Шнурів Ліс
село, Київська область. Стара назва Шнуровъ лѣсъ, Schnurow-Ljeß, Шнурів ліс
«По сьогоднішній день з 1878 року ми знаходимося на чиншу в Ставищенському урочищі маєтку Варвари Федорівни княгині Гедройц», писали 28 березня 1887 року мешканці Шнурового Лісу в проханні до Радомисльського повітового по чиншових справах присутствія[3]. Під проханням стоїть девʼятнадцять імен. 1900 року в німецькій колонії Шнуровъ лѣсъ було 39 дворів і 171 житель[1]. Таблиця Борівського старостинського округу під датою 15 вересня 2022 року дає селу 23 особи наявного населення[19].
1900 року колонія стояла в Брусилівській волості Радомисльського повіту Київської губернії, а її земля належала громаді селян Нижиловичів[1]. Географічний покажчик житомирського тому «Реабілітованих історією» так само записує колонію Брусилівської волості Радомисльського повіту й ототожнює її з селом Шнурів Ліс Макарівського району[18]. 1926 року хутір належав до Ніжиловицької сільради Макарівського району; у графі «Віддалення» за ним стоїть 1 до сільради й 11 до райцентру, одиниць таблиця не називає[7]. На 1 вересня 1946 року він уже в Садко-Строївській сільраді поруч із Садками-Строївкою й Лисицею[8], а 1971 року підпорядкований Борівській[9]. Нині Шнурів Ліс входить до Борівського старостинського округу разом із Борівкою, Лисицею й Садками-Строївкою[19].
Назва
Шнуровъ лѣсъ, Schnurow-Ljeß, Шнурів ліс, Шнурів Ліс. Список населених місць 1900 року пише назву в лапках і з уточненням «нѣмецкая колонія»[1]. У німецькій таблиці лютеранських парафій колонія стоїть як Schnurow-Ljeß[6]. 1926 року список поселень друкує «Шнурів ліс» із малої літери й називає його хутором[7]. Хутором записує його й довідник 1947 року, а в алфавітному покажчику того самого довідника стоїть «Шнурів Ліг»[8]. 1970 року рішення облвиконкому ще пише «хутір Шнурів Ліс»[2], а Нариси 2006 року називають його селом Борівської сільради[10].
Кому належало: чинш княгині Гедройц і земля нижиловицької громади
Прохання 1887 року відоме з газетної статті краєзнавця Є. Букета 2013 року, який пише, що натрапив на документ у Державному архіві Житомирської області, переказує й цитує його, але архівного шифру не називає[3]. Колоністи пишуть, що мають у чиншовому користуванні 325 десятин землі з пасовиськом і щороку сплачують «своєчасно і в повному обсязі» по 1 рублю 70 копійок за десятину[3]. Назва документа в статті: «Прохання німців-колоністів с. Шнурів Ліс про визнання за ними права на чинш»[3].
Підписи під проханням газета друкує як список перших мешканців колонії. Серед прізвищ Шміт, Шейблер, Тим, Холовинський, Феретер, Ієсскі, Дельгас, Розенберг, Кін, Кіссер, Адам, Шеммінг, Беркі й Герман. Є й схожі між собою, Шейблер і Шидблер, Шильберг і Шильберк, але чи це одні й ті самі прізвища, газета не каже[3]. Усі девʼятнадцять імен і докладна історія прохання зібрані на сторінці про колонію на чиншу.
Коли колонія виникла, той самий автор пише по-різному. 2012 року в «Макарівських вістях» Є. Букет каже, що колонія «вперше фіксується» під час перепису 1897 року, і року заснування не називає[5]. 2013 року він виводить із прохання, що село «було засноване 135 років тому»[3], хоча в процитованих ним словах прохання сказано лише, що з 1878 року колоністи на чиншу. 2016 року в журналі «Краєзнавство» він пише: «Німецька колонія Шнурів Ліс заснована 1878 року на 325 десятинах чиншу», і ставить до цього виноску на справу Державного архіву Житомирської області[4].
Для пошуку. Виноска 130 статті 2016 року веде до ДАЖО, ф. 719, оп. 1[4]. Чи це той самий документ, що цитує стаття 2013 року, з самих статей не видно: газета називає той самий архів, але шифру не дає[3].
Список 1900 року записує за колонією 261 десятину землі, що «принадлежитъ обществу крестьянъ с. Нижиловичи и состоитъ въ арендѣ у колонистовъ»[1]. У колонії тоді були вітряк і лютеранський молитовний дім.
Скільки людей
| Рік | Людей | Що саме порахували |
|---|---|---|
| 1900 | 171 | німецька колонія, 39 дворів; 81 чоловік і 90 жінок[1] |
| 1904/05 | 102 | євангелики колонії за графою «Einw. evang.» таблиці лютеранської парафії Радомишль[6] |
| 1926 | 43 | хутір, душ обох статей; господ окремо не подано[7] |
| 2000 | 30 | на 15 грудня; 22 житлові будинки, 22 господарства[13] |
| 2022 | 23 | наявне населення за обліком громади на 15 вересня[19] |
Є. Букет в усіх трьох статтях відносить 39 дворів і 171 мешканця до перепису 1897 року[5][3][4]. У статті 2016 року виноска до цих чисел веде на с. 1020 «Алфавитного списка населенных мест Киевской губернии»[4], і саме на книжковій с. 1020 Списку населених місць 1900 року стоїть гасло про колонію з тими самими числами[1]. Нариси 2006 року подають 22 будинки й 30 мешканців без дати, словом «зараз»[10]; таблиця того самого тому подає ті самі числа на 15 грудня 2000 року[13].
Церква: молитовна зала й школа
За таблицею лютеранських парафій 1909 року, складеною за даними 1904/05 року, колонія Schnurow-Ljeß належала до парафії Радомишль Київської губернії[6]. Колоністи мали молитовну залу, позначену в таблиці BS, тобто здебільшого в будівлі школи, і одну школу на 21 учня; з пастором громада бачилася тричі на рік. Метрики колоністів початку XX століття, отже, мали вестися в книгах Радомисльської парафії.
XX століття
1930 року в Шнуровому Лісі жив українець Микола Якович Ільченко, селянин-одноосібник. Того року його розкуркулили рішенням місцевих органів влади, а реабілітували 1991 року[14].
Троє уродженців колонії записані в житомирських томах «Реабілітованих історією», і всі троє на час арешту жили вже не тут[15][16][17]. Отто Готфрідович Еске, робітник МТС, мешкав у Святошині; його заарештували 29 січня 1933 року, а 6 травня 1933 року визначили йому три роки концтабору умовно[15]. Артур Іванович Шайблер, бригадир колгоспу, жив у колонії Старицьке Брусилівського району. Його заарештували 20 вересня 1937 року, а 29 грудня 1937 року Особлива нарада при НКВС СРСР ухвалила увʼязнити його на десять років у виправно-трудовому таборі[16]. Герберта Юліусовича Шпіцера, голову сільради, який теж жив у Старицькому, заарештували 3 серпня 1938 року й розстріляли 27 вересня 1938 року в Житомирі[17]. Їхні справи розказано на сторінці про репресії 1930-1938 років.
Нарис про Гавронщину в Нарисах 2006 року називає Шнурів Ліс серед сіл, де діяли підпільні групи, з якими через організатора підпілля в Макарівському районі Володимира Єлісєєва співпрацювали гавронщинські підпільники[12]. 1943 року, за нарисом про Ніжиловичі, бої йшли по лінії Ніжиловичі - Комарівка - Борівка - Шнурів Ліс - Лисиця[11]. Нарис про саме село, підписаний Є. Букетом, пише, що у війну загинуло 24 жителі Шнурового Лісу, і імен не наводить[10].
Що збереглося
23 листопада 1970 року виконком Київської облради рішенням № 806 вніс до переліку памʼятників братську могилу воїнів Радянської армії, «які загинули в 1943 році за визволення хутора Шнурів Ліс»[2]. 1970 року на могилі стояв обеліск із залізобетону.