Бій за Леонівку

Леонівку визволили 1943 року, і полеглих у тих боях поховали в селі. Братську могилу взяли під державну охорону 1970 року рішенням Київського облвиконкому.^[2] Місяця те рішення не називає - тільки рік.

2003 року могилу внесли до нового переліку памʼяток під охоронним номером 516; там же вказано, що надгробок над нею спорудили 1962 року.^[3] У цьому переліку Леонівка стоїть уже під Яблунівською сільрадою, а не під власною.

Іншого меморіального обʼєкта по Леонівці в жодному з двох обласних списків немає: у рішенні 1970 року стоїть сама могила^[2], у переліку 2003 року теж лише вона^[3]. Памʼятника воїнам-односельцям, який стоїть у більшості сусідніх сіл і на якому зазвичай вибиті імена місцевих, це не спростовує: перелік 2003 року забороняє приватизацію памʼяток, а не веде їм облік, і по сусідніх селах він так само пропускає обʼєкти, які стоять і сьогодні. Імен леонівців, які не повернулися з фронту, ці два документи не подають, і взяти їх поки нема звідки.

Опис памʼятки називає число похованих - сорок чотири - і відносить бої до січня 1943 року. Місяць тут майже напевно помилковий: сусідню Лишню за пʼять кілометрів звідси визволили 17 листопада, і бої за цю околицю точилися восени.

Що написано на самому камені

Плиту біля скульптури двох воїнів ми прочитали, і вона не збігається з описом памʼятки двома речами:

ВЕЧНАЯ СЛАВА ГЕРОЯМ, ПАВШИМ ЗА РОДИНУ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941-1945 гг. ЗДЕСЬ ПОХОРОНЕНЫ: офицер БОРОДИН Юрий Владимирович, два офицера, 26 солдат и сержантов, фамилии которых не известны.^[1]

Перше: дати визволення села на камені немає взагалі - ані січня, ані листопада; місяць можна встановити тільки за документом.

Друге: камінь рахує 1 + 2 + 26 = 29 похованих, а не сорок чотири.^[1] Звідки в обліку 44, з наявного не видно; у могилу могли зносити пізніше, але це припущення.

І третє, важливе для того, хто шукає рідних: один із похованих названий на імʼя - офіцер Бородін Юрій Володимирович. Решта двадцять восьмеро підписані як невідомі самим написом.