Борівка
село, Бучанський район, Київська область. Стара назва Боровка, Borówka, Borovka
1864 року Борівка вмістилася у два короткі речення статті про Небелицю: «Боровка среди лѣса».[4] 1971 року в Борівці жило 639 осіб, і в ній стояла центральна садиба колгоспу «Комсомолець».[13] Виріс цей колгосп із промислової артілі: «Нове життя», організоване в селі 1929 року, робило бочки й тару для овочів, і в колгосп «Комсомолець» його реорганізували 1959-го.[9]
До Небелиці, де була парафіяльна церква, від Борівки 6 верст.[4][7] Польський географічний словник у доповненнях 1900 року пише про село так само - «śród lasów położona» - і дає адресу: Радомишльський повіт, Брусилівська волость («gm. Brusiłów»), парафія небелицька, 25 верст до Радомисля.[8] У довіднику місць FamilySearch село на весь імперський час, з 1795 по 1922 рік, стоїть як «Borovka, Radomysl', Kiev Governorate».[20] Саме за повітом і парафією шукаються старі документи борівчан. 1971 року до районного центру рахували 25 кілометрів,[13] а сьогодні Борівка входить до Макарівської громади Бучанського району.[21]
Назва
У старих виданнях село пишеться через «о». «Боровка» в Похилевича,[4] «Borówka» в польському словнику,[8] «Borovka» в довіднику FamilySearch,[20] і ще 1987 року Кучера в книжці про Змієві вали називає «с. Боровка Макаровского р-на Киевской обл.».[14] Не плутати. Довідник адміністративного поділу 1947 року знає три Борівки: вінницьку, нашу київську під номером 1074 і рівненську в Деражненському районі.[12] Вінницька тоді була одним селом на дві сільради, Борівську Першу й Борівську Другу.[11] У кодифікаторі 2021 року Борівок дві - наша в Макарівській громаді й вінницька в Чернівецькій громаді Могилів-Подільського району.[21] Рівненської там уже немає, і чому, не встановлено.[12][21] В архівному покажчику ЦДІАК є картка «Борівка, с.», але це село колишнього Ямпільського повіту Подільської губернії; своєї картки наша Борівка там не має.[19]
Кому належало
Рожівське староство - містечко Рожів, села Ситняки й Небелиця та деревні Комаровка, Жмуровка й Боровка - «въ первой половинѣ прошлaго вѣка состояло во владѣніи Немирича».[5] Для книжки 1864 року це перша половина XVIII століття, і цим часом датовано володіння Немирича, а не склад сіл. Датування це непевне, а про те, коли зʼявилося саме село, є сторінка першої згадки.
Люстрація Рожівського староства 1766 року перелічує при Рожеві чотири села - Небилицю, Ситняки, Комарівку з руднею і Жмурівку, - і Борівки серед них немає.[2] Районна газета 2012 року веде історію Борівки від 29 січня 1633 року: тоді, за колонкою Євгена Букета, пани Лозки заплатили Філонові Богушевичу за мешканців Новосілок і «осадили на урочищі, названому Боровка».[25] Далі колонка пише, що в люстрації 1766 року село записане «як наново заселене», але текст люстрації цього не підтверджує,[25][2] а посилань на документи в колонці немає.[25] Люстрація 1789 року вже називає Борівку серед пʼяти сіл староства: «Nebylica, Komarowka, Sitniaki, Zmurówka i Borówka».[24]
Після приєднання до Росії Рожівське староство, за книжкою Євгена Букета про Комарівку, знову визнане державною маєтністю і до 1840 року «віддавалося різним власникам в оренду».[26] Наступним абзацом Букет пише за кліровими відомостями небелицької церкви, що Комарівка й Борівка 1805 року «належали Михайлу Шулійдимову», а 1820-го були «у володінні генерал-адʼютанта Храповецького».[26] Там само сказано, що тоді в Небелиці, Борівці й Комарівці разом було 67 дворів і 535 людей. Таблиця населення в нарисі того самого автора про Комарівку дає для цих трьох сіл під 1805 роком інше число - 621 людину, теж разом, без поділу по селах.[28] Котре з двох точніше, книжки не пояснюють.
Селянин Рожева Марко Токарський виступив «проти свавілля поміщика», і, за нарисом про Рожів, його підтримали селяни Рожева, Небилиці, Комарівки й Борівки.[29] Влітку 1826 року почалося слідство «з побоями», а доля Токарського і його друзів, пише нарис, невідома.[29]
1864 року Борівку записано серед деревень «того же вѣдомства», що й Небелиця, тобто казенних,[4] а польський словник 1880 року каже про неї коротко: «mała wioska», «Własność rządowa» - мала деревня, власність казни.[6] 3 листопада 1865 року «селянину з Борівки Михайлу Зайцю» при Комарівці в урочищі Кобильне виділили 1,92 десятини землі.[27]
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1861 | 183 | людей, за районним нарисом 2006 року[9] |
| 1864 | 183 | жителів обох статей у приписній деревні небелицької церкви[4] |
| 1887 | 295 | людей, за тим самим нарисом[9] |
| том 1900 р. | 465 | мешканців у 50 дворах; року обліку словник не називає[8] |
| 1900 | 458 | жителів у 75 дворах: 218 чоловіків і 240 жінок[32] |
| 1971 | 639 | осіб у селі - центрі сільради[13] |
| сьогодні | 621 | за Вікіпедією, без року перепису[22] |
| сьогодні | 427 | за сторінкою Борівського старостинського округу, без року обліку[33] |
Число 183 під 1861 роком у нарисі те саме, що в Похилевича 1864 року, а звідки взято рік і число, нарис не каже.[9][4] Число 183 польський словник повторює 1880 року, а нового обліку за ним немає: том бере його в Похилевича.[6] Власне число словника - 50 дворів і 465 мешканців, тільки дату, на яку село так порахували, том не подає.[8] Список населених місць Київської губернії 1900 року дає деревні «Д. Боровка» 75 дворів і 458 жителів.[32] Людей у двох джерелах майже порівну, а дворів - 50 проти 75, і яке з чисел ближче до правди, з цих двох видань не видно.[8][32]
Сучасних чисел теж два, і обидва без року обліку: 621 людина у Вікіпедії[22] і 427 на сторінці Борівського старостинського округу Макарівської громади.[33]
XX століття
За районним нарисом 2006 року, радянська влада встановилася в Борівці після 1920 року, школу відкрили 1925-го (школа грамоти стояла в селі вже 1900 року, про неї нижче), а 1928-го, ще до артілі «Нове життя», організували ТОЗ.[9] Документів під цими датами нарис не називає.
