Тридцять один репресований, якого не було
Порахувати згадки села в томі на тисячу сторінок здається простим ділом. Але корінь назви одного села ховається всередині слова «колишній», а другого - всередині імені Леонтій.
Числа виду «у селі репресовано тридцять одного» ходять краєзнавчими текстами легко: вони конкретні, їх зручно цитувати й майже неможливо перевірити на око. Здобувають їх однаково - рахуючи згадки села в томі книги репресованих.
Ці два села показують, чого варте таке число, якщо його не перебрати поштучно.
Лишня: тридцять один проти сімнадцяти
Село шукають за коренем назви - без закінчення, щоб зловити всі відмінки:
«Лишня», «Лишні», «Лишнею». Корінь Лишн справді ловить усі три форми.
А ще він ловить слово «ко-лишн-ій». У книзі репресованих це слово стоїть чи не в кожному другому записі: «колишній член партії», «колишній офіцер», «колишній куркуль».
З тридцяти одного влучання чотирнадцять - саме такі. Село згадане сімнадцять разів.[1]
Леонівка: сімнадцять проти нуля
Тут корінь коротший, і тому наслідок різкіший.
Леонів при пошуку поводиться фактично як Леон і збирає все, що починається
так само: Леонтій, Леонід, Леон як імʼя, Леонович як по батькові.
По всьому тому таких людей багато, і жоден із них до села стосунку не має.
Коли влучання перебрати поштучно, від села не лишається жодного.
Що каже покажчик
Цей результат можна перевірити незалежно від будь-якого пошуку - геопокажчиком книги памʼяті, який перелічує сторінки для кожного села тому явно.
У покажчику стоять рівно дві Леонівки: Іванківського району й Кагарлицького.[2] Макарівської немає взагалі.
Різниця між «мало даних» і «нуль» тут вирішальна. Перше означає, що шукати треба далі й краще. Друге, засвідчене покажчиком тому, означає, що в цій книзі села немає, і жодна сторінка не може на неї спиратися.
А всі згадки, які при пошуку виглядали як згадки цього села, належать двом чужим Леонівкам за сто кілометрів звідси.
Чому таке число тримається так довго
Здавалося б, помилку видно одразу: досить розгорнути й подивитися. Насправді ні.
Число «тридцять один» ніде не стоїть із переліком імен. Воно стоїть саме - підсумком, у робочому файлі чи в абзаці статті. Щоб його перевірити, треба повернутися до тому, повторити пошук і переглянути кожне влучання, а це кілька годин на одне село.
Далі число починають цитувати, і кожне цитування додає йому ваги, не додаючи жодної нової перевірки. Через кілька переказів воно вже виглядає як усталений факт, а на першоджерело схоже найменше з усього тексту.
Помітно це стає лише тоді, коли хтось починає складати поіменний список - і доходить до сімнадцяти, коли мало бути тридцять одне.
Правило, придатне до будь-якого тому
Коротке: корінь, коротший за пʼять-шість літер або такий, що є частиною іншого поширеного слова, для рахунку не годиться. Замість нього шукають точні форми - «Лишня», «Лишні», «Лишню» - і рахують кожну окремо.
І друге, ширше: число, здобуте пошуком, лишається гіпотезою, доки влучання не переглянуто поштучно. Особливо це стосується назв, які збігаються з початком поширених слів або імен: Леонівка, Дубове, Малинівка, Березівка.
Чого не встановлено
Чи не потрапила ця сама пастка в чужі роботи, ми не перевіряли. Корінь Леонів
поводитиметься однаково в будь-якому пошуку по будь-якому тому, тож надруковане
десь «у Леонівці репресовано сімнадцять» варто перебрати поштучно, перш ніж на
нього спиратися.
І окремо: нуль у цих двох книгах не означає, що людей із села не чіпали. Він
означає, що ці два томи про нього не знають. Шукати треба в справах обласного
архіву за назвою сільради, і за всіма пʼятьма формами назви, які вже трапилися в
документах: Леонівк-, Леоновк-, Ливонівк-, Ливоновц- і Левонівк-.