15 жовтня 1943 року: двадцятьох пʼятьох укинули в криницю

Заголовок на табличці стоїть дослівно так: «НА ЦЬОМУ МІСЦІ 15 ЖОВТНЯ 1943 РОКУ БУЛИ СТРАЧЕНІ І КИНУТІ В КОЛОДЯЗЬ ПАРТИЗАНИ, ПІДПІЛЬНИКИ БИШІВСЬКОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПІДПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЧЛЕНИ ЇХ СІМЕЙ.»^[1] Далі йдуть двадцять пʼять імен, згрупованих за селами, і в кожного стоїть рік народження. Це сталося за три тижні до того, як до Бишева ввійшла Червона армія.

У переліку є четверо Дроздів із Леонівки: Федот Іванович 1882 року народження, Ярина Кирилівна 1884-го, Фросина Федотівна 1921 року й Зінаїда Федотівна 1930-го, тобто тринадцятирічна.^[1] Є Радзієвські з Лишні: Килина Марʼянівна 1914 року народження і Микола Валентинович 1943-го, немовля кількох місяців. Є дві Соловей із Бишева, Марина Федорівна 1883 року й Марія Олександрівна 1912-го, і двоє Грибовських, Андрій Йосипович 1889 року й Павло Андрійович 1918-го.

Плита родинного звʼязку не називає. Вона дає саме прізвище, імʼя, по батькові й рік, і більше нічого. Але по батькові двох молодших Дроздів збігається з іменем найстаршого, а по батькові молодшого Грибовського - з іменем старшого при різниці у двадцять девʼять років. Це кандидат на родину, а не доведена родина; перевірити це можна за метричною книгою. У переліку стоять тринадцятирічна дівчинка, жінка 1884 року народження й немовля - тобто вбивали не тільки тих, кого підозрювали, а й тих, хто з ними жив.

Бишівських у переліку тринадцятеро: Кузьма Трохимович Бондар (1906), Андрій Йосипович Грибовський (1889), Павло Андрійович Грибовський (1918), Микола Дмитрович Коба (1921), Михайло Васильович Кожушко (1910), Настя Антонівна Кудименко (1920), Григорій Родіонович Кузьменко (1924), Трохим Савович Мельник (1895), Роман Карпович Мізько (1900), Григорій Онуфрійович Погорілий (1900), Марина Федорівна Соловей (1883), Марія Олександрівна Соловей (1912), Марія Іванівна Шульга (1900).^[1] Решта дванадцять - із чотирьох сусідніх сіл: четверо з Леонівки, двоє з Лишні, троє з Мостища (Микола Семенович Литвиненко 1924 року, Єфросинія Олексіїна Мельніченко 1905-го, Володимир Іванович Мельніченко 1922-го) і троє з Яблунівки (Володимир Якович Концевич 1923 року, Петро Іванович Саржинський 1924-го, Петро Михайлович Хмелівський 1923-го). Наймолодшому не було й року, найстаршому - шістдесят один.

Джерела розходяться в числі, і зійти їх нема на чому. «Історія міст і сіл» пише про 24 жителів Бишева, живими кинутих у криницю на шляху до Чорногородки й закиданих гранатами.^[2] На плиті двадцять пʼять імен, і бишівців серед них тринадцять.^[1] Якби книга рахувала самих бишівців, у неї стояло б тринадцять; якби всіх - двадцять пʼять. Двадцять чотири не збігається ні з чим, а перевірити його поіменно неможливо: імен книга не наводить узагалі. Місце теж описане по-різному - «на шляху до Чорногородки» в книзі проти «на цьому місці» на табличці, що стоїть на вулиці Мічуріна. Можливо, книга описує дорогу, якою людей вели, а не саме місце страти, але це наш здогад, а не те, що в ній написано.

Нарис 2006 року повторює число 24 і додає чотири імені

Районний збірник 2006 року пише: «В середині жовтня 1943 р. замучені гестапівцями і кинуті в колодязь на околиці Бишева підпільники Марія Соловей, Григорій Кузьменко, Фрося Дрозд, Арсен Степа і ряд інших, всього 24 чоловік».^[3]

Число 24 доти стояло тільки в радянському виданні 1971 року, тепер його повторює краєзнавчий нарис 2006-го. Обидва тексти беруть його не з плити - на плиті імен двадцять пʼять, - отже десь існує документ, у якому стоїть саме 24.

Три з чотирьох названих імен стоять і на плиті: Марія Олександрівна Соловей із Бишева, Григорій Родіонович Кузьменко з Бишева, Фросина Федотівна Дрозд із Леонівки.^[1] Тобто нарис і плита описують ту саму подію, а не дві різні.

Четвертого імені на плиті немає: Арсена Степу камінь не називає взагалі.^[1] Чи це двадцять шоста людина, чи інше написання когось із двадцяти пʼятьох, чи помилка автора - з двох переліків не встановити. Але прізвище Степа в Бишеві є: сільський ревком 1920 року очолював І. Й. Степа.^[3]

Дату нарис подає розмито - «в середині жовтня», - і це не третя версія, а просто менша точність, ніж на плиті.

На памʼятнику записано двадцять пʼять імен, і саме ці двадцять пʼять - єдиний іменний список цієї події, який існує у відкритому доступі. Стара гранітна плита, що стоїть поруч, імен не має взагалі - на ній лише присвята: «ВІЧНА ПАМʼЯТЬ ПІДПІЛЬНИКАМ І ГРОМАДЯНАМ ЯКІ ЗАГИНУЛИ ВІД РУК ФАШИСТІВ В 1943 РОЦІ».^[1]

Про саму організацію відомо мало. «Історія міст і сіл» називає серед бишівських підпільників М. В. Манченка й В. Т. Кромбета і згадує, що в травні 1942 року вони змайстрували радіоприймач; 5 травня 1943 року в районі утворено Бишівський партизанський загін, а 16 червня той загін увійшов до четвертого батальйону.^[2] Як молодіжна організація, названа на табличці, стосувалася цього загону і чи стосувалася взагалі, з наших джерел не встановлюється.