Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Борівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Боровка, Borówka, Borovka
За районним нарисом 2006 року, Борівка, найімовірніше, дістала назву від соснового бору, яким оточена з трьох сторін.[10] 1971 року в Борівці жило 639 осіб, і в ній стояла центральна садиба колгоспу «Комсомолець».[14] Виріс цей колгосп із промислової артілі: «Нове життя», організоване в селі 1929 року, робило бочки й тару для овочів, і в колгосп «Комсомолець» його реорганізували 1959-го.[10]
1864 року Борівка вмістилася у два короткі речення статті про Небелицю: «Боровка среди лѣса».[5] До Небелиці, де була парафіяльна церква, від Борівки 6 верст.[8] Польський географічний словник у доповненнях 1900 року пише про село так само - «śród lasów położona» - і дає адресу: Радомишльський повіт, Брусилівська волость («gm. Brusiłów»), парафія небелицька, 25 верст до Радомисля.[9] 1971 року до районного центру рахували 25 кілометрів,[14] а сьогодні Борівка входить до Макарівської громади Бучанського району.[22]
Назва
У старих виданнях село пишеться через «о». «Боровка» в Похилевича,[5] «Borówka» в польському словнику,[9] «Borovka» в довіднику FamilySearch,[21] і ще 1987 року Кучера в книжці про Змієві вали називає «с. Боровка Макаровского р-на Киевской обл.».[15]
Кому належало
Рожівське староство - містечко Рожів, села Ситняки й Небелиця та деревні Комаровка, Жмуровка й Боровка - «въ первой половинѣ прошлaго вѣка состояло во владѣніи Немирича».[6] Для книжки 1864 року це перша половина XVIII століття, і цим часом датовано володіння Немирича, а не склад сіл.
Люстрація Рожівського староства 1766 року перелічує села, які належали до Рожева: «wsiach Nebylica, Sitniaki, Komorowka z rudnią y Zmuruwka nazwanych, do tegoż Rożowa należących», і Борівки в цьому переліку немає.[2] Люстрація 1789 року називає Борівку серед пʼяти сіл староства: «Nebylica, Komarowka, Sitniaki, Zmurówka i Borówka».[24] Посесор - Ігнацій Цетнер, воєвода белзький, і пʼятим селом у переліку стоїть Борівка.
Після приєднання до Росії Рожівське староство, за книжкою Євгена Букета про Комарівку, знову визнане державною маєтністю і до 1840 року «віддавалося різним власникам в оренду».[26] За кліровими відомостями небелицької церкви, Комарівка й Борівка 1805 року «належали Михайлу Шулійдимову», а 1820-го були «у володінні генерал-адʼютанта Храповецького».[26] Там само сказано, що тоді в Небелиці, Борівці й Комарівці разом було 67 дворів і 535 людей.
Селянин Рожева Марко Токарський виступив «проти свавілля поміщика», і, за нарисом про Рожів, його підтримали селяни Рожева, Небилиці, Комарівки й Борівки.[29] Влітку 1826 року почалося слідство «з побоями», а доля Токарського і його друзів, пише нарис, невідома.[29]
1864 року Борівку записано серед деревень «того же вѣдомства», що й Небелиця, тобто казенних,[5] а польський словник 1880 року каже про неї коротко: «mała wioska», «Własność rządowa» - мала деревня, власність казни.[7] 3 листопада 1865 року «селянину з Борівки Михайлу Зайцю» при Комарівці в урочищі Кобильне виділили 1,92 десятини землі.[27]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1861 | 183 | людей, за районним нарисом 2006 року[10] |
| 1864 | 183 | жителів обох статей у приписній деревні небелицької церкви[5] |
| 1887 | 295 | людей, за тим самим нарисом[10] |
| 1900 | 458 | жителів у 75 дворах: 218 чоловіків і 240 жінок[32] |
| 1971 | 639 | осіб у селі - центрі сільради[14] |
XX століття
За районним нарисом 2006 року, радянська влада встановилася в Борівці після 1920 року, школу відкрили 1925-го (школа грамоти стояла в селі вже 1900 року, про неї нижче), а 1928-го, ще до артілі «Нове життя», організували ТОЗ.[10]
Постановою ВУЦВК і РНК від 13 березня 1925 року Борівську сільраду разом із Небилицькою, Ніжиловицькою, Рожевською й Ситнязькою передали з ліквідованої Малинської округи до Макарівського району Київської округи.[3]
Про голод 1932-1933 років розповідали Анастасія Чорна, Якилина Кузьменко й Ніна Тищенко.[10] Чорна згадувала: «Нас у мами було пʼятеро. Батько покинув. Мама пекла паляниці з жолудів, а пампушки з рогози. Корови в нас не було. Люди падали на ходу. Хоронили їх голих і босих, до 20 чоловік в день».[10] Кузьменко тоді було 18 років; корову й свиню в родини забрали, «бо ми не могли сплатити податок», і жили вони «на рогозі, кропиві, акації».[10] У Ніни Тищенко батько дістав сніп жита, з нього напекли пампушок, і менший брат зʼїв свіжих і помер.