Постановою ВУЦВК і РНК від 13 березня 1925 року Борівську сільраду разом із Небилицькою, Ніжиловицькою, Рожевською й Ситнязькою передали з ліквідованої Малинської округи до Макарівського району Київської округи.[3]
У жовтні 1939 року «Пролетарська правда» друкує перелік сільрад Макарівського району, які входили до Макарівського першого виборчого округу № 8 з центром у Макарові. Серед них - Борівська, поруч із Комарівською, Небелицькою, Рожівською й Ситняківською.[1] Довідник 1947 року дає Борівську сільраду окремим блоком, і в ній тоді одне село, без хуторів.[10]
У 1942-1943 роках, за нарисом про Борівку, село було центром підпільної групи з 11 чоловік, яку очолив фельдшер Іван Спиридонович Тумік;[9] в «Історії міст і сіл» 1971 року він І. С. Тумик.[13] Група входила до макарівської підпільної організації.[9] Районна газета 2017 року, рахуючи за документами Державного архіву Київської області, називає по Борівці 35 людей, вивезених на примусові роботи до Німеччини, і застерігає, що цей підрахунок не остаточний.[35]
1971 року сільраді підпорядковані ще три населені пункти - Лисиця, Садки-Строївка й Шнурів Ліс.[13] Колгосп «Комсомолець» мав тоді 2400 гектарів землі, з них 1627 орної, і спеціалізувався на пшениці, картоплі, молоці й мʼясі.[13] За Вікіпедією, 1986 року в Борівці звели «Чорнобильський масив» - житлові будинки на вулиці Зоряній, фельдшерсько-акушерський пункт, адміністративний будинок, два магазини й дитячий садок - і відкрили загальноосвітню школу.[23]
У селі було колективне сільськогосподарське підприємство КСП «Борівка»; сертифікат на земельний пай його члена видано на підставі рішення Макарівської райдержадміністрації від 16 жовтня 1996 року № 446.[34] Сьогодні окремої сільради в Борівці немає: село - центр Борівського старостинського округу Макарівської громади, до якого входять і Лисиця, Садки-Строївка та Шнурів Ліс.[33]
Голод 1932-1933 років, репресії, війна й окупація мають у Борівці власні сторінки: голод, репресії 1937-1938 років, війна 1941-1945 років і записи актів цивільного стану 1924-1943 років.
Церква і школа
Своєї церкви в Борівці не було: село приписане до Миколаївської церкви в Небелиці разом із Комарівкою. Картка цієї парафії в покажчику ЦДІАК перелічує документи за 1790-1919 роки: 120 клірових відомостей, 84 метричні книги й 44 сповідні розписи.[17] Приписку до Небелиці дає Похилевич,[4] а шостий том польського словника переклав його речення: «Do par. prawosł. należą wsie: Borówka (o 6 w.) i Komarówka (o 12 w.), śród lasów położone».[7]
Римо-католиків Борівки облічував деканат Макарів, костел Непорочного Зачаття: село стоїть у переліку сіл деканату, а метричних книг при ньому 30, за 1874-1916 роки.[18]
1900 року в селі вже була школа грамоти. Список населених місць того року пише: «Въ деревнѣ имѣются: 1 школа грамоты, 1 кузница и 1 запасной магазинъ», і в тому магазині на 1 січня 1900 року лежало 87 чвертей озимого й 44 чверті ярого хліба.[32] У 1950-х роках старшокласники з Борівки, Наливайківки й Комарівки вчилися в сусідніх Ніжиловичах, і при тамтешній школі для них відкрили інтернат.[30] 1971 року в Борівці вже восьмирічна школа, клуб і бібліотека.[13]
Для пошуку. Метричні записи православних борівчан лежать у книгах небелицької Миколаївської церкви, ЦДІАК, фонд 127, і шукати їх треба за назвою Небелиці.[17] Книги макарівського деканату, костел Непорочного Зачаття, - ЦДІАК, фонд 1268, опис 3.[18] У документах 1900 року село стоїть як деревня Боровка Брусилівської волості Радомисльського повіту, першою в переліку волості, на с. 1005-1006 Списку населених місць Київської губернії.[32] У довіднику місць FamilySearch імперська Борівка має запис 12470469.[20]
Що збереглося
За 1,5 км на північний схід від Борівки, у лісі, добре зберігся кінець четвертого Змієвого валу - відтинок завдовжки понад 3,5 км.[14] За 2 км на схід від села вал перерізали траншеєю, «в 23 км севернее предыдущего разреза», і профіль її стінки Кучера надрукував рисунком.[15]
Там само, південно-східніше траншеї, насип валу, за Кучерою, зберігся на висоту 2,6 метра.[16] Нарис про сусідню Козичанку описує цей самий вал як укріплення, що «тягнеться полями сучасної Макарівщини від села Борівки до села Соснівки».[31]