Лишні того самого року - однокласна приходська^[4]. Пожежну частину село тримало спільним коштом: дві бочки й три багри, до двох рублів на рік із громади. Головним заняттям записано хліборобство, і, як і в Лишні, дехто ходив у Київ найматися в домашню прислугу^[4].

Похилевич додає до опису деталь, за якою село впізнається в старих документах надійніше, ніж за назвою: Леонівку від сусідньої Яблунівки відділяв той самий струмок, і по різні його береги стояли села різного стану - Леонівка поміщицька, Яблунівка казенна, приписана до Фастівського державного маєтку^[2].

Власники

1843 року Леон Харлінський продав Леонівку Івану Бржезському^[2]. Того самого року він позбувся й сусідньої Лишні^[2], а бишівський маєток пішов із публічних торгів за борги^[5].

Покупця називає ще один документ: план земельних ділянок Леонівки 1864 року в Державному архіві Київської області описує їх як відмежовані від земель поміщика Бржевського^[11]. Написання різниться на одну літеру, і чи це та сама особа, доведе тільки сам план, якого ніхто ще не відкривав.

Церкви не було

Власного храму Леонівка не мала: як і Лишня, вона була приписана до церкви Пресвятої Трійці в Пашківці^[2]. Для пошуку предків це головний факт про село. Метрики леонівців лежать у книгах пашківської парафії, у фонді 127 Центрального державного історичного архіву, і шукати їх за назвою свого села марно.

Є й друга пастка, дрібніша на вигляд і дорожча на практиці. У метричній книзі 1888 року Леонівка записана не «села», а «сельца Леоновки», а в частині про шлюби - «слободки Леоновки», і жодного разу «села»^[1]. Хто шукає в цих книгах рядок «села Леоновки», не знайде нічого. Сама форма слова тут теж факт: «сельце» означало поміщицьке поселення без церкви, і це точно відповідає тому, чим Леонівка була. Що книга каже про село за один рік, видно з запису про 1888 рік.

XX століття

1946 року Леонівка ще була центром власної сільради в Бишівському районі^[6]. До початку 1970-х вона її втратила: «Історія міст і сіл» не має про село окремої статті взагалі й згадує його одним рядком як підпорядковане Яблунівській сільраді^[5]. Коли й яким рішенням раду ліквідували, за документами не встановлено.

Село визволили 1943 року, і полеглих у тих боях поховано в братській могилі; 1970 року її взяли під державну охорону^[10], 2003-го внесли до переліку памʼяток під охоронним номером 516^[13]. Памʼятника воїнам-односельцям, на якому в сусідніх селах стоять імена місцевих, у цьому переліку по Леонівці немає - тому імен леонівців, які не повернулися з фронту, поки нема звідки взяти.

Про голод 1932-1933 років і про репресії в Леонівці документально не відомо нічого - і це не те саме, що «нічого не було». Обидва обласні томи, з яких такі відомості беруться для всіх сусідніх сіл, нашої Леонівки не знають^[8][9]. Матеріал за ці роки існує в іншому місці: у книгах реєстрації актів цивільного стану Державного архіву Київської області за Леонівкою 1920-1935 років обліковано 161 запис про народження й 49 про смерть, з номерами справ і аркушів^[12].