За нарисом, у роки репресій заарештували й розстріляли двох борівчан.[10] Один із них, Микола Петрович Пиріг, працював бухгалтером у ліспромгоспі; 29 жовтня 1937 року його засудили до розстрілу, і 10 листопада вирок виконали.[36] Робітника Рожівського лісозаводу Карла Юлісовича Повца, що теж жив у Борівці, 25 вересня 1938 року трійка засудила до 8 років позбавлення волі.
У 1942-1943 роках село було центром підпільної групи з 11 чоловік, яку очолив фельдшер Іван Спиридонович Тумік.[10] Група входила до макарівської підпільної організації. 1943 року загинули четверо борівських партизанів. У кінці листопада 1943 року на цій території велися запеклі бої. За нарисом, під час війни загинуло 105 борівчан. Районна газета 2017 року, рахуючи за документами Державного архіву Київської області, називає по Борівці 35 людей, вивезених на примусові роботи до Німеччини, і застерігає, що цей підрахунок не остаточний.[35] Наприкінці 1943 року берлінська газета для вивезених на роботи «Голос» надрукувала оголошення Мартина Опатерного: «Розшукую всіх друзів з с. Борівки, Макарівського р-ну».[4] Уродженець села танкіст Яків Сильвестрович Клименко - повний кавалер ордена Слави.[14][10]
Голод 1932-1933 років, репресії, війна й окупація мають у Борівці власні сторінки: голод, репресії 1937-1938 років, війна 1941-1945 років і записи актів цивільного стану 1924-1943 років.
1971 року сільраді підпорядковані ще три населені пункти - Лисиця, Садки-Строївка й Шнурів Ліс.[14] Колгосп «Комсомолець» мав тоді 2400 гектарів землі, з них 1627 орної, і спеціалізувався на пшениці, картоплі, молоці й мʼясі.[14] За Вікіпедією, 1986 року в Борівці звели «Чорнобильський масив», житлові будинки на вулиці Зоряній, фельдшерсько-акушерський пункт, адміністративний будинок, два магазини й дитячий садок - і відкрили загальноосвітню школу.[23]
У селі було колективне сільськогосподарське підприємство КСП «Борівка».[34] Сьогодні окремої сільради в Борівці немає: село - центр Борівського старостинського округу Макарівської громади, до якого входять і Лисиця, Садки-Строївка та Шнурів Ліс.[33]
Церква і школа
Своєї церкви в Борівці не було: село приписане до Миколаївської церкви в Небелиці разом із Комарівкою.[18][5] Римо-католиків Борівки облічував деканат Макарів, костел Непорочного Зачаття.[19]
1900 року в селі вже була школа грамоти. Список населених місць того року пише: «Въ деревнѣ имѣются: 1 школа грамоты, 1 кузница и 1 запасной магазинъ», і в тому магазині на 1 січня 1900 року лежало 87 чвертей озимого й 44 чверті ярого хліба.[32] У 1950-х роках старшокласники з Борівки, Наливайківки й Комарівки вчилися в сусідніх Ніжиловичах, і при тамтешній школі для них відкрили інтернат.[30] 1971 року в Борівці вже восьмирічна школа, клуб і бібліотека.[14]
Що збереглося
За 1,5 км на північний схід від Борівки, у лісі, добре зберігся кінець четвертого Змієвого валу - відтинок завдовжки понад 3,5 км.[15] За 2 км на схід від села вал перерізали траншеєю, «в 23 км севернее предыдущего разреза», і профіль її стінки Кучера надрукував рисунком.[16]
Там само, південно-східніше траншеї, насип валу, за Кучерою, зберігся на висоту 2,6 метра.[17] Нарис про сусідню Козичанку описує цей самий вал як укріплення, що «тягнеться полями сучасної Макарівщини від села Борівки до села Соснівки».[31]
Не плутати. В архівному покажчику ЦДІАК є картка «Борівка, с.», але це село колишнього Ямпільського повіту Подільської губернії.[20]
Для пошуку. Метричні записи православних борівчан лежать у книгах небелицької Миколаївської церкви, ЦДІАК, фонд 127, і шукати їх треба за назвою Небелиці.[18] Книги макарівського деканату, костел Непорочного Зачаття, - ЦДІАК, фонд 1268, опис 3.[19] У документах 1900 року село стоїть як деревня Боровка Брусилівської волості Радомисльського повіту.[32] У 1925, 1939 і 1947 роках село стоїть під Борівською сільрадою Макарівського району, і записи цього часу шукати під нею.[3][1][11]