Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Леонівка
село, Фастівський район, Київська область. Стара назва Леоновка, Сельце Леоновка
Леонівка носить імʼя конкретної людини - Леона Харлінського зі шляхетської родини, що володіла Бишевом і околицями. За Похилевичем село заснував сам Леон на початку XIX століття й назвав своїм імʼям[5]. Краєзнавець Євген Букет пише, що село згадане вже в метричній книзі бишівського костелу 1766 року[14]; про це - у записі про заснування села.
Село стоїть за чотири версти нижче Лишні по тій самій річці й за десять верст від Пашківки[5]. Історично це Бишівська волость Київського повіту[15], потім Бишівський район, центром якого Бишів був із 1923 по 1959 рік[17], потім Макарівський, а нині Фастівський і Бишівська громада[21].
Назва
У прочитаних частинах метричної книги 1888 року Леонівка записана не «села», а «сельца Леоновки», а в частині про шлюби - «слободки Леоновки»[1]. «Сельце» означало поміщицьке поселення без церкви, і це точно відповідає тому, чим Леонівка була.
Кому належало
Похилевич додає до опису ще одну деталь: Леонівку від сусідньої Яблунівки відділяв той самий струмок, і по різні його береги стояли села різного стану - Леонівка поміщицька, Яблунівка казенна, приписана до Фастівського державного маєтку[5].
1843 року Леон Харлінський продав Леонівку Івану Бржезському[5]. Того самого року він позбувся й сусідньої Лишні, а бишівський маєток пішов із публічних торгів за борги[18]. Далі маєток лишався в тій самій родині: з 1882 року Леонівка належить синові Івана, Казиміру Бржезькому, у кількості 689 десятин придатної землі[6].
Зберігся план 1864 року на селянські земельні ділянки Леонівки, відмежовані від поміщицьких, з межами, угіддями й площами; сусідні землі Мостищ на ньому записано за генералом Штейном[25]. Селянський наділ після реформи становив 312 десятин при викупі 356 р. 68 к.[6] На 1 січня 1900 року землі при селі було 1012 десятин, з яких поміщикові належало 676, селянам 336[15].
Село записано за поміщиком Василем Івановичем Мельником, йому ж належав водяний млин на два постави[15].
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1864 | 230 | жителі обох статей[5] |
| 1887 | 300 | жителі[6] |
| 1900 | 449 | жителі на 1 січня, 47 дворів[15] |
| 1926 | 489 | душі обох статей, 124 господарства[35] |
| 2000 | 107 | жителі на 15 грудня, 42 господарства й 95 будинків[7][8] |
1900 року головним заняттям записано хліборобство, і, як і в Лишні, дехто ходив у Київ найматися в домашню прислугу[15]. Пожежну частину село тримало спільним коштом: дві бочки й три багри, до двох рублів на рік із громади.
Церква і школа
Власного храму Леонівка не мала: як і Лишня, вона була приписана до церкви Пресвятої Трійці в Пашківці[5].
13 вересня 1888 року в Леонівці померла 65-річна вдова Панкратова, а поховали її наступного дня[1]. Яким було село того року, - у записі про 1888 рік.
Школа в Леонівці 1900 року була школою грамоти, тоді як у сусідній Лишні - однокласна приходська[15].
XX століття
Улітку 1917 року Леонівка разом із Новосілками, Ясногородкою й ще одним селом пожертвувала для дієвої армії 171 пуд 30 фунтів жита та 50 з половиною пуда гречки[32].
1924 року Леонівка опинилася серед пʼяти сіл Бишівського району, що дістали прокатну станцію, і серед трьох, де зробили зерноочисні пункти, - поруч із Новосілками й самим Бишевом[33].
У вересні 1928 року «Пролетарська правда» розбирає суперечку про ставок і млин у сусідній Лишні й між іншим пише: «у перші роки революції поміщик свого млинка продав одному куркулеві в с. Левонівки, і той користується ним і досі», а до весни того самого року користувався й ставком. На час листа той куркуль молов уже не водою, а двигуном[2]. Людина названа тільки як «один куркуль» - словом, яким тоді означували тих, у кого було що забрати.
Двох таких леонівців відомо поіменно, і обоє селяни-одноосібники, у яких відібрали господарство: Одарка Михайлівна Петрусенко, розкуркулена 1929 року, і Іван Іванович Соснівський, розкуркулений 1933-го. Обох реабілітували 1991 року; розкуркулили їх «рішенням місцевих органів влади»[13].
Через ДПУ пройшов леонівець Захар Степанович Шмигель, 1903 року народження, родом з Андрушок Сквирського повіту, малописьменний одноосібник, жив у Леонівці Бишівського району; його заарештували 14 червня 1932 року за статтею 54-10 і 3 листопада того ж року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР визначила йому вислання в Північний край на три роки умовно. Реабілітований 1989 року[12].
24 вересня 1932 року тут працювали чужі дряпаки, прислані богушівським колгоспом «Веселий шлях», а того самого дня його ж плуги орали в сусідній Лишні[34].
Власну сільраду Леонівка мала 1926 року[35] і ще 1946-го[20], а до початку 1970-х втратила її й відійшла до Яблунівської[16].
Село визволили 1943 року, і полеглих у тих боях поховано в братській могилі. Районні «Нариси» 2006 року пишуть: «В роки війни була закатована німцями жителька села Фрося Дрозд. Загалом від рук окупантів загинуло понад 30 леонівців»[7]. Фрося «працювала перекладачем в німецькій комендатурі і в той же час передавала цінні відомості партизанам», зустрічаючись із ними в умовленому місці, доки її не вистежили: «Окупанти забрали її, стару матір, батька і меншу сестру», і після довгих знущань усіх кинули в криницю на довоєнному бишівському аеродромі[10].
Що збереглося
Єдина памʼятка Леонівки в обласних охоронних переліках - братська могила[24][31]. 1970 року її взяли під державну охорону[24]; надгробок над нею поставили 1962 року[31].
Плита біля скульптури називає одне імʼя - офіцер Бородін Юрій Володимирович, - а решту підписує як невідомих: ще два офіцери й 26 солдатів і сержантів, «фамилии которых неизвестны»[3]. За обліковою карткою військового поховання № 876, з другого боку памʼятника вибито імена ще одинадцяти воїнів, а поховано тут, за попередніми даними, сорок чотири, з них дванадцять відомих[4]. Сорок чотири похованих називає й таблиця памʼяток у районних «Нарисах» 2006 року[9].
Для пошуку. Справа з актами про народження за 1933 рік називає село «Левонівка»[26], тож у документах міжвоєнного часу пробуйте всі пʼять основ - Леонівк-, Леоновк-, Ливонівк-, Ливоновц-[33][34], Левонівк-. Метрики леонівців шукайте в книгах пашківської парафії[1]. Акти 1920-1930-х років зберігає ДАКО, ф. Р-5634[27]; записи шукайте під Леонівською сільрадою[35][20], пізніші - під Яблунівською[16]. Якщо в записі поряд стоять Бишів, Яблунівка, Лишня, Пашківка чи Чорногородка - це наша Леонівка